Фрідріх Ліст. Книга перша: історія. Піренеї, Франція, Німеччина

• Вадим Новіков. Читаємо Фрідріха Ліста
• Вадим Новіков. Фрідріх Ліст. Книга перша: історія. Італія та Ганза
• Вадим Новіков. Фрідріх Ліст. Книга перша: історія. Нідерланди та Англія

Іспанія та Португалія

Якщо британська історія для Ліста — зразок правильної економічної політики, що веде націю до успіху, то історія Іспанії та Португалії — зразок хибної політики, яка веде до неминучих поразок. Ліст порівнював добробут Англії та піренейських держав як набутий працею порівняно з лотерейним виграшом. Він пише