Чотирипалубний корабель «Україна»

Нинішня криза, спричинена вірусною пандемією, наочно продемонструвала безпорадність держави в бідній країні. Ресурси, які може мобілізувати Україна, для того щоб подолати пандемію та викликаний нею економічний спад, не йдуть у жодні порівняння з ресурсами країн ЄС, не кажучи вже про США. Населення в нас фактично не має жодного шансу отримати від держави хоча б часткову компенсацію втрачених доходів, що можуть дозволити собі держави з розвинутою економікою. Це ще раз свідчить про те, що без «економічного дива» Україна приречена на безпорадність перед кожною черговою кризою, які неодмінно виникатимуть у майбутньому.

Усі «економічні дива», про які я неодноразово писав на ПіМ, відбувалися не самі по собі. Їх творили люди. Причому не за допомогою простих заходів на кшталт скорочення податків та зменшення регулювання економіки, як у це вірить більшість людей в Україні, а за допомогою складної економічної політики, що передбачала повну реструктуризацію економіки та створення механізму управління нею. Про творців «економічних див», тобто політичних лідерів, я написав цілу серію статей. Усі ці політичні лідери діяли не як одинаки, вони спиралися на організовані сили — партії, їх коаліції або збройні сили. Самі ці організовані сили були діючим механізмом політично активної частини населення, що була зацікавлена в економічному розвитку країни.

Тобто ми бачимо три шари «творців див» — політичний лідер, політична організація (або армія як політична сила), політично активна частина населення. Наявність усіх цих трьох політичних рівнів є необхідною для швидкого та сталого економічного зростання, яке зазвичай називають «економічним дивом». Зрозуміло, що ці три рівні охоплюють далеко не більшість громадян — більшість населення в усіх країнах політично пасивна, вона йде за пасіонарною меншістю.

Суспільства, які швидко досягали мети подолання бідності, можна порівняти з чотирипалубним кораблем. На верхній палубі стояв капітан — політичний лідер, який визначав курс. На палубі під ним — його команда, тобто організована сила, яка спрямовує корабель за курсом, визначеним капітаном. Ба більше, команда дає можливість капітану розробити і порівняти можливі курси та вибрати для корабля найліпший із них.

Ще нижче — палуба з небайдужими пасажирами, які підтримують капітана і його команду і які є людським капіталом для формування команди. На цій же палубі перебувають активні противники капітана та його команди, які вважають, що корабель пливе помилковим курсом, але які не мають засобів перебрати на себе керування судном (із часом вони, можливо, і самі сформують команду і виберуть капітана). Нарешті, на нижній пасажирській палубі сидять пасажири, які особливо не цікавляться курсом капітана і роботою його команди, їм просто потрібні пристойні умови для подорожі. Вирішальне значення для долі корабля має верхня пасажирська палуба, бо саме з неї формується команда і на ній перебуває майбутній капітан.

В Україні, як і в інших державах, переважна частина населення політично пасивна і на формування політики ніяк не впливає. Це пасажири з нижньої палуби. В українців домінують цінності виживання. Згідно з результатами дослідження World Value Survey, у світі мало націй із таким домінуванням цінностей виживання, як у українців, що не стимулює громадянську та політичну активність. Єдина спільна політична риса політично пасивної частини українців — тотальна недовіра до влади у всіх її формах і гілках.

Ті, хто перебувають на верхній пасажирській палубі корабля «Україна», тобто політично активна частина населення, можуть бути поділені на такі групи відповідно до їхніх економічних та політичних інтересів (це не конкретні політичні партії, а саме соціальні групи, які можуть бути представлені в різних політсилах):

