Перейти до основного вмісту

А шо, нєльзя спросіть?

Без нецензурщини, ми ж інтелігенти

Узагалі за слуг народу можна бути спокійними незалежно від результату виборів. Коли вони врешті зникнуть з політичних радарів, то зможуть, наприклад, повним складом податись у водолази — як майстри пошуку дна і днопоглиблення.

Не так давно нарешті піднесли омріяний законопроект про референдум. Було багато усіляких вихвалянь і просторікувань, у галасі яких загубились поодинокі волання: а хто притомний у нинішній час постправди, фейків та армій дезінформаторів грається у пряму демократію? а хоча б які запобіжники є від того, щоб запитання на референдум не були провокаційними, маніпулятивними і так далі? Усе дарма.

Здавалося б, популізм і так добре почувається і зелено квітне. Але тут вжух: навіщо себе утруднювати якимись референдумами, законними процедурами бла-бла? Просто перестать… ой, просто начатьспрашивать. Кого попало, як попало, на які попало теми, в яких попало формулюваннях. І рахувати відповіді так, як самим подобається. І стартувати з цим найкраще з дня виборів, з-під виборчих дільниць.

Інформаційний вкид, звісно, спрацював. І, на жаль, хоча й очікувано, здебільшого усі вчепились за самі запитання або вартість банкету популізму, хоча єдине запитання, яке було варте уваги: чи взагалі це дійство хоч якоїсь купи тримається з точки зору змісту.

Справедливості заради слід сказати, що низка притомних ЗМІ інакше як у лапках це «опитування» не згадують, і навіть деякі політики знаходили влучні назви типу «потішне опитування». Були, звісно, і обурення, і серйозні звернення, і вимоги «ах, перестаньте». Як і очікувалось, на все це, купно з думкою фахівців щодо «опитування», урочисто поклали… Те, що і раніше покладалось на усілякі відкриті листи, звернення інтелектуалів тощо.

Справу зроблено, зараз не про це йдеться. І не про те, що, виявляється, якась партія може не криючись оплачувати якісь активності під дільницями у день виборів (правова оцінка має бути… колись). І навіть не про численні викривлення та порушення, які виявились уже в процесі «опитування» (повідомлень про це вистачає). А йдеться про те, що на черзі наступний крок маніпуляції: зараз усі радісно схоплять у зуби і тягатимуть по інфопростору якісь «відсотки», якісь «думки народу», що витрусять нам усім на голови з тих сумнівних картонних коробок.

Для фахівців із дослідження громадської думки, щоб скласти уявлення про свято п’яти запитань, вистачає самого факту потуг на суцільне опитування без обґрунтованої і оприлюдненої методології замість правильно організованого вибіркового дослідження. Для решти громади — основні підстави для скепсису, чому ж такі великі стоси витраченого паперу не дорівнюють думці народу:

  • невідомо, якій сукупності громадян відповідають соціально-демографічні характеристики «опитаних». Як мінімум тому, що з початку закладено значне викривлення в «покритті» регіонів (за повідомленням ОПОРИ) і тому, що в «опитувальниках» елементарно немає даних про стать-вік-населений пункт-регіон
  • «процедура опитування» грубо порушує принципи соціології стосовно відбору тих, кого опитують. Ба ні, навіть не порушує, а її просто немає. Стоять особи у білих напузниках і колекціонують папірці, які раптом хтось захоче заповнити. Дрімучим популістам невтямки, що насправді думки тих, хто сам підбіг опитуватись (та ще й по кілька разів, як бувало!) аж ніяк не є думкою народу, що в тих же екзит-полах запрошують людей з певним кроком (кожен такий-то), щоб мінімізувати вплив інтерв’юєра та опитувати усіх, а не тільки бажаючих відповісти. А про контроль проведення «опитування» і згадувати марно — схоже, вони навіть не знають, що таке існує.
    Тому якщо б і була змога встановити демографічні характеристики «опитаних», зміщення у відборі зводить усе нанівець. І, скажімо, 10 мільйонів неправильно зроблених інтерв’ю — це шлак, замість якого двох тисяч зроблених правильно вистачило б з головою.
  • з огляду на вказане вище, підраховувати результати уже й особливого сенсу немає. Але ж рахуватимуть, щоб потім усім в носа тицяти: народ, мовляв, вирішив. А хто рахує? Як рахує? Як контролюється ця захоплива вправа? Відповіді немає.

Мабуть, годі й на цьому. «Всенародне опитування» наразі виглядає як морська свинка (і не морська, і не свиня) — і не всенародне, і не опитування. Бо дослідження громадської думки — наука. І практика, якою мають займатись фахівці, а не будь-який гетеро сексуальний гомо сапієнс. Станом на зараз немає ніяких підтверджень, що процедура проведення і обрахування результатів даної вправи з роздачі-збору папірців хоч на сусідній полиці із вивченням громадської думки лежала. Ота таємнича «соціологічна служба», яка буцімто втілювала в життя багатомільйонне (як заявлено) «опитування» — що ж вона така скромна, не спливає не поверхню, щоб похвалитись або про методологію докладно розповісти? Може, інші соціологи повчаться, а критикам заціпить…

''

''

І не треба втішатись облудою «ну сказали ж, що це не референдум». Дійсно, цей «пробнік референдуму» такий же ароматний, як Шанель №5, які в переходах на розлив продають, але від того не легше. Днів зо три по бомбардують цифіррю, експерти мимоволі втягнуться в обговорення, і готово — легітимізація дійства відбулась, а ще через тиждень ніхто і не згадає, як косо і криво усе починалось і закінчилось. Лишиться тільки «думка народу», на коліні намальована.

А далі буде ще цікавіше — цього і не приховують. Уже верещать, як усе чудово пройшло: люди самі підходили, вау! Вгадайте з однієї спроби, прихильники якої партії це переважно були і чи можна їх вважати представниками усього-всього народу. Проте обіцяли ще заздалегідь: можем повторіть, кожний місяць або тиждень. Можна припустити, що надалі різко вирішать берегти природу і дотримуватись карантину: обійтись без папірців і «волонтерів», вйо в онлайн! В додатку на мобілці або взагалі на фісбучній сторінці в каментах — нащо заморочуватись, обґрунтованість та сама, а мороки менше. І справді, ніщо не заважає це робити — ні професіоналізм, ні елементарне почуття самозбереження та збереження країни: а що, наприклад, коли на гроші окупанта паралельні «опитування» поставлять на потік, та із запитаннями і відповідями, від яких зуби захитаються?

Тому краще, що можна зробити стосовно «опитування» — ігнорувати його «результати». Коли хтось посилатиметься на оті відсотки невідомо від кого — жбурляти їх назад у фізіономію як мокру ганчірку і не вестися на обговорення по суті. Важливо з першого разу усвідомити і дати зрозуміти, чого вартують такі ініціативки — бо потім просто не встигатимемо відхекуватись від чергових нападів прямого народовладдя.

При тому всьому, громадська думка лишається вагомою, і ніяка профанація не скасує цінності справжніх опитувань: згадайте ті самі екзит-поли, які допомагають тримати політиків та можновладців у рамках.

Є відомі соціологи, публічні особи — дослухайтесь до їхніх коментарів, коли починаються танці навколо волі народу. Є надійні соціологічні компанії — якщо хочете дізнатись громадську думку, дбайте про належні джерела інформації. І раптом якщо цікаво, а що ж все-таки думає той самий народ про те саме «опитування» — принаймні дві соціологічні організації уже це з’ясували, почитати можна, наприклад, тут.

А щодо запитання в заголовку, варто чітко розуміти: це зовсім не просто — просто запитати.

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.