Безводівська локшина

Уже кілька років поширюється карколомна новина про те, що неподалік міста Ічні, біля колишнього села Безводівка, що на Чернігівщині, відкрита пригоризонтна обсерваторія або, якщо не розмінюватися на дрібниці, Ічнянська Атлантида.

Відкривачем дива став Олександр Кликавка. «Краєзнавець, дослідник, фотограф. Першовідкривач Пригоризонтної обсерваторії Безводовка» — так його представляє сайт «Україна Інкогніта».

Для широкого загалу Олександр обрав псевдонім Гріандр Тарновський. За освітою він агробіолог, але із захватом та впевнено пише про своє відкриття в галузі археології, знімає відео, виступає на радіо та телебаченні. Він з неймовірною легкістю порівнює цю «обсерваторію» зі Стоунхенджем у Великій Британії та Аркаїмом на Уралі, проголошує її енергетичним центром, творінням якоїсь величної цивілізації давніх хліборобів — і все це врешті-решт вписує в «нову історичну доктрину України».

Довкола Гріандра вже сформовано широке коло шанувальників-апостолів. Ось, наприклад, один із них пише на його сторінці у Фейсбуці (правопис збережений): «Хайя-кі! вітаю! дуже гарний краєвид! супер! Якось зустрінемось в кі'єва. передам вам для роботи на вашому планетарно-космічному комплексі наш унікальний виріб — дуже потужний рі'тон гармонізатор-резонатор «ра-ма» з живої глини україни (жива-зьода) кукутені-трипільського етно-еко-езо-арт стилю для забезпечення реалізації синхронної резонансної взаємодії таких міжпросторово-часових планетарно-космічних сакрально-містеріальних комплексів реінкарнаційно-інкарнаційних процесів родових егрегорно (планетарних) -ієрархчних (космічних) програм- процесів передачі накопичених найкращих якостей рода новим прийдешнім поколінням в контесті суті життя-буття: постійних еволюційно-революційних змін та розвитку всієї мегасистеми буття всесвіта...» Така от етно-еко-езо-арт підтримка.

У Безводівку вже потягнулися туристи та різного штибу маги та екстрасенси, з’явилися фінансові спонсори. А ось і з’їзд астрономів-аматорів, де більшість (ну прямо, як нью-васюківці) слухають «Месію» аж роти повідкривали («Безводівка на астрономічній конференції Рівнодення-2019»).

І лише кляті професійні археологи не пропонують ніяких гармонізаторів-резонаторів, ігнорують відкриття століття, тому затавровані як ретрогради, імперці, рашоботи, демагоги, фальсифікатори історії й т.д., й т.п. Але й цього замало, і ось вони звинувачені у тому, що влітку копають, а взимку продають свої знахідки («Втрачені артефакти або чим займаються археологи взимку»). Це вже край! Настав час поставити крапки над "і".

Поблизу Безводівки, як і по всій степовій та лісостеповій зоні України, є багато курганів. Їх будували протягом майже чотирьох тисяч років, починаючи десь з кінця IV тис. до н.е. Вже давно встановлено, що кургани є не просто купою землі, а доволі складними спорудами. У них, на давній поверхні, з рівня якої вирита яма основного, найдавнішого, поховання, викладені куски дерну, які утворюють своєрідне ядро насипу кургану. Майже всі кургани з часом змінювали свою форму та розміри через те, що в них робили додаткові поховання з новими насипами чи досипками. До розкопок немає жодних підстав представляти кургани в тій чи іншій місцевості, навіть ті, які утворюють певні групи, єдиним постійно діючим комплексом будь-якого призначення. Зрозуміло, також немає жодних підстав стверджувати про одночасність та постійне існування того, що утворює «обсерваторію». Так звані її дальні та ближні візири, скоріше за все, споруджувались представниками різних археологічних культур чи народів від доби енеоліту до середньовіччя.

З ХVI ст. через поширення вогнепальної зброї у Лівобережному лісостепу, в тому числі на Сіверщині (Чернігівська, Полтавська, Харківська, Сумська області України), почав буйно розвиватися селітроварний промисел, бо селітра є головною складовою частиною для виробництва чорного димного пороху. У природному середовищі селітра як продукт розпаду органіки накопичується у чорноземі, тобто в тих самих кусках дерну в ядрі насипу. Через це кургани стали місцем видобутку селітри. Аби дістатися до неї, в центральній частині насипу робили велику яму. Відходи виробництва складували біля кургану у вали або скидали у довколишні яри чи у будь-які інші природні пониження рельєфу.

Зруйнований селітроварниками кургани називають майданами, вони зазвичай мають кільцеподібну або підковоподібну форму. Такі майдани присутні і біля Безводівки, зокрема в тій групі («Безводовка: курганы или обсерватория?» — 0:27, 0:29, 0:44), де знаходиться так зване робоче місце так званого спостерігача так званої обсерваторії. Але Гріандр ставить під сумнів як те, що в кургані могли видобувати селітру, так і те, що майдан пов’язаний із селітроварінням. Відносно кургану це можна довести в тому разі, вважає він, якщо з’ясується, що видобувати з його ґрунту селітру або неможливо, або нерентабельно. І ось розпочинається експеримент («Чи варили селітру на курганах? Дослідження»). Тепер будьмо уважні!

Перші дві проби відбирають з якогось кургану (місце його розташування не вказується) з тієї частини насипу, яка була штучно поглиблена у 60-х роках минулого століття (4:28, 5:09). Третя проба, за словами експериментатора, — з «класичного майдану» (5:46), четверта — з валу майдану (5:47), а п’ята, контрольна, — з різнотрав’я, поза ораного поля (6:04). Відео процесу відбору трьох останніх проб чомусь відсутнє.

