«Спокійний, врівноважений, професійний» — Мамчур розповів про пілота, загиблого на Су-27

Гості програми «Ваша Свобода»: Ігор Романенко, генерал-лейтенант запасу, колишній заступник начальника Генштабу Збройних сил України; Олександр Мусієнко, експерт Центру військово-правових досліджень; Юлій Мамчур, народний депутат України (БПП), військовий льотчик (телефоном).

Бортові самописці з літака Су-27, який впав під час військових навчань у Вінницькій області, знайшли, повідомив речник Генеральної прокуратури Андрій Лисенко. Слідчі та процесуальні дії й надалі тривають. Військовий літак Су-27 упав у Вінницькій області 16 жовтня біля села Уланів. Обидва пілоти, українець і американець, загинули. Командиром екіпажу був полковник Повітряних сил ЗСУ, льотчик першого класу Іван Петренко. Міжнародні авіаційні навчання «Чисте небо-2018» почалися понад тиждень тому.

Олександр Лащенко: Пане Романенко, що можна сказати, що ж відбулося 16 жовтня?

Ігор Романенко: Відбувся навчальний політ представників двох держав — льотчика США і нашого льотчика від Повітряних сил. Виконали льотне завдання, поверталися на аеродром. За 60 кілометрів літак почав знижувався. Скоріше за все, це вже була некерована ділянка польоту. За даними місцевих жителів, які зараз перевіряються, враження, що саме так і відбувалося. Можливо, відвертали від селища. У Петренка було 2 тисячі годин нальоту. Він вже 25 років літав.

У таких катастрофах два напрями — технічний чи людський. Спеціальність військового льотчика-винищувача найбільш небезпечна серед родів військ. Су-27 — літальні апарати одні з найнебезпечніших, більше навантаження у них. Люди, які мають відношення до військової справи, всередині льотного складу з повагою відносяться до цих льотчиків. Наполягаю на тому, щоб оцінки давалися після того, як все буде об’єктивно з’ясовано.

Починаючи з часів СРСР і до сьогодні, передумова до катастроф чи авіаційна катастрофа наступає після 18-20 тисяч годин нальоту. У ЗСУ на поточний час цей показник перевищений. Кількість нальотів за рік. Оскільки це складний вид техніки, то відбувається передумова чи, на жаль, катастрофа. Наприклад, раніше у чернігівському училищі за рік був наліт до 70 тисяч годин. І, як правило, щороку були чи передумови, чи катастрофи.

— Тобто мало годин нальоту було?

— Ні. Це теж особливість. Дуже багато літали і тому траплялися випадки. Станом на зараз в Україні, у ЗСУ, цей показник, наприклад, кращий, ніж у Росії.

— Який взагалі зараз рівень в українських льотчиків?

— Не порівнянний з 2014 роком, зрозуміло. Згадую жахливі часи, коли в Харківському університеті повітряних сил випускалися льотчики, курсанти, які жодної години не піднімалися у повітря – не було паливно-мастильних матеріалів. Ситуація зараз принципово інша.

— Пане Мамчур, ви особисто були знайомі з Іваном Петренком?

Юлій Мамчур: Ми проходили службу свого часу у військовій частині, яка дислокувалася в місті Умань. Потім, після розформування військової частини, були переведені по службі до смт. Озерне Житомирської області. І до 2011 року проходили службу в одній військовій частині. Я його дуже добре знаю. Він — мій друг, товариш.

Іван Миколайович пройшов всі посадові щаблі військового льотчика до командира бригади у військовій частині, яка дислокувалася у Василькові. Зараз був призначений заступником командира повітряного командування «Схід» з авіації. Льотчик першого класу, висококласний льотчик. Мені довелося разом з ним неодноразово пілотувати літаки і Л-39, і МіГ-39, і Су-27. Спокійний, врівноважений, професійний, чудовий льотчик.

За задумом навчань, було ознайомлення наших льотчиків з льотно-тактичними характеристиками літака F-15 і американських льотчиків – з Су-27 та МіГ-29. Тобто наші льотчики виконували польоти на їхніх літаках, а їхні на наших.

— Як вважаєте, чому пілоти не катапультувалися?

— В той день Петренко виконував завдання на середній висоті. Дали команду на зниження для повернення на аеродром. І в цей час проходив політ над населеним пунктом. Можливо, те, що був населений пункт під літаком, щоб не допустити падіння літака, вони відводили від населеного пункту. А потім просто не вистачило частки секунди ухвалити це рішення.

Літак Су-27 розроблявся в 1970-ті роки в СРСР. У нас на озброєнні понад 60 машин після розпаду СРСР залишилося в Україні. Експлуатуються впродовж усього цього періоду. Літак зарекомендував себе як надійний. Основне його завдання — завоювання, панування у повітрі. Використовується як літак-перехоплювач, літак-винищувач. Залучається до несення бойового чергування ППО країни. Також залучався до виконання завдань у зоні АТО. Літак дуже надійний, гарно пілотується, має потужне озброєння і гарні можливості по маневреності.

— Пане Мусієнко, те, що сталося саме напередодні в Україні — це дійсно збіг обставин чи все ж можна було цього уникнути?

Олександр Мусієнко: Жахлива трагедія. На жаль, втратили і льотчика кваліфікованого, професійного... Втрати і людського, і матеріального ресурсу...

Якщо йтимемо у сторону НАТО і в подальшому інтегруватимемося в альянс, не зможемо зберегти авіацію, яка є. Нові Су-27 або МіГи в Росії купувати не будемо. Відтак будемо вимушені купувати або єврофайтери або американські F різної модифікації.

Єдине, щоб це відбувалося поступово, як, наприклад, у сусідній Польщі, де ще років 10-15 використовувалися ті ж самі МіГи і Су, які є в Україні.

Щодо того, що не літали раніше. Старокостянтинів — там теж не літали до 2014 року! Але ж налагодили. Є чим пишатися.

© Радіо Свобода, 2018 | Усі права застережено.