Економічний націоналізм. Частина 6. Поруч із економічним патріотизмом

Терміни «економічний націоналізм» та «економічний патріотизм» можна вважати синонімами, бо це один і той самий набір інструментів економічної політики, про терміни «націоналізм» і «патріотизм» зараз так сказати не можемо. Я не маю можливості заглиблюватися в лінгвістичні дослідження, але є очевидні речі — якщо дві сотні років тому ці слова могли вважатися синонімами, то потім їх сфери вживання розійшлися: перше залишилося загальним визначенням любові до Батьківщини, а друге набуло ідеологічного та політичного навантаження. У деяких країнах це навантаження набуло різко негативного сенсу (наприклад, у Росії та у США, де воно означає етнічну або расову зверхність).

Хоча термін «економічний націоналізм» у розумінні економічної політики не несе ідеологічного навантаження, але доводиться бачити випадки його заміни на термін «економічний патріотизм» з ідеологічних міркувань. Прикладом є економічна програма претендентки на пост Президента США Елізабет Уоррен, оприлюднена в 2019 році під назвою «Порядок денний економічного патріотизму», хоча аналогічну за змістом політику Дональда Трампа всі спокійно називають економічним націоналізмом. Термін «економічний патріотизм» популярний у Франції¹, так там зараз називають політику Трампа. В українській літературі спроба порівняти ці два терміни зроблена в статті В. Панченко та Н. Резнікової², де економічний патріотизм подано як сучасний лібералізований варіант економічного націоналізму. Але, як ми побачили, економічний націоналізм сам по собі є різноманітною та складною політикою, яка включає всі різновиди від Генріха VII Тюдора до Дональда Трампа, тому ніяких серйозних підстав вважати економічний патріотизм якоюсь окремою формою економічної політики немає, він цілком вміщується в економічний націоналізм.

Єдиний програмний документ, який можна вважати розлогим викладом українського варіанту економічного націоналізму, народився в соціально-політичному середовищі, ідеологічно вкрай далекому від націоналістичного. Він був прийнятий на розширеному з’їзді Українського союзу промисловців та підприємців (УСПП) в 2017 році під назвою «Платформа економічного патріотизму».

Подивимось не на назву, а на той набір методів та інструментів економічної політики, який пропонується в цьому документі.

Перш за все, треба сказати, що документ дуже хаотичний і погано структурований, у ньому перемішані без будь-якого натяку на системність заходи глобального характеру, як вимога запровадження довгострокового планування, так і вимоги щодо якихось дрібних пунктів якихось урядових рішень. Очевидно, що цей документ — просто зведені докупи пропозиції різних членів УСПП без намагання їх упорядкування та систематизації. Для програмного документу це погано, але для дослідження реальних настроїв та уявлень людей з реального сектору економіки — це навіть добре.

Як типова програма економічного націоналізму, цей документ проголошує заходи неомеркантилізму. Пропоную кілька цитат щодо підтримки експорту:

• «Законодавче, нормативне та ресурсне забезпечення запуску діяльності Експортно-кредитного агентства: прискорити початок діяльності ЕКА, збільшити державне фінансування агентства для страхування та кредитування експортних контрактів»
• «Спрощення участі у державних тендерах за кордоном, зокрема, закріплення строків повернення валютної виручки відповідно до термінів оплати, встановлених у зовнішньоекономічних контрактах з суб’єктами державної форми власності інших країн»
• «Спрощення можливості відкриття філіалів за кордоном з метою супроводження експортних контрактів, здійснення сервісного обслуговування товарів з високою доданою вартістю, організації маркетингової діяльності, участі у тендерах»
• «Забезпечення фінансування з Державного бюджету для часткової або повної оплати виставкових площ для підприємств-експортерів у країнах перспективного експорту»
• «Прискорити утворення торгових представництв у складі закордонних дипломатичних установ, особливо в країнах традиційного співробітництва та перспективного експорту».

Але в документі ще більше типових заходів протекціонізму. Дозволю собі ще кілька цитат:

• «Стимулювання через інструменти фіскальної політики інноваційної та наукової діяльності»
• «Залучення державними монополіями (в т.ч. ПАТ «УЗ», НАК «Нафтогаз України») на пріоритетній основі національних товаровиробників при здійсненні державних закупівель, а також при реалізації інвестиційних проектів з розвитку інфраструктури» (це український аналог знаменитої політики «Купуй американське»)
• «Розблокування та максимальне сприяння діяльності технопарків»
• «Послідовна імплементація положень Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність», зокрема щодо фінансування науки, створення нових органів управління та грантової підтримки науки, створення стартапів та ін.»
• «Законодавче забезпечення формування довгострокової ресурсної бази, зокрема запуск системи недержавного пенсійного забезпечення»
• «Впровадити механізми фінансової підтримки інвестиційних проектів з метою реструктуризації кредитів, залучених для розвитку виробництва і модернізації потужностей; компенсації інвестору коштів, вкладених у створення інфраструктури (енерго- та водопостачання, під’їзні дороги тощо), зокрема, в рамках державно-приватного партнерства»
• «Розробити та затвердити Концепцію цільової науково-технічної програми з імпортозаміщення в ОПК на період до 2021 р., та до кінця 2018 року розробити та затвердити в якості пілотного проекту програму з імпортозаміщення в літакобудівній та вертольотобудівній галузях»
• «Забезпечити у встановлений строк (до кінця 2018 року) розробку та затвердження Державної цільової науково-технічної програми розвитку авіаційної промисловості на 2018-2022 рр. на основі затвердженої Стратегії та Порядку розроблення та виконання державних цільових програм, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 р. №106»

Подібні заходи перелічені в документі на кількох сторінках, цитувати їх можна досить довго. Ніяких сумнівів щодо суті цих заходів немає, вони цілком у руслі політики економічного націоналізму. Але документ має суттєву слабкість — він суто емпіричний і не спирається на аналіз світової практики економічного націоналізму, тому в ньому перемішані заходи «східноазійського» та «латиноамериканського» варіантів протекціонізму. Але ми не будемо аналізувати деталі «Платформи економічного патріотизму», просто констатуємо, що викладена в ній програма економічного націоналізму цілком актуальна для сьогоднішньої України.

¹ Як зауважено в одній зі статей – через «благозвучність». Див. «Економічний патріотизм»: французька відповідь кризі, «Дзеркало тижня», 2008, №46

² «Політика економічного націоналізму: від витоків до нових варіацій економічного патріотизму», Економіка та держава, №8, 2017.