Перейти до основного вмісту

Евтаназія України

Наш гіперзвуковий перекладач завершив роботу над статтею «Эвтаназия Украины». #Трегубов знову повертається в ефір.

Примітка редакції. На прохання відвідувачів сайту публікуємо цей матеріал також українською мовою. Дякуємо Костянтинові Андрійчуку за переклад.

Я хочу поділитися з вами найбільшим своїм страхом.

І так, це стосується нової команди влади в Україні та кроку, який вона поки що не зробила. Але який уже анонсує з радісною усмішкою людини, що готується засунути пальці в розетку.

Причому чужі пальці.

Мова йде про «примирення» з ОРДЛО. І якщо ви погодитесь зі змістом цього тексту, я буду благати вас його поширити всіма способами. Тому що це саме той випадок, коли треба кричати.

Хронологія подій

Ще до інавгурації, але вже після обрання, команда Володимира Зеленського звертається до ключових лідерів українських церков і релігійних організацій. Прохання звучить досить шляхетно: записати звернення про мир для населення на окупованих територіях. Більшість погоджується. Декому вистачає далекоглядності утриматися.

13 травня це відео виходить на Facebook-сторінці Володимира Зеленського.

Результатом зустрічей із релігійними лідерами стало послання миру для мешканців Криму та Донбасу. Дякую всім, хто погодився. Ми з вами! Ми разом! Ми – одна країна! Результатом встреч с религиозными лидерами стало послание мира для жителей Крыма и Донбасса. Спасибо всем, кто согласился. Мы с вами! Мы вместе! Мы – одна страна! #миробимоцеразом

Publiée par Володимир Зеленський sur Lundi 13 mai 2019

16 травня три великі соціологічні контори — центр «Соціальний моніторинг», Інститут соціальних досліджень ім. Яременка та група «Рейтинг» — публікують велике опитування громадської думки. Загалом воно не дуже відрізняється від інших, але є дуже важливий нюанс. Кілька запитань у ньому мають ознаки підштовхувальних, тобто таких, які соціологи використовують не так для того, аби дізнатися думку громадян, як щоб підштовхнути до потрібної відповіді.

Зокрема, запитують про:

– необхідність компромісу в питанні окупованих територій;

– прямі переговори президента України з керівництвом РФ щодо Донбасу;

– прямі переговори з «керівництвом окупованих територій»;

– автономію ОРДЛО.

Пересмикуванням у цьому опитуванні ми присвятили окремий матеріал. Якщо коротко: опитування подавало в одному пакеті мир і прямі переговори з «керівництвом ОРДЛО». У людей запитували: ви ж хочете миру? ви ж розумієте, що потрібен компроміс? ви ж не проти, щоб президент поговорив з ОРДЛО? ви ж не проти погодитися на частину їхніх умов?

З такою послідовністю формулювань і, зважаючи на заздалегідь підібрані варіанти відповідей, не дивно, що більшість ствердно кивала.

21 травня Володимир Зеленський призначає Андрія Богдана главою Адміністрації Президента, а українцям стає відомо, що спецпредставник США у справах України Курт Волкер умовляв Володимира Зеленського цього не робити.

Того ж дня Андрій Богдан заявляє про те, що нова команда розглядає можливість референдуму про мирні переговори з Росією.

23 травня фонд «Повернись живим» публікує новину про те, що оперативне командування «Північ» хоче розпитати військовослужбовців про їхнє ставлення до переговорів із «ДНР / ЛНР». Причому підключає до опитування замполітів, перепрошую, управління морально-психологічного забезпечення. Інформація отримує підтвердження.

"

Оперативне командування «Північ» досить незграбно вмикає задню.

Виходять на яв деякі подробиці.

По поводу опросов военнослужащих на предмет переговоров с боевиками Л/ДНР. Инициатива идет от НШ оперативного...

Publiée par Roman Donik sur Jeudi 23 mai 2019

Увечері того ж дня Андрій Богдан змінює тактику і вже говорить, що мова не про референдум, а про консультаційне опитування. Логічно. Особливо якщо врахувати, що в Україні немає чинного закону про референдум.

Чому це погано?

Уявіть собі референдум — ой, перепрошую, консультаційне опитування, — на яке винесено питання про позбавлення народу України від страждань.

Ніхто не хоче страждати. Однак серед методів позбавлення від страждань почесне місце займає евтаназія.

Так і тут. Усі хочуть миру.

Просто в умовах, коли на твоїй території стоїть армія ворога, до швидкого миру веде лише капітуляція.

Тут треба нагадати мету Кремля.

А саме — Кремль ніколи не мав наміру окупувати Донецьк і Луганськ.

Коли Кремль скористався слабкістю України, на перших порах його програмою було захоплення й окупація Криму. Апетит приходить під час їди — Крим не просто окупували, його анексували, приєднали до складу РФ, порушуючи базові принципи Ялтинсько-Потсдамського миру. Після цього в Росії з’явилися дві програми продовження агресії.

