СБУ проти ФСБ: Протистояння спецслужб у 2019 році

Перспективи вирішення Росією «українського питання» військовим шляхом залишаються примарними

Незважаючи на те, що Росія системно створює умови для отримання вирішальної військової переваги над Україною до 2020-2021 рр. (розгортання 4 армій на кордоні, м’яка окупація Білорусі, морська блокада в Азовському морі), сценарій подальшого військового наступу РФ вглиб території України у найближчі 2-3 роки дуже важко реалізувати.

По-перше, Кремль прекрасно усвідомлює неминучість подальших адресних санкцій Заходу стосовно конкретних осіб з оточення Путіна. Уже зараз російському лідеру доводиться маневрувати на межі хиткого балансу взаємин із місцевим олігархатом. Поки це дає Путіну можливість уникати появи в РФ реальної, а не вигідної Кремлю театралізованої опозиції на кшталт Навального.

По-друге, ресурсна база для утримання під контролем уже окупованих територій Донбасу та потенційно нових «сірих зон» у росіян відсутня. Яскравий приклад: усвідомлюючи неминучість різкого падіння рейтингів, Путін був змушений піти на підвищення пенсійного віку. В іншому разі, уже протягом найближчих двох років скорочення фінансування торкнулося б сектору безпеки і оборони РФ — саме тих стовпів, на яких тримається режим Кремля.

По-третє, за всіх недоліків, ЗС України є достатньо обороноздатними для тривалого протистояння росіянам. Понад те, військові провали РФ у Сирії (ліквідація підрозділу «Вагнера»), надто велика чисельність небойових втрат (авіакатастрофа Ту-154 у Сочі у грудні 2016 р.) доволі-таки чітко демонструють, що могутність армії РФ є багато в чому результатом кремлівської пропаганди, ніж реальним фактом. Зрозуміло, що публічна критика громадськості на адресу ЗСУ у багатьох випадках є обґрунтованою, проте для розуміння ситуації потрібно просто освіжити в пам’яті стан української армії зразка 2013 р. Більше того, останні соціологічні дослідження групи «Рейтинг» засвідчили безпрецедентно високий відсоток українців (понад 50%) готових захищати батьківщину зі зброєю в руках. 

Усе це чудово розуміє Путін. Так само, як чудово розуміє він і те, що саме зараз Кремлю необхідно не лише відновлювати рівень свого впливу на Україну, а й посилювати його в напрямку, необхідному для отримання вигідного Москві результату на президентських та, особливо, парламентських виборах в Україні у 2019 році.

Кремль чітко усвідомлює: реалізувати пріоритети РФ на українському фронті можливо за умови деморалізації українських спецслужб

В умовах обмеженості застосування військового ресурсу Кремль, за сукупністю ознак, робить та продовжуватиме робити ставку на внутрішній багаторівневий конфлікт в Україні.

Наслідком такого конфлікту має стати «війна всіх проти всіх», сегментація та дезінтеграція суспільства, знищення взаємної довіри суспільних груп та загальне зниження здатності української громади відстоювати свої інтереси і протидіяти зовнішньому негативному впливу.

Основними інструментами реалізації цього сценарію є проведення комплексних інформаційно-психологічних операцій проти України, проведення диверсійно-підривних акцій з метою впливу на прийняття управлінських рішень щодо України як усередині держави, так і за її межами.

Успішність реалізації цього сценарію передбачає завдання цілеспрямованих ударів по суб’єктах, здатних протидіяти подібним загрозам, насамперед, спеціальних службах та розвідувальних органах. Саме тому вже зараз фіксується безпрецедентна інтенсивність ворожих атак проти СБУ, яка якраз і займається питаннями захисту суспільства та держави від загроз, інспірованих ззовні.

