Бахмутська справа: рік по тому

«Артема Мирошниченка вбили за те, що розмовляв українською мовою». Рік тому це повідомлення сколихнуло не тільки невелике місто Бахмут на Донеччині, а ледь не всю країну. У соцмережах і ЗМІ червоною стрічкою пройшла інформація, що викликала справжнє обурення. Як так, в Україні патріотів стали вбивати за мову, та ще й на прифронтовій території?

36-річного Артема ховали практично як мученика за мову й українську позицію. Утім, через рік увага до цієї справи згасла, вирок зловмисникам досі не винесли, суд «буксує» і про «політичний» мотив убивства Мирошниченка уже не згадує.

Натомість «Новинарня» розповідає, що було і що є в «бахмутській справі».

Трагедія «Бахмута українського»

Трагедія сталася ввечері 29 листопада 2019 року. Місцевий націоналіст, волонтер та громадський активіст ГО «Бахмут український» Артем Мирошниченко повертався додому, коли до нього причепилися двоє незнайомих підлітків напідпитку — 16-річний учень Бахмутського педагогічного коледжу Микола Барабаш та 17-річний Олександр Баришок, раніше судимий за грабіж переселенець із Ясинуватої.

Словесна перепалка переросла в жорстоке побиття. Барабаш відпрацював на перехожому удари, яким навчився в бійцівському клубі на спеціальних заняттях (він здобував фах вчителя фізкультури).

Після «добивання» Мирошниченко втратив свідомість. Нападники з місця злочину втекли, але на їхній слід швидко вийшла поліція. Побитий у важкому стані опинився в лікарні, а Барабаш і Баришок — зрештою у слідчому ізоляторі.

Активісти звернулися до користувачів фейсбуку з проханням зібрати гроші на лікування Артема, який був у комі. Але через тиждень, 5 грудня, Мирошниченко помер. Травми виявилися несумісні з життям.

Барабаша та Боришка обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121 (умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого) та ч. 4 ст. 187 (розбій, поєднаний із заподіянням важких тілесних ушкоджень) КК України. За першою статтею підсудним загрожує позбавлення волі на строк від 7 до 10 років, за другою — від 8 до 15 із конфіскацією.

Першим запобіжним заходом для Барабаша був домашній арешт, і тільки під впливом громадськості Донецький апеляційний суд, який зараз квартирує в Бахмуті, відправив зловмисника за ґрати без права внесення застави. Тоді активісти зібралися під будівлею суду з великим плакатом із портретом загиблого Мірошниченка, де було написано, що його «вбили за українську мову».

Справа отримала політичне звучання, коли у ЗМІ з’явилося свідчення неназваної жінки, що нібито чула початок суперечки нападників із Мирошниченком: вони вимагали «на нормальном языке говорить».

На велелюдному похороні капелан із ПЦУ отець Сергій порівняв покійного з Василем Стусом та Олексою Тихим — видатними українцями з Донбасу, які загинули через своє дисидентство — та заявив: своєю смертю Артем показав, «що вони в цьому краї як ягнята серед вовків, українську мову захищають».

До чого тут мова?

Це питання стало каменем спотикання між активістами «Бахмута українського» та Фемідою. Активісти вважають, що «малолітки» вбили Артема саме тому, що він відповідав їм українською мовою.

Утім, свідок, який усе це чув і мав би бути ключовим на суді, боїться за своє життя і навідріз відмовляється говорити та свідчити на цю тему.

Суд же ще в грудні 2019-го спростовував мотив побиття «на ґрунті ненависті до української мови та України», називаючи цю інформацію «недостовірною та неправдивою». «У ході закритого судового засідання, яке проводилося судом 2 грудня, таких фактів не встановлено та не виявлено», — ішлося в повідомленні Артемівського міськрайонного суду на основі слухань, де нападникам визначали запобіжні заходи.

Підсудний Микола Барабаш тоді не зміг пояснити мотив злочину, але заперечував закид, нібито він погано ставиться до української мови. Навпаки, називав себе «патріотом» та згадував, як із класом ходив навколо школи з українським прапором та плів масксітки для військових.

«Ми ж не знали, що цей випадковий перехожий виявиться волонтером та активістом», — намагався виправдатися Микола.

Утім, рідний брат загиблого, Сергій Мирошниченко, в інтерв’ю «Новинарні» наполягає на тому, що питання мови було визначальним у нападі 29 листопада 2019 року.

— Ви як і раніше вважаєте, що Артема вбили за українську мову? Суд же оприлюднив незгоду з цим формулюванням.

— Та не в суді справа, а в тому, що слідство це не довело. Але ж поштовхом до конфлікту стала відповідь брата на питання: «Что ты здесь ходишь?» саме українською мовою. Зі слів свідка, хлопці перепитали: «Ты что, не можешь говорить на нормальном языке? Мы этого не понимаем».

«Але цей важливий для нас свідок — інвалід, він побоюється за своє життя та здоров’я, тому мовчить», — розповідає Сергій Мирошниченко.

Суд рік по тому

Здавалося б, за рік, що минув після загибелі Артема, вже можна було розглянути це кримінальне провадження та винести вирок. Але цього не сталося. Навпаки, суд по суті починається з самого початку. Уже за значно меншої уваги громадськості.

— Слухання цієї справи перенесли в інше місто — Слов’янськ — через нестачу суддів у Бахмуті, — розповідає Сергій Мирошниченко. — Судова тяганина триває: то адвокат не зміг прийти, то свідки. І якщо рік тому нас підтримувало дуже багато людей, які ходили на судові засідання, то тепер таких залишилося небагато. Але я розумію, що минув час, у кожного своє життя, та ще цей коронавірус. До того ж, справу слухають в іншому місті.

Але все одно, є люди, які й тепер нас підтримують, у тому числі зі Слов’янська. Місцеві мешканці, які чули про цю справу, приходять на слухання. Я був дуже здивований, коли дізнався, що на засідання прийшла матір чоловіка моєї однокурсниці. Підтримують нас і військові волонтери.

На судові засідання мене з Бахмута в Слов’янськ майже задарма возить приятель, а правозахисниця Оксана Болотюк надає безоплатну правову допомогу, — розповідає Сергій.

Обидва обвинувачених залишаються під вартою, у Бахмутській установі виконання покарань №6. На засіданні Слов’янського міськрайонного суду 12 листопада їм продовжили арешт ще на 60 днів — до 10 січня.

Відповідно до норм Кримінально-процесуального кодексу, сторона обвинувачення виступила з клопотанням про розгляд справи спочатку — адже суддю Любов Мірошниченко через її хворобу змінив суддя Володимир Старовецький.

Хоча засідань відбулося вже більше десятка, підсудних Барабаша й Боришка до суду привозили лише кілька разів. Як повідомляє «Вільне радіо», переважно слухання проводяться в режимі відеоконференції. Адвокати зловмисників вочевидь затягують процес — через відрядження, карантин, нібито несправності зв’язку тощо.

— Чи намагалися родичі обвинувачених зв’язатися з вами?

— Ніколи. Навіть тоді, коли побитий Артем у важкому стані знаходився в лікарні.

На суді, коли вони сидять за склом, кивають мені і посміхаються — розкаяння ніякого немає. Аналогічно поводяться і їхні родичі. Про що тут ще казати?

— Як пережили трагедію батьки?

— Дуже важко. З цим не можна змиритися, з цим доведеться якось жити. Я з дружиною кожну п’ятницю приходжу до батьків, залишаємося на ніч, підтримуємо.