1. «олігархи та їхні слуги» і «шукачі політичної ренти» — невелика за чисельністю, але дуже впливова група, яка включає олігархічні сімейства та персонал, що обслуговує особисті, політичні й економічні інтереси олігархів, а також весь бізнес, орієнтований на ренту. Ці люди мають високий фаховий рівень у юриспруденції, журналістиці, економіці та менеджменті, отримують дуже високу оплату своїх послуг, тому вірою та правдою служать господарям. Вони займають керівні позиції в судах, прокуратурі, СБУ, МВД та фактично контролюють органи легітимного насильства. Головна їх сила — можливість маніпулювати свідомістю пасивної частини населення через підконтрольні ЗМІ, завдяки чому влада в Україні безальтернативно контролюється цією соціальною групою. Зміна економічної політики цій групі зовсім не потрібна, наявна всі роки незалежності політика створила їхні статки і вона їх цілком влаштовує. Домінування цієї групи призвело навіть до формування нового типу держави, яку Андерс Аслунд назвав «rent-seeking state», тобто «держава шукачів ренти», найчастіше саме Україну у світовій економічній літературі наводять як зразок такого типу держави;
2. «слуги поганих самаритян» — невелика за чисельністю, але сильна за рахунок міжнародної підтримки група. Я їх так назвав за книжкою «Погані самаритяни» (в оригіналі «Bad Samaritans») корейського економіста Чанг Ха-Джуна, що стала світовим бестселером і присвячена критичному аналізу допомоги міжнародних фінансових організацій бідним країнам. Їхня неадекватна економічна політика робить із них не «добрих самаритян», а джерело помилок і неадекватних рішень урядів бідних держав. В Україні цю групу формують фахово сильні люди, які, як правило, щиро вірять у те, що неоліберальна економічна політика дійсно корисна для України. Їхня свідомість має релігійний характер, віра в неолібералізм не піддається раціональному поясненню, очевидні факти неадекватності неоліберальної політики стану економіки бідних країн вони не сприймають. Релігійний характер свідомості приводить до позитивного сприяння явищ, зовні схожих на неоліберальні, які, по суті, є орієнтованими на ренту (аналог «карго-культу»), що робить цю групу предметом маніпуляцій першої групи;
3. «слуги Росії» — група людей, які щиро або з корисних мотивів вважають Україну політично, економічно та культурно частиною Росії. Після 2014 року ця група скоротилася і зменшила вплив, але все ж таки є політичним виразником світогляду мінімум 15%, а може, навіть приблизно чверті населення України, для якої Росія є вищою цінністю, ніж Україна. За способом збагачення й економічними інтересами ця група аналогічна першій, хоча економічні погляди частини «слуг Росії» мають протекціоністське спрямування, характерне для неолігархічного бізнесу. Але зважаючи на те, що для «слуг Росії» Україна має бути залежною від Росії або навіть бути її частиною, то складно очікувати послідовної підтримки цією групою політики економічного розвитку незалежної Україні. Інтерес цієї групи полягає в явному або замаскованому відстоюванні інтересів Росії в Україні. Наявність такого соціально-політичного прошарку є свідченням про несформованість української політичної нації;
4. «націоналісти» — соціальна група, національний розвиток для якої є внутрішньо усвідомленою ідеєю. Вона включає не тільки прихильників націоналістичних партій та організацій у вузькому розумінні, а значно ширше суспільне коло, яке прийнято називати «національно-демократичні сили». Політичні партії цих широких кіл колись мали величезну народну підтримку, але зазнали ганьби через співпрацю з олігархами та їхніми слугами і зникли з політичної сцени («Народний Рух», «Наша Україна»). Політика економічного розвитку є природною для цієї групи, але їхні інтереси та їхня суспільна активність перебувають зараз далеко від проблем економічної політики, професіоналів з економічних проблем у цій групі мало. Через відсутність професійної розробки економічної політики, економічні погляди українських націоналістів тяжіють до соціалізму, який теж є державницькою антитезою неолібералізму. Можливо, тому що проблема політичної влади для цієї соціальної групи зараз не є практичним питанням, їхня увага до економічної політики така незначна;
5. «промисловці та підприємці» — бізнесмени, менеджери, інженери, які зайняті в промисловості та сфері технологічних послуг. До цієї групи можна віднести підприємців та науково-технічну інтелігенцію, не орієнтовану на Росію й олігархічний бізнес. Прикладом неполітичної організації цієї групи є Спілка українських підприємців. Ця соціальна група ще досить впливова, але втрачає вплив в міру деіндустріалізації України та має тенденцію переходу до групи «слуг олігархів». Економічний інтерес цієї групи цілком природний — прибуток. Шукачі політичної ренти — їхні природні вороги, бо політична рента зменшує прибутковість нормального бізнесу: політична рента — це присвоєння доданої вартості без її створення, тому вона є ворогом нормального підприємництва;
6. «аграрії» — підприємці та професіонали, зайняті в неолігархічній частині аграрного сектору. Деіндустріалізація країни зробила цю групу чисельною та впливовою, але вона втрачає вплив по мірі олігархізації аграрного бізнесу. Сировинна спрямованість їхньої діяльності робить їх байдужими до проблем економічного розвитку, який, по суті, спрямований на індустріалізацію та подолання сировинної структури економіки. Їхній економічний інтерес схожий до попередньої групи, тільки він знаходиться в сировинному секторі ринку.

Серед вказаних шести груп відсутня домінантна зараз політична сила — партія «Слуга народу», бо вона становить випадковий конгломерат перших трьох названих соціальних груп. Фактично це телевізійний передвиборчий політичний проект, який в умовах сталої соціально-політичної структури набрав би декілька відсотків голосів і зайняв би належне йому місце на політичному маргінесі. Природний шлях таких проектів — швидкий розпад та зникнення, що ми вже неодноразово бачили на всяких «Озимих поколіннях». Відмінність від попередніх аналогічних проектів полягає в отриманій цим проектом тотальній політичній владі, тому розпад цього проекту може загрожувати розпадом держави, якщо його противники не зможуть урятувати ситуацію.