Показовою є загальновідома справа Бабченка. Яскравим індикатором причетності РФ до планування ліквідації російського журналіста стала реакція офіційних осіб і правоохоронних органів Росії на «вбивство» Бабченка, а потім на його «воскресіння». У першому випадку — це була миттєва скоординована відповідь на подію із заздалегідь підготовленими меседжами та оцінками (справу в СК РФ було відкрито буквально через хвилини після появи інформації про вбивство!) У другому випадку — відверта розгубленість та неготовність до факту воскресіння журналіста, коли перші коментарі офіційних осіб РФ почали з’являтись лише через декілька годин.

Згодом росіяни спробували помститись СБУ за цю успішну операцію, розпочавши безпрецедентну кампанію з дискредитації української спецслужби. З цією метою підконтрольні Кремлю журналісти та блогери оприлюднили значну кількість матеріалів зі звинуваченнями на адресу СБУ у «непрофесійності, некомпетентності та неспроможності захистити суспільство від загроз». Згодом, після «воскресіння» журналіста СБУ почали звинувачувати у проведенні «фейкової спецоперації» та імітації своєї діяльності. Потужна інформаційна кампанія була організована і проти самого Бабченка. Росіяни так і не пробачили журналісту, що він залишився живим.

Потужні інформаційні можливості російських пропагандистів — основна зброя ФСБ у боротьбі з СБУ

Увага російських ЗМІ до української спецслужби є аж занадто помітною та очевидною — СБУ є одним із найбільш згадуваних державних органів України і поступається іноді лише ЗСУ. З літа 2018 р. фіксується помітне збільшення чисельності публікацій російських мас-медіа відносно СБУ (з близько 3 тис. публікацій у липні до більше 6 тис. публікацій у вересні 2018 р.)

Більше того, у ЗМІ РФ чітко простежуються основні напрями інформаційних атак росіян на українську спецслужбу:

• спроби прив’язки СБУ до терористичної організації ІДІЛ (на підставі інформації про затримання терориста ІДІЛ, який нібито був завербований українцями для вбивства одного з лідерів бойовиків ОРДЛО);
• нав’язування думки, що СБУ працює за «методами гестапо» та переслідує українських громадян, поширення фейкових повідомлень про «секретні тюрми» в Україні, розповсюдження шаблонів на кшталт «СБУ це філіал ФСБ» тощо;
• обвинувачення СБУ в потуранні корупції, злочинності, тиску на бізнес, покриванні сепаратистів, дестабілізації ситуації на кордоні з Кримом, а також в ОРДЛО та ін.

Завданням російських пропагандистів є переконати українців, що СБУ є «небезпечним ворогом» для самого ж українського суспільства.

Спроби ФСБ реалізувати керовану дестабілізацію в Україні помітні неозброєним оком

Одночасно з намаганням дискредитувати українські спецслужби Кремль здійснює постійну апробацію різних шляхів і методів підриву Української державності, демотивації, дезінтеграції та залякування суспільства.

Уже зараз чітко виокремлюються основні стратегії впливу Росії на ситуацію в Україні, які трансформуються у напрямку більшої радикалізації та набувають диверсійно-терористичних ознак:

• диверсії на об’єктах критичної інфраструктури;
• спроби запобігти отриманню Томоса та інспірування «релігійної війни»;
• провокування протестної активності населення під соціальними гаслами з акцентом на проведенні підривних акцій — погромів, захоплень будівель та транспорту — із можливим використанням для цього неповнолітніх підлітків.

Підвищена увага росіян прикута до релігійної сфери, де ФСБ не змогла вчасно розгледіти та попередити плани Вселенського патріарха на помісну церкву в Україні.

У цьому зв’язку показово, що з початку вересня священники усіх єпархій УПЦ (МП) активізували роз’яснювальну роботу з прихожанами про нібито «катастрофічні наслідки можливого надання Вселенським Патріархатом Томоса КП-шникам на чолі з розкольником Денисенком, що загрожує існуванню усього світового православ’я». Звертає увагу синхронність дій духовенства УПЦ (МП) та їх початок одразу після поїздки глави РПЦ до Стамбула, під час якої Вселенський Патріарх Варфоломій по суті принизив Кирила намірами створити помісну церкву в Україні. Це вкотре доводить версію, що УПЦ (МП) є не просто васалом УПЦ (МП), а й побудована на принципах розгалуженої агентурної мережі, в якій священники по суті і є цими самими агентами — провідниками «русского міра» в Україні.