Програма-максимум передбачала створення «Новоросії» від Харкова до Одеси включно, дезінтеграцію України і появу на половині її території радянського лімітрофа.

Програма-мінімум передбачала створення в Україні нової автономії, української Чечні, регіону, який повністю контролювали б російські спецслужби і в якому можна розмістити російську армію, але який формально вважався б частиною України і мав би вплив на її внутрішню і зовнішню політику. В ідеалі — із правом вето на зовнішньополітичні рішення. Словом, Росія хотіла вирвати з України ребро і зробити з нього гак, щоб підчепити на нього нашу країну.

Із «Небесною Новоросією» не спрацювало. Ґремліни із Кремля самі повірили у власну брехню і переоцінили любов до Росії та ностальгію за СРСР на Південному сході України. Окупувати вийшло тільки шматки Донецької та Луганської областей — і ті українська армія, створена з нічого за кілька місяців, звільняла настільки ударно, що без прямої атаки російської армії з-за кордону впоралася б до вересня 2014-го.

Тому цей удар і було завдано. І виставлено ультиматум, що майже до слова повторює їхню програму-мінімум. Він називався Мінські угоді.

Україна була змушена прийняти цю гру, щоб заплутати Росію в дипломатії і не дати її армії просунутися далі. Наша країна обрала правильну тактику: наполягати на тому, що в пріоритеті — виведення російської армії, а вже потім можна говорити про якісь «особливі статуси» регіону. Росія виводити армію ніяк не хотіла.

Фактично, в той момент Україна вибрала підморожування конфлікту, вважаючи, що ліпше мати «Велике Придністров’я» під боком, ніж «Велику Чечню» у себе в боці. І це було правильне рішення — в тому сенсі, що воно мало свою ціну, але, як-не-як, давало можливість країні виживати. Почалася війна на виснаження — хто перший упаде?

Україна чекала, коли путінський режим задовбеться постачати окупаційний контингент на окуповані території, а місцеві мешканці почнуть згадувати довоєнні роки як найкращі у своєму житті.

Так, це означало постійний уповільнений конфлікт — і регулярні зведення втрат. Але, по-перше, з «того боку» ці зведення виглядали набагато сумніше, а по-друге, ця ситуація давала змогу Україні підтримувати і нарощувати боєздатність армії. Усі, хто воює під українським прапором на Донбасі, роблять це за власним бажанням. Це кадрові військові, а не добровольці, які роблять те, що й повинні робити військові, коли на їхню землю прийшов ворог. І вони навчаються, і вони стають кращими.

Зі свого боку, Росія чекала, коли в Україні керівництво зміниться на більш поступливе і погодиться на її умови. Коли від війни втомляться ті, хто її в очі не бачив, і хто-небудь хитрий продасть капітуляцію під виглядом миру.

Дочекалися?

Що буде, якщо піти на таке

Прямі переговори з «керівництвом ДНР і ЛНР» автоматично знімають лапки в цій фразі.

Тобто це означає, що Україна визнає ці «суб’єкти міжнародної політики» чинними і перестає їх трактувати як окуповані Росією території України, а їхніх лідерів визнає лідерами регіонів, а не біологічним сміттям, яке Росія посадила грати роль декорації.

Озвучене в опитуванні — це прийняття російського трактування «Мінська». Тобто ми починаємо інтеграцію ОРДЛО в тіло України «як є». Без виведення російських військ і спецслужб — Росії не має сенсу це робити, а Україна не має можливості її змусити. Без контролю над кордоном. Інакше кажучи, вважайте, що ми зараз просто назвемо ці території автономіями в складі України і відведемо армію. Таким же чином, наприклад, можна перемогти в Україні кір — просто законом ухваливши рішення про виключення його зі списку хвороб і діагнозів. Немає діагнозу — немає проблеми. Усі здорові.

І, само собою, ці території делегуватимуть депутатів до загальнонаціональних органів влади. Це за хорошого сценарію. За поганого — можливо, в процесі переговорів згадають про «право вето автономії на зовнішньополітичні рішення країни».

Вочевидь, після такого з Росії злетять усі санкції, що стосуються Донбасу. Тому що Україна фактично визнає, що учасники конфлікту — аж ніяк не РФ, а «республіки». І взагалі, конфлікту, по суті, немає. Ми визнаємо його недійсним.

Це грандіозна афера — спроба продати капітуляцію, видаючи її за мир.

Це множення на нуль усієї нашої війни із другої половини 2014 року, всіх наших зусиль і всіх наших утрат.

Це операція вживлення в тіло країни ракової пухлини під контролем ворога без спроби хіміотерапії.

