Насильство РФ, насильство СРСР

Ескєндер Абджєллю

Деокупація Криму потребує зусиль, у тому числі інтелектуальних. Одним із джерел, до яких варто звертатися, аби загалом зрозуміти методи країни-агресора, є історичний досвід. Сьогоденна Російська Федерація, як спадкоємиця Російської імперії та СРСР, отримала від «батьків» технології та методи керування. Російські урядовці, будучи нащадками більшовиків, здійснюють ті ж самі методи управління анексованою територією, використовуючи насильство та спотворюючи Крим. Тож зараз я спробую висвітлити тему взаємодії з місцевим населенням та вирішення кадрового питання в радянський період окупації Криму.

1920 року Кримський півострів був остаточно окупований більшовицькою владою. Новостворений Кримревком був зацікавлений у гальмуванні національно-визвольного руху кримських татар. Класичним методом боротьби більшовицького уряду проти інакодумців були вбивства та насильство. Під час «червоного терору» 1917–1921 років більшовики добилися повного знелюднення низки кримськотатарських сіл. За найменшими оцінками, в цей період більшовиками було знищено понад 100 тис. мешканців Криму. Проте на той час кримські татари все одно залишалися чисельно найбільшою національністю на півострові. Правлячій партії було необхідне залучення кримськотатарського населення до розбудови нової держави, «прищеплення» йому своїх ідей.

Улітку 1921 року з Москви до Криму була надіслана спеціальна Повноважна комісія, що дала оцінку діяльності Кримревкому. У звітах комісії підкреслено, що Кримревком проводив неправильну національну політику стосовно кримських татар. На думку комісії, подібні дії відштовхнули корінний народ від радянської влади й призвели до відчуженості та ізольованості кримськотатарського населення — таким чином, загнавши його до лав «ворогів радянської влади та партії».

Після проведення акцій насильства Кримський обком партії створив у своєму складі Татарське бюро, основним напрямом роботи якого була «татаризація» всіх органів радянської влади, досягнення економічної та культурної рівності народу, переведення діловодства на кримськотатарську мову тощо. Слід зауважити, що зусиллями Татбюро було багато зроблено для підвищення рівня освіти, а саме: створення кримськотатарської секції в наркомі освіти та мережі шкіл. 18 жовтня 1921 року було проголошено Кримську АСРР. Державними мовами новоствореної республіки стали кримськотатарська та російська. Проте, незважаючи на офіційний статус, суворо заборонялося — «у зв’язку з неможливістю встановлення контролю» — ведення кримськотатарською мовою будь-яких телефонних розмов.

19 вересня 1921 року на посаду голови Раднаркому в новоствореній республіці був надісланий з Уфи казанський татарин Сахиб-гару Саїд-Галієв. Він почав утискати місцеві кадри, масово переводити до Криму та призначати на ключові пости в уряді «своїх» людей, більшість із яких були саме казанські татари. Місцеві, кримськотатарські, працівники стали буцімто особами другого сорту. Цілком очікувано, що через певний час в уряді Кримської АСРР розпочалося протистояння між місцевими, кримськими татарами, та прийшлими, казанськими.

Слід зауважити, що в роботі Татбюро, окрім внутрішньопартійної боротьби між кримськими та казанськими татарами, розгорталося ще одне протистояння — між «правими» (прибічниками територіальної автономії) й «лівими» (прихильниками національно-культурної автономії). 1924 року, через конфлікт в уряді Кримської АСРР та після колективного звернення місцевих працівників до Москви з вимогою відкликати з Криму С. Саїд-Галієва та призначити головою Раднаркому кого-небудь з місцевих, ключові посади посіли Велі Ібраїмов та Осман Дерен-Айерли. Проте головні пости секретаря Кримського обкому та керівника Державного політичного управління НКВС, наділені реальною владою на півострові, все ж займали росіяни.

Новий голова КримЦВКу В. Ібраїмов почав висувати на керівні посади чимало кримських татар, із числа активної та найдосвідченішої частини інтелігенції, яка вижила після терору 1917–1921 років. Усупереч планам більшовицького керівництва В. Ібраїмов та О. Дерен-Айерли 1925 року ініціювали проект рееміграції кримських татар із Румунії та Болгарії. Цей план був відхилений, але В. Ібраїмов організував часткове переселення кримських татар із південного берегу Криму до степу, з наданням їм земельних ділянок. Однак через різку зміну правового статусу Кримської АСРР в 1925 році та заборони створення на півострові національно-територіальної автономії, що планомірно намагався реалізувати В. Ібраїмов, його було заарештовано, засуджено й страчено. Багато інших представників кримськотатарської інтелігенції переслідувалися та були розстріляні у квітні 1938 року.

Окупувавши Крим 2014 року, РФ надала офіційний статус державних, окрім російської, також кримськотатарській та українській мовам. Це було зроблено, аби приборкати проукраїнськи налаштованих патріотів півострова. Надалі майже всі школи з українською та кримськотатарською мовою навчання були закриті, а на викладання цих мов було відведено лише декілька годин на тиждень. Окупаційна влада штучно створила таке середовище, що розмовляти на вулиці українською чи кримськотатарською стало небажаним. На півострові відкривають нові школи задля підвищення рівня освіти, але за російськими стандартами та з домінуванням російської мови. Варто зазначити, що уряд РФ активно використовує релігійних діячів, будує нові храми та мечеті. Священики УПЦ Московського патріархату пропагують ідею «русского мира», а мусульманські — братні відносини з Росією, боротьбу з тероризмом та неприйняття цінностей європейської України. Так само, як і в минулому, штучно створено різноманітні національно-культурні автономії та навіть було розроблено проект репатріації кримських татар із місць депортації.

У сьогоденних реаліях, ураховуючи, що більшість населення Криму становлять етнічні росіяни, влада РФ, само як і більшовицька, призначає на ключові пости в уряді на окупованому півострові «своїх», надійних держслужбовців із материка, утискаючи місцеві кадри. Ті колаборанти, які сьогодні співпрацюють з окупаційною владою, не мають реальної влади та використовуються для відведення очей. У недалекому майбутньому колаборанти виявляться на узбіччі політичного звалища. Зараз вони потрібні окупантам, аби підтримувати ейфорію серед сепаратистів та створити видимість керування долею Криму. Співпраця та загравання з нащадками більшовицьких шахраїв, які не мають жодного уявлення про честь, приречена на жалюгідний кінець.

Сучасна РФ успадкувала від попередніх тираній традиції управління. Трансформації майже не відбулося, вся система просто скопійована. Російський уряд, удосконаливши злочинні методи більшовиків, проводить політику абсолютного зросійщення кримчан, а для боротьби з інакодумцями замість «червоного терору» застосовуються викрадення, арешти, насильства, катування та засудження. Окупаційний уряд створює хибне уявлення кримчан про краще життя та відновлення справедливості, насправді лише використовуючи їх задля здійснення та виправдання своєї насильницької, брехливої політики. Проте спотворення реальності, глузування над міжнародними нормами та знищення Криму, що звершує РФ, призведе до руйнування тиранії зсередини.

Ця рубрика є авторським блогом. Думка редакції може не збігатися з думкою автора.