Час від часу спостерігається поширення (поки що здебільшого у соцмережах) заздалегідь підготовлених ФСБ повідомлень із закликами до православних вірян захоплювати храми, що належать прихожанам УПЦ (МП).

Подібним чином організовано присутність спецслужб РФ в українській політиці, де їх агентура традиційно відзначається відвертим популізмом і тотальною критикою, яка лише збільшуватиметься у міру наближення президентської та парламентської виборчих кампаній. До слова, за останні кілька років ледь не всі кремлівські агенти впливу, які раніше не володіли або принципово відмовлялася спілкуватися державною мовою, добре вивчили українську та національні традиції нашого народу.

Доцільно згадати також нещодавні вибухи складів із боєприпасами на Чернігівщині. Версія щодо терактів цілком підпадає під диверсійні акції спецслужб. Понад те, якщо проаналізувати наслідки вибухів в Ічні, то матеріальні втрати Києва є не співставними з тією хвилею негативу, яка накрила українське суспільство. Це і є класична мета диверсійної діяльності ворожих спецслужб — посіяти в суспільстві паніку, спровокувати сплеск антиурядової риторики.

Особливо хотілося б звернути увагу на те, що вибухи складів із боєприпасами почали відбуватися саме тоді, коли Вашингтон нарешті почав надавати Києву летальне озброєння, зокрема, «Джавеліни», яких відверто побоюються в Росії. Більш того, очікується подальше надходження в Україну зі США сучасних зразків зброї. Тому цілком очевидно, що підриваючи військові склади, РФ посилає Вашингтону сигнал про недоцільність надання Києву зброї у зв’язку з нездатністю України забезпечити її надійне зберігання.

Ще одна унікальна гібридна зброя РФ проти України

Особлива складність ситуації полягає у тому, що на сьогодні гібридною зброєю росіян є не лише приватні військові компанії, «зелені чоловічки», агентура чи ЗМІ.

ФСБ взяла на озброєння новий унікальний засіб, перетворивши його на зброю — демократичні здобутки Києва, свободу, яку українці здобули на Євромайдані та якої прагнули як мінімум з 1991 року.

Хіба міг раніше хтось подумати, що використовуючи гарантоване Конституцією кожній людині в Україні право на свободу слова, агенти впливу Кремля з числа «щирих українців» вимагатимуть розігнати СБУ як пережиток КДБ. Або, користуючись цим же правом, закликатимуть до блокування доріг, урядових приміщень, будівель СБУ тощо. По суті саме свободою слова обґрунтовуються низка вкрай сумнівних із правової точки зору дій.

Непоодинокі також випадки, коли ледь не відносно кожного затриманого російського диверсанта чи агента «раптово» з’являється інформація про його відданість ідеалам незалежної України, що лише поляризує суспільство та вкрай ускладнює протидію російським спецслужбам.

Важливо чітко усвідомлювати, що Москва в жодному разі не залишить Україну у спокої. Російські спецслужби й далі розгойдуватимуть ситуацію в Україні під егідою «сприяння впровадженню ідей русского міра на етнічних російських територіях».

Тому від подальшого розуміння суспільством зазначених процесів значною мірою залежатиме не лише перебіг президентської і парламентської виборчих кампаній, а й вибір, який українці, ціною життів сотні героїв, зробили холодної зими 2013-2014 років.

Автор — підполковник у відставці, незалежний журналіст, спеціалізується на проблемних питаннях інформаційної безпеки (у 1996-1999 рр. — співробітник дипмісії України в РФ, у 2001-2003 рр. — співробітник Головного управління розвідки СБ України).