Після аналізу зразків ґрунту Гріандр доходить висновку, що вмісту селітри у насипу кургану мало, видобувати її було вкрай нерентабельно; замало також селітри у ґрунті майдану та валу, отже походження майданів, принаймні безводівських, не пов’язане з селітроварінням.

Для пошановувачів «обсерваторії» такий висновок виглядає більш ніж переконливим. Але що ми побачили в реальності? Ми побачили, що глибина відбору ґрунту на кургані не перебільшує 1,0 м, а на цій глибині наявна селітра понад пів сторіччя вимивалась атмосферними опадами. Крім цього, експериментатор не досяг ядра насипу, в якому (і тільки в якому!) і має бути її основне скупчення. У самому майдані та валу селітри й не може бути багато, бо в майдані вона вже видобута, а у валу знаходиться відпрацьований та, знову ж таки, перемитий ґрунт. Показово, що навіть за цих умов вміст селітри з кургану, майдану та валу виявився більшим, ніж із контрольної точки поза межами «північно-східного ближнього візира» (7:42).

Рентабельність різна для того чи іншого часу та за тих чи інших обставин. У XVI-XVII ст. існували не лише державні селітроварильні, цим промислом також займалось місцеве населення за будь-які гроші. Посилання на плату за пуд селітри після 1789 року (8:29) некоректні, тому що це на півтора сторіччя пізніше майданного способу варіння селітри. Документи першої половини ХVII ст. повідомляють про обсяги її видобутку саме з курганів, і враховувати треба лише їх. Певно, для творця «нової історичної доктрини України» якихось 150 років — це такі собі дрібниці.

То що довів експеримент? Лише те, що експериментатор ніколи не бачив та не розуміє внутрішньої будови курганів. Втім, і про майдани він знає не більше, хоча про них багато написано від початку XX ст. Серед найбільш ґрунтовних сучасних робіт можна назвати книгу Євгена Осадчого та Олексія Короті «Пам’ятки селітроварного виробництва Південної Сіверщини XVII ст.» (Харків: Майдан, 2018). Читайте, вивчайте та не задурюйте людям голови!

Для пошановувачів «обсерваторії» також переконливо можуть виглядати посилання на нібито вивчення старих карт, за якими можна з’ясувати первинну, до початку інтенсивного машинного орання та індустріального будівництва, кількість курганів та їх взаєморозташування. Маються на увазі Військово-топографічні карти Російської імперії Ф.Ф. Шуберта середини — другої половини XIX ст. На відміну від давніших карт, вони були зроблені на тріангуляціях і зараз широко використовуються археологами. Але яким чином та для чого їх вивчає Гріандр — сказати важко, бо, здається, на будь-яких картах його цікавлять лише ті об’єкти, які його влаштовують.

Наведемо лише один приклад з відео «Нове відкриття чи обсерваторія Безводівка міф?» Тут запропоновано накладання супутникового фото на сучасну археологічну карту (0:50). На карті чітко позначена курганна група №2250 з шести курганів, один із яких начебто є південно-східним дальнім візиром. Наголошено, що кургани групи розташовані на відстані 308 м один від одного, а це не що інше як 1/10 відстані від крайнього кургану групи до центрального місця спостерігача. В реальності система Google Earth, яку використовує Гріандр, не надає можливості для таких точних вимірів, але навіть не це головне. Головне полягає в тому, що два з шести курганів виявляються для нього зайвими і тому просто «дослідником» ліквідовані (1:27). Ось такий науковий підхід.

Люди з давніх-давен слідкували за сонцем, місяцем та зірками. На глиняному посуді енеоліту та бронзового віку відомі орнаменти, що утворюють своєрідні символічні зображення-ідеограми. У них відбита складна світоглядна система або «модель світу» та навіть своєрідна календарна символіка. Однак йдеться не про той календар, яким користувалися для точних астрономічних спостережень, а особливий ритуальний календар, необхідний мертвому в потойбічному світі. У Давньому Єгипті з 1900 р. до н. е. поряд з офіційним існував народний місячний календар, що його використовували в повсякденному житті й для культових цілей. Тут формуванню математичних знань, без яких неможлива поява дійсних календарів, придатних для прогнозувань астрономічних явищ, передував майже трьохтисячолітній період примітивних схем спостереження релігійного та практичного призначення. А що «Безводівська обсерваторія»? Не буде великого подиву, якщо Гріандр Тарновський уже скоро вдасться до того, що знайде тут сліди втручання інопланетян.

Професійним археологам і сам першовідкривач, і його пошановувачі дорікають, що ми уникаємо дискусії щодо «Безводівської обсерваторії». І тут вони мають рацію. Так, уникаємо, бо геть відсутній предмет дискусії. Всі аргументи на користь існування «обсерваторії» або Ічнянської Атлантиди (а чому, до речі, Атлантиди?) базуються на дуже поверховому, можна сказати, дитячому уявленні щодо основ археології зокрема та наукових процедур дослідження взагалі. Невипадково Гріандр так радо сприймає відгуки вже згаданих вище реалізаторів «синхронної резонансної взаємодії …міжпросторово-часових планетарно-космічних сакрально-містеріальних комплексів…(вибачте, далі не можу – Я.Г.)», пропагує діяльність археологічних мародерів та обожнює компліменти ласої до сенсації публіки.

Сенсації, подібні до безводівської, час від часу виникають у різних частинах світу. Рано чи пізно всіх їх спростовують, хоча, ніде правди діти, їхні ініціатори та пропагандисти подекуди встигають отримати як моральний, так й суто матеріальний зиск. У програші залишається держава та її громадяни, які своєчасно не змогли чи не забажали дослухатися до думки вчених і залюбки надали свої вуха для навішування квазінаукової та псевдопатріотичної локшини.