Фрідріх Ліст. Книга друга: теорія. Полеміка з Адамом Смітом

Ця частина твору Ліста головним чином присвячена полеміці з Адамом Смітом і його послідовниками. Зараз така полеміка може бути цікавою історикам економічної думки, та й то не дуже, бо все, що можна сказати про цю полеміку, вже давно сказано. На теоретичну частину твору Ліста можна подивитися під іншим кутом зору.

Теорію Ліста треба порівнювати не із класичним лібералізмом Сміта, Сея та інших послідовників, а із сучасною теорією економічного розвитку, яка в англомовній термінології має назву development economics, що українською можна перекласти як «економіка розвитку». Цей науковий напрям виник лише після Другої світової війни, коли десятки колишніх колоній почали здобувати незалежність. Нові країни, що виникали в результаті набуття незалежності, мали економіку геть не схожу на економіку Британії, Франції або США.

Нагальною проблемою цих нових економік були зовсім не ті питання, які вивчали економісти розвинутих країн, а економічна відсталість та шляхи її подолання. Упродовж останніх 70 років у царині економіки розвитку почали працювати сотні університетів, тисячі дослідників, серед яких є вже декілька Нобелівських лауреатів (щоправда, не всі вони отримали премію за дослідження у сфері економіки розвитку): Саймон Кузнець, Теодор Шульц, Артур Люїс, Амартіа Сен, Роберт Солоу, Джозеф Стігліц, Майкл Спенс, Естер Дуфло, Абхіджіт Банерджі.

Якщо перейти до дефініцій, то можна визначити, що економіка розвитку — це галузь економіки, що займається економічними аспектами розвитку країн із порівняно низьким рівнем доходів. На відміну від багатьох інших галузей економіки, дослідження з економіки розвитку можуть включати соціальні, культурні та політичні фактори для розробки конкретної політики. Їй притаманний комплексний підхід до свого предмету: вона не обмежується методами сприяння економічному зростанню та розвитку, а ще й займається проблемами покращення людського та соціального капіталу. Економіка розвитку включає як суто теоретичні методи та моделі, так і прикладні дослідження економічної політики.

«Національну систему політичної економії» Фрідріха Ліста може вважати першою книжкою, у якій була актуалізована і досліджена проблема економічної політики в країнах, мета яких — наздогнати більш розвинуті економіки. Дехто вважає, що до Ліста таку проблематику вивчали меркантилісти ще в XVII столітті, але не можу із цим погодитись, бо меркантилісти все ж таки безпосередньо займалися питаннями не розвитку, а накопичення національного багатства шляхом експортної експансії та захисту від небажаного імпорту, тобто предметом, який притаманний як розвинутій економіці, так і відсталій.

Економіка розвитку життєво важлива для бідних країн, у тому числі для нинішньої України, бо вона дає можливість розробити та втілити економічну політику подолання бідності. Тобто здатна вказати, як гасло «кінець епохи бідності» перетворити на конкретні політичні заходи. Те, що економіка розвитку на це здатна, не означає, що політики нею скористаються. Якщо бути до кінця чесними, то треба визнати, що Україна не має зараз жодного шансу скористатися наробками економіки розвитку. Цьому заважає не просто погане політичне керівництво, яке бачимо всі роки незалежності, а соціально-політичний устрій, який не дає змоги мати ефективне політичне керівництво. Нічого унікального в українській ситуації нема, така ситуація притаманна десяткам країн — від Молдови до Афганістану, від Сомалі до Таджикистану, які приречені залишатися бідними і які зараз дедалі більше відстають від заможних країн.

Це не треба розуміти в тому сенсі, що Україна бідна, як Афганістан. Якщо вдаватися до футбольної аналогії, це означає, що Україна залишиться у третій лізі, без шансів потрапити не те що в першу, а навіть у другу світову лігу. Світовий банк класифікує всі дві сотні країн світу за рівнем доходів на чотири групи (аналоги футбольних ліг). За критеріями 2019–2020 років до першої ліги (багаті країни) потрапляють країни з валовим національним доходом (ВНД) на душу населення вищим за 12 375 доларів; друга ліга — країни вище середнього доходу, з ВНД від 3 996 до 12 375 доларів на душу; третя ліга — країни нижче середнього доходу, з ВНД від 1 026 до 3 995 доларів на душу; нарешті, четверта ліга — це бідні країни з ВНД менше ніж 1 026 доларів на душу населення.

2018 року цей показник в Україні дорівнював 2 660 доларів, тобто ми перебуваємо приблизно в середині третьої ліги, до якої входять біля пів сотні країн від Есватіні до Беніну, і тільки дві з них європейські — Молдова й Україна. Щоб потрапити до другої ліги, нам треба збільшити ВНД на 50% за умови, що всі інші країни стоять на місці. Але останні тридцять років економіка світу зростала вищими темпами, ніж українська; наші сусіди, з якими у 1990-х ми мали приблизно однаковий рівень розвитку: Польща, Словаччина, Угорщина, Литва, Латвія — всі зараз у першій світовій економічній лізі. У разі збереження в Україні нинішньої економічної моделі, тренд відставання не зміниться, економічну модель ніхто міняти поки що не збирається. Тільки якщо в Україні знайдуться якимось дивом політичні сили, які подолають олігархію й утворять ефективну державу — економіка розвитку, починаючи з Фрідріха Ліста, буде Україні конче потрібна не як історичний предмет, а як інструмент практичної політики.