Перейти до основного вмісту

Драйв військових лідерів

Почуття запалу, без якого важко

Періодично маю зустрічі зі своїми учнями — офіцерами-випускниками НАСВ ім. гетьмана П.Сагайдачного минулих років. Вони служать у ЗСУ на різних посадах — від командира взводу, роти (батареї) до командира батальйону (дивізіону). Під час спілкування я зазвичай запитую у них: «Ви досягнули того, що бажали за ці роки служби в армії?», «Ваші очікування виправдались чи ні?», «Ви отримуєте задоволення від результатів своєї служби?»

За моїми багаторічними суб’єктивними спостереженнями дві третини молодших офіцерів на ці запитання відповідають негативно. Загалом, вони швидко просуваються службовою кар’єрою, яку стимулює війна, однак все ж таки залишаються незадоволеними. Деякі молодші офіцери кажуть, що даремно втрачають свій час і не впевнені, чи потрібно далі служити в армії. Інші прилаштовуються на «теплі» місця завдяки зв’язкам і впливовим родичам, але продовжують мучитися і терпіти.

Звісно, що ця проблема має суб’єктивний відтінок, кожний випадок демотивації треба вивчати окремо, але вона беззаперечно існує в армії. За фактом більшість молодших офіцерів незадоволені своєю службою. Як влучно сказав Еріх Марія Ремарк: «Про щастя можна говорити хвилин п’ять, не більше. Тут нічого не скажеш, крім того, що ти щасливий. А про нещастя люди розповідають безперервно».

Водночас приблизно одна третина моїх учнів-офіцерів, яких я підтримую, навпаки служать у своє задоволення. Я їх називаю «ідейними Воїнами» зі сформованими ціннісними установками щодо захисту України. Вони займаються улюбленою справою свого життя, обожнюють її та отримують від цього насолоду. Вони, ймовірно, дослухалися до поради Віллі Шорта, майстра зі складання головоломок: «Намагайтесь обрати ту професію, у якій будете насолоджуватися навіть її найбуденнішими та найнуднішими моментами. І тоді ви завжди будете щасливими».

Ці офіцери стикаються з такими самими життєвими і службовими проблемами, як і всі інші, падають і знову піднімаються, долають, розчаровуються в чомусь, знаходяться поза межами комфорту, переживають, але ніколи не скаржаться, що витратили даремно хоча б хвилину свого життя, перебуваючи на службі. Вони отримують від неї драйв.

А драйв (drive — рушій, прагнення, наснага) для них — це почуття пристрасного запалу, піднесеності, натхнення, великої емоційної напруги від того, що вони роблять. Підозрюю, що у цих хлопців і дівчат класно збалансована «хімія мозку» — такі нейромедіатори, як дофамін, серотонін, глютамат, а рівень виділення ендорфінів у них стабільно високий.

Ці офіцери точно розуміють свої життєві цілі, мають розвинуте позитивне мислення і психологічні установки, вважають себе щасливими та успішними. Іншими словами, вони — Воїни, які внутрішньо переживають повну моральну насолоду від свого життя і вірять у себе. Звісно, їхнє щастя не виникає стихійно, а є результатом високого напруження душевних сил й успішної наполегливої, самовідданої праці, спрямованої на досягнення своїх життєво значущих цілей.

''

 

Я зауважив дивну, але цікаву річ. Ці успішні й щасливі на вигляд 1/3 молодших офіцерів несвідомо застосовують принципи цілевизначення Адама Лейпзіга (Adam Liepzig) — колишнього керівника студії «The Walt Disney Company», а нині генерального директора «Entertainment Media Partners», кіно- і театрального продюсера.

Вони також на практиці успішно використовують підходи одного з провідних світових експертів у сфері підвищення ефективності ведення бізнесу й урядової діяльності шляхом внесення кардинальних змін, які не породжують хаосу і деструктивних конфліктів — Іцхака Кальдерона Адізеса щодо розуміння успіху і щастя.