Останні три десятки років корабель «Україна» пливе курсом, який визначають перші три соціальні групи, сформовані з них команди та делеговані ними капітани. Вирішальним фактором української політики є вплив на неї олігархів, їхніх слуг та всього бізнесу, орієнтованого на політичну ренту. «Слуги поганих самаритян» зараз фактично є союзниками олігархів та шукачів ренти. До того ж ці дві групи схильні за певних умов іти на співпрацю зі «слугами Росії», що особливо часто відбувалося за часів Кучми та Януковича. Із 2019 року такий союз знову повертається до життя, бо до влади повертаються діячі часів Януковича. Якщо такий процес буде наближатися до масштабів часів Януковича, неважко передбачити, що вибухова суміш «слуг олігархів», «слуг Росії» та «слуг поганих самаритян» спровокує черговий соціальний вибух.

У даний момент економічна політика України сформована двома факторами: внутрішнім фактором — інтересами олігархічних угруповань та інших шукачів політичної ренти, зовнішнім — тиском міжнародних кредиторів і західних партнерів. Перший фактор призводить до запровадження заходів, які дають можливість отримати політичну ренту особам, наближеним до влади. Другий фактор створює стандартну тріаду заходів — приватизація, дерегуляція, лібералізація. Під впливом цих факторів утворюються такі химери, як ваучерна приватизація, яка призвела до знищення цілих секторів економіки та розшарування суспільства на невеличку купку мільярдерів і мільйоні маси бідняків.

У дійсності сили, які формують поточну економічну політику України, не мають жодного інтересу до розвитку української економіки: олігархічним угрупованням потрібен не економічний розвиток, а доступ до політичної ренти, міжнародним організаціям і західним партнерам — щоб Україна просто не створювала проблем, була спокійним та зрозумілим ринком. Економічне зростання потрібне тільки самим українцям, та й то далеко не всім: мільйони людей уже втратили надію його дочекатися та й залишили країну.

З описаного вище складу соціально-політичних сил є дві, від яких можна чекати запровадження політики економічного розвитку: саме від групи «націоналісти», а також від «промисловців та підприємців». Ба більше, єдина можливість зараз для запровадження такої політики в Україні — це поєднання зусиль цих двох соціально-політичних груп. Пасіонарність перших у поєднанні з прагматизмом та грошима других можуть створити альтернативу безроздільному домінуванню олігархів та їхніх слуг і спільників. Тобто, для того щоб змінити економічну політику, потрібний «бунт на кораблі» — не просто перехід його під керування іншої команди та іншого капітану, а формування команди з інших соціальних груп.

Цей логічний висновок має документальне підтвердження: єдиний програмний документ, який можна вважати розлогим викладом українського варіанта економічного націоналізму, народився саме в групі «промисловців та підприємців», ідеологічно дуже далекої від націоналізму. Він був ухвалений на розширеному з’їзді Українського союзу промисловців та підприємців (УСПП) 2017 року під назвою «Платформа економічного патріотизму». Цей документ містить заходи протекціонізму та неомеркантилізму, значною мірою схожі із заходами політики країн, які створили «економічні дива». Наявність такого документа, як «Платформа економічного патріотизму», може надати формальну підставу для початку діалогу між ідеологічно дуже різними людьми, для яких спільною є зацікавленість в економічному розвитку країни.

Таким чином, повертаючись до аналогії з чотирипалубним кораблем, можемо уявити, як має виглядати корабель «Україна», що має шанси досягнути «землі обітованної».

На нижній палубі — політично пасивний народ, такий, як він є: з домінуванням цінностей виживання, які виганяють його з України на заробітки; позбавлений критичного мислення, що робить його легким предметом політичних маніпуляцій.

На наступній палубі конче потрібний союз, принаймні, двох груп — «націоналістів» і «промисловців і підприємців». Зараз вони існують мовби в різних світах, уявити участь членів УСПП у смолоскипній ході «Національних дружин» можна тільки у сюрреалістичній картині. Для початку потрібен хоча б простий діалог між цими соціальними групами щодо економічної політики України. Їм треба домовитись, яким чином захопити керування кораблем. Їм треба створити команду, що зможе керувати кораблем. Їм треба знайти капітана, якому довірятиме команда і більша частина суспільно активних пасажирів.

Якщо це відбудеться, то на палубі для команди буде кому керувати кораблем. Це означає, що мова має йти про створення політичних партій, які не тільки відображають інтереси цих соціальних груп, а й мають розуміння, як отримати владу. Зараз ці соціальні сили утворили величезну кількість дрібних політичних та громадських організацій, жодна з яких не має ніяких шансів на отримання влади в країні.

Нарешті, про капітана. Це буде та людина, яка візьме на себе відповідальність вийти на верхню пасажирську палубу і зможе сформувати там команду, яка візьметься керувати кораблем.