Це зрада загиблих, живих і нащадків, і поява в складі України недоторканного регіону із союзом кримінальників і ворожих агентів, який буде викачувати з країни ресурси «на відновлення» і користуватися імунітетом від виконання її законів. Маленька Чечня, перетворена на такий же синдикат, створила велику проблему для всього російського народу. Тут інші співвідношення сил.

Що доводить, що Москва теж грає в цю гру

По-перше, «збір підписів» в окупованому Донецьку. Він був би фізично неможливий без санкції «МГБ ДНР». Тобто ФСБ РФ.

В ОРДЛО придумали очередной цирк. Записывать якобы массовые и стихийные «обращения народа к Зеленскому» по методичке и...

Publiée par Денис Казанский sur Vendredi 17 mai 2019

По-друге, той факт, що навіть іще не будучи президентом, Зеленський неодноразово наголошував на готовності звільнити полонених, насамперед — захоплених в Азовському морі моряків. Так, ніби у нього це звільнення вже в кишені.

Ухвалити рішення про звільнення українських в’язнів може тільки одна людина. Владімір Владімірович Самізнаєтещо.

Він же — єдина людина, здатна дати гарантії такого кроку. І якщо команда Зеленського так упевнено використовувала цей аргумент, імовірно, гарантії вона отримала.

Але з чого б Владіміру Владіміровичу підігравати команді Володимира Олександровича, якщо тільки команда Володимира Олександровича не погодилась підіграти Владіміру Владіміровичу.

Хто форсує це питання в Зеленського? Часом не сам Зеленський?

Певно, не сам. У мене склалося враження, що сам Зеленський не прораховує цю ситуацію наперед (що логічно — це, як не крути, не його профіль), а просто спирається на думку людини, експертності якої довіряє.

Тут я можу лише згадати, що нинішній глава АП — не тільки екс-чиновник часів Януковича і не тільки юрист Коломойського, а й екс-помічник народного депутата України Андрія Володимировича Портнова.

Можливо, місток просування проросійської політики знаходиться саме тут? У всякому разі, шлях передання тих самих гарантій від Кремля міг бути саме таким.

І, можливо, заперечення Курта Волкера щодо кандидатури Андрія Богдана як глави АП були викликані не тільки і не так через його зв’язки з Коломойським, як з абсолютно іншими людьми.

Що ми можемо зробити

Виникає питання: а як цьому перешкодити?

Особисто мені це відчуття знайоме. Я його пам’ятаю з часів Януковича, часів укладення Харківських угод. Коли ти розумієш, що твою країну закопують, але також розумієш, що роблять це ніби за законом, використовуючи всі принципи представницької демократії.

Зараз, однак, ситуація трохи інша.

Я впевнений, що Зеленському і його команді цю схему дій уже продали, пообіцявши лаври миротворця і мало не Нобелівську премію миру. Проте нові мешканці Банкової все ще не впевнені в тому, що вона вигорить. Для них ця схема — лише засіб набору ресурсів. Можливо, всі ці опитування — спосіб переконати тих, хто сумнівається всередині своєї ж команди, що народ (і армія) підтримає і буде любити Володимира Об’єднувача.

Ну тоді необхідно наочно продемонструвати, в якій позі.

Потрібно довести нинішній команді влади, що такий зовнішньополітичний фортель не виправдає себе, що він створить не любов народну, а великі проблеми. Що замість квітів на сцену полетять, у найкращому випадку, фекалії, а в гіршому — щось важче.

І ось тут усі способи закричати «Так що ж ти, *****, робиш ?!» хороші.

Мітинги, петиції, плакати, спам, відеозвернення авторитетів, відкриті листи і статті в медіа, залучення дипломатів і політиків — усе добре.

На тему референдуму дуже красномовно висловився Leonid Ostaltsev #ідіть_у_сраку_з_вашим_референдумом

Publiée par Oleksandr Puhach sur Mercredi 22 mai 2019

Роз’яснення громадянам, чого насправді коштує такий «мир» і хто насправді буде знімати з нього вершки. Починаючи із громадянина Зеленського і закінчуючи найпереконанішою частиною його електорату. Демонстрація готовності вчинити будь-який кіпіш, якщо від загравання і промацування команда Зе перейде до реальних кроків демонтажу українського суверенітету. Переконування його політичних опонентів, що цим аргументом можна непогано вломити тим, хто загрався і сп’янів від успіхів.

Інакше, вибачте, друзі, але ми знову просремо країну і майбутнє наших дітей.

Переклад з російської — Костянтин Андрійчук.

Рекомендуемые публикации

#Трегубов принёс разбор одного сомнительного опроса. Так сказать, не расслабляйтесь и анализируйте.

Сегодня у нас день редакционок, ну почти. #Трегубов вещает о возможной эвтаназии Украины. Запасайтесь успокоительным.
''отсканируй
и помоги редакции
Загрузка...