Парадокс полягає в тому, що майже всі мої офіцери-випускники про ці підходи й принципи ніколи не чули, але інтуїтивно використовують їх у повсякденному житті та службі.

Отже, як військові лідери визначають життєво значущу ціль і з драйвом досягають її?

Вони мають відповіді, мінімум у двох варіантах, на такі 5 запитань:

1. Хто вони?

Перший варіант відповіді. Воїни в душі.
Другий варіант відповіді. Офіцери Збройних Сил України.

2. Чим вони займаються і що люблять робити?

Перший варіант. Служать Україні.
Другий варіант. Виконують бойові завдання, приймають рішення, навчають воювати своїх людей.

3. Для кого вони це роблять?

Перший варіант. Для українському народу.
Другий варіант. Для своїх солдатів.

4. Чого бажають і що потребують від них люди, яким вони служать?

Перший варіант. Захисту, перемоги і миру.
Другий варіант. Лідерства.

5. Як ці люди змінюються у результаті їх служби в армії?

Перший варіант. Стають гідною і сильною українською політичною нацією.
Другий варіант. Стають досвідченими воїнами, здатними виконати бойові завдання і вижити.

Тож 2/3 офіцерів, що незадоволені своїм життям і службою в армії, не можуть сформулювати і не усвідомлюють свої головні життєвозначущі цілі, тому що ніколи не задумувались і не відповідали на цих п’ять запитань. Вони не лідери і драйву від служби не відчувають. Їм завжди хтось або щось заважає. Вони навіть не до кінця усвідомлюють, хто вони самі.

Із п’яти важливих речей, які потрібно знати молодшим офіцерам, щоб правильно визначити свої життєві цілі, лише дві з них стосуються персонально них: хто вони і чим займаються. Решта три — стосуються людей, заради яких вони служать в армії: хто ці люди, що вони потребують від них і як змінюються завдяки їхній діяльності.

Справжні військові лідери драйвують, тому що люблять свою справу і людей. Вони віддають любов і отримують її взамін. І.Адізес каже про це так: «Скажіть, скільки любові у вашому житті, і я скажу, наскільки ви молоді». Успіх і щастя для 1/3 задоволених життям молодших офіцерів для них не самоціль, це лише умова їхньої життєвої подорожі. Вони щасливі там, де вони є. Їхнє щастя — не колись, не завтра, воно в них тут і зараз.

Драйвові військові лідери спрямовані не на себе, а більше назовні. На тих людей, яким і з якими служать. Вони люблять цих людей і здатні до інтеграції з ними. Ці офіцери — «великі пальці руки» у своєму підрозділі. Вони інтегрують інших людей у боєздатну команду, рухаються вперед і разом — саме це є майбутнє лідерства і менеджменту. Щасливі люди живуть і вчиняють так, щоб інші також були щасливими, роблячи це — вони ще більше відчувають себе щасливішими. «Ми не маємо права споживати щастя, не продукуючи його», —зауважив Джордж Бернард Шоу.

Просто сказати, що ти щасливий — це ще не є щастя. Потрібно знати те, що потрібно робити, щоб його досягти, не очікувати його в майбутньому, а діяти за цілями. «Не женися за щастям — воно завжди перебуває в тобі самому» (Піфагор).

Переконаний, що саме ці 1/3 офіцерів роблять правильні справи у війську і по ходу драйвують від цього. А це є любов. Бути щасливим для драйвового військового лідера означає пишатися тим, що він робить те, що можливо і все, що від нього залежить, а решта — ні до чого і ніщо.

Отже, панове офіцери ЗСУ, якщо ви драйвуєте від служби в армії, тоді скоріше за все — ви є військовими лідерами.

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

Сократ підказує, що зрозумів суть новини набагато раніше

Командування може бути ефективним лише з таким підходом

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.

''отсканируй
и помоги редакции

Become a Patron!

Загрузка...