Баланс відповідальності військового лідера

Випускник Військової академії Вест-Пойнт американський генерал Джордж Сміт Паттон (молодший), який мав прізвисько «Старі кров та кишки» («Old Blood and Guts») сформувався у традиційній лідерській атмосфері і здобув бойовий досвід у двох світових війнах. У своїй книзі «Війна, якою я її знав» він сказав про відповідальність таке: «Старший офіцер, який незмінно бере на себе відповідальність за невдачу — заслуговує він на те, чи ні, — і незмінно хвалить інших за успіх, заслуговують вони на те чи ні, — добивається видатних результатів».

Крім того, генерал Паттон також наголошував на тому, що коли сержанти й офіцери неспроможні виправляти помилки і корегувати поведінку своїх людей, заохочувати і відзначати чесноти підлеглих, тоді вони не приносять ніякої користі в мирний час і є небезпечними невдахами на війні.

Відповідальність військового лідера — це коли ти жертвуєш своїм особистим часом, іноді здоров’ям, родиною, і допомагаєш виконати завдання своєму підлеглому. Ти не робиш це за нього, а створюєш відповідні умови для досягнення кращого результату. Тебе може виводити з себе його некомпетентність, але ти керуєш своїми емоціями, береш себе в руки, контролюєш нецензурні слова і спокійно мовиш йому: «Спробуй ще раз. Я вірю, що ти зможеш. Чим тобі ще допомогти і як забезпечити виконання поставленого тобі завдання?»

У такому випадку весь тягар відповідальності лежить не на твоїх підлеглих, а на тобі. Справжні військові лідери не роблять пріоритетним контроль виконання завдання або військової дисципліни. Вони ставлять у пріоритет відповідальність за своїх людей, створюючи такі умови, щоб вони свідомо виконували поставлені завдання і дотримувалися вимог військової дисципліни.

У видатних військових лідерів за результати виконання завдань персонально відповідальні конкретні посадові особи, вони мають військові звання, ім’я і прізвище. І неважливо, чи це солдат, чи це сержант, чи капітан, чи генерал, кожен персонально відповідає за свої функції, процес, роль у ньому і досягнутий результат.

Це може звучати дико для української армії, але, наприклад, у найкращих сучасних арміях світу немає генералів або старших офіцерів, які персонально відповідають за підготовку солдатів. Вони відповідають за тих офіцерів, хто відповідає за сержантів, які навчають солдатів. У нашій теперішній армії за незадовільну підготовку солдатів перед старшим начальником відповідатиме і генерал, і кілька старших офіцерів, отримуючи за це стягнення, але жодним чином за цю підготовку не відповідатиме конкретний сержант.

На мою думку, головною проблемою атрофованого розуміння багатьма військовими посадовими особами понять «відповідальності» і «людиноцентричності» на вищих щаблях військового управління полягає в тому, що в українській армії майже 30 років недостатньо навчали сержантів, курсантів і офіцерів як лідерів.

Система їх підготовки спрямована, перш за все, на формування управлінців-контролерів, що бачать недоліки, твердих і непорушних у своїх рішеннях, тому що їх зміна, навіть коли цього вимагає обстановка, свідчитиме про слабкість. Управлінська підготовка є ефективною тільки в поєднанні з формуванням лідерських поведінкових компетенцій, що ґрунтуються на чітких армійських цінностях. Однак, дотепер у багатьох військових керівників відсутнє елементарне розуміння відмінності між управлінням і лідерством.

А навіщо це їм, якщо вони можуть виявляти недоліки і контролювати їх усунення? Головна біда в тому, що вони не бажають змінювати на краще те, що начебто і так працює завдяки контролю і відповідальності, яка основана на страху і боязні бути покараним. Адже будь-які зміни — це нові проблеми, які потрібно буде вирішувати.

В усіх арміях країн НАТО лідерству навчають. Лідерство — це компетенції, вміння і навички, як і будь-які інші. Йому можна навчитися. Це схоже на тренування м’язів тіла: якщо ви тренуєте його щоденно — ви будете сильним лідером. Якщо перестаєте розвиватися — ви стаєте слабким лідером і, врешті-решт, нікчемним начальником-контролером. Його принципи, зокрема й відповідальність, чітко прописані і стандартизовані як цінності, що є основою обов’язку та ініціативності лідерів.

Одним із розробників філософії і психології лідерства військовослужбовців Збройних Сил США є генерал Обрі Ньюман (nickname — «Red»). Він багато років працював в американському військовому журналі «Army Magazine». Його статті про сенс лідерства дуже популярні і пізніше були опубліковані у трьох книгах: «Книга І. Слідуй за мною: людський елемент у лідерстві», «Книга ІІ. Слідуй за мною: більше про людський елемент у лідерстві» та «Книга ІІІ. Слідуй за мною: уроки мистецтва та науки видатного командування». Вони впродовж десятиліть надихають американських піхотинців бути лідерами.

Він також є автором праці «З чого зроблені генерали» («What Generals are Made Of»). Його книги перебувають у списках для обов’язкового професійного читання офіцерів і генералів Command and General Staff College, the United States Marine Corps Commandant і в багатьох інших військових та парамілітарних організаціях.

Командування ЗС США (FORSCOM) відзначає найкращих молодших військових лідерів, які демонструють досягнення в розвитку своїх солдатів, нагородою генерал-майора «Aubrey S. «Red» Newman».

Ось що цей американський генерал пише про відповідальність військового лідера: «Кожний хороший офіцер повинен усвідомлювати міру своєї відповідальності, щоб допомагати своїм підлеглим приймати правильні рішення».

У 2018 році у своїй книзі «Екстремальна відповідальність» колишні американські «морські котики» Джоко Віллінк та Лейф Бабін також обґрунтували цей базовий принцип лідерства. Практично будь-яка характеристика лідерства може набути гіперболізованої форми, що зруйнує необхідний для ефективного управління баланс. Наприклад, якщо військовий лідер відповідатиме буквально за все, то він вбиватиме в боєздатних командах ініціативу. З іншого боку, брак відповідальності у лідера викликає розгубленість, втрату напряму руху, і команда не знає, куди рухатися далі.

У другій книзі цих «морських котиків» «Дихотомія лідерства» (дихотомія означає ділення цілого на дві взаємовиключні частини, що тісно пов’язані між собою) є одне важливе судження для кращого розуміння принципу відповідальності: щодня лідерам доводиться зустрічатися з непростими дилемами, розв’язати які можна лише з позиції «золотої середини». І, ймовірно, найскладніша з них стосується формування відносин з людьми. Одна крайність — це коли лідер за будь-яку ціну намагається зберегти гарні відносини зі своїм оточенням (навіть якщо це негативно відображається на виконанні завдань); друга — це коли він концентрується винятково на цілях, вбачаючи в людях усього лише знеособлені інструменти для їх досягнення.

Сутність цієї дилеми описується авторами так: «Обов’язок бойового командира — піклуватися про своїх бійців більше, ніж про будь-кого в цьому світі. Водночас вони повинні виконувати свої завдання. А це означає, що доводиться приймати рішення та реалізовувати плани й стратегії, які можуть коштувати людям життя». Внутрішня боротьба, через яку часто доводиться проходити командиру, який прагне знайти баланс між крайнощами, — це найскладніший виклик, що постає перед військовим лідером. При цьому однозначної відповіді на запитання «Як його досягти?» немає й бути не може.

Кожному військовому лідеру доводиться балансувати по найтоншій грані. Лідерство вимагає знаходження рівноваги між крайнощами, що здаються несумісними. Вже визнання цього факту є одним з найдієвіших інструментів, які може мати лідер. Розуміючи це, він легше зможе знаходити точку рівноваги та взаємодіяти з людьми з максимальною ефективністю.

Навчання лідерству сержантів і офіцерів в нашій армії реально розпочалося з 2017-2018 років. У кожного військового є задатки, щоб стати лідером, але це не означає, що всі бажають ними бути, чи всі повинні ними стати. Щоб стати лідером — необхідно багато чим жертвувати, а до цього мало хто з командирів і начальників професійно і психологічно готовий.

Військовий лідер не відповідає за обов’язки своїх підлеглих, він відповідає за тих, хто їх виконує, — за своїх людей. Це означає, що коли все добре, то це заслуга його підлеглих, але якщо щось піде не так — тоді відповідальність повністю покладається саме на військового лідера.

Справжній військовий лідер — це людина, яка чітко усвідомлює один з основних принципів лідерства, що проявляється в різноманітних, особливо в небезпечних ситуаціях, а саме: відповідальність за своїх людей. Це відповідальність не за виконання ними обов’язків та дотримання дисципліни, а за конкретних людей — за набуття і сформованість у них армійських цінностей, професійну компетентність, моральну і психологічну налаштованість до дій, їх згуртованість в боєздатній команді, задоволеність їх потреб, довіру й повагу до них. Ось у чому сенс відповідальності військового лідера.

За Джоном Максвеллом, лідерам, яким притаманне почуття відповідальності, властиво те, що вони добре вміють робити свою справу; вони завжди готові йти далі, ніж це потрібно; їх веде вперед прагнення вдосконалення; вони досягають результатів незалежно від ситуації.

Саме відповідальність за своїх людей і є сутністю людиноцентричності в нашій армії, про яку донедавна було так багато розмов. Вона є одним із головних принципів військового лідерства. Щоб досягти людино центричності, в сучасній армійській дійсності треба починати з формування готовності майбутніх потенційних військових лідерів відповідати за бойовий дух людей, а не з нагнітання страху бути покараним за скоєння підлеглими правопорушень. Кожен у нашій армії повинен нарешті нести персональну відповідальність.

Негативні приклади постійного стимулювання відповідальності накладенням різноманітних стягнень на командирів за правопорушення, скоєні їхніми підлеглими, зруйнують врешті-решт в армії довіру і повагу до старших командирів (начальників), хоч би які звання і посади вони мали.

Формувати і розвивати відповідальність сержантів та офіцерів української армії потрібно, перш за все, на гідних зразках довіри і прихильності особового складу до свого лідера, а не на основі діяльності начальників-контролерів, що вишукують недоліки і вимагають покарання в службових розслідуваннях за так звану «безконтрольність».

Філософія досягнення військовими лідерами балансу контролю, дисципліни і відповідальності полягає в тому, що всі офіцери і сержанти, які переймаються почуттям відповідальності перед своїми солдатами і своєю країною, не байдужі до недбалості і правопорушень своїх підлеглих. Відповідальність — це унікальне явище, вона нікуди не зникає від людини, яка її бере на себе. Ви можете розділяти її з іншими, але ваша частка відповідальності від того не зменшується. Ви можете перекладати її на чужі плечі, але вона залишається з вами назавжди. Ви можете відмовитися від неї, але не можете позбавитися неї. Навіть, коли ви не усвідомлюєте її, вона завжди знаходиться поруч із вами. Якщо відповідальність дійсно покладена на вас, ніякі способи ухилитися від неї, логічні аргументи і незнання не допоможуть перенести її в інше місце. Це сутність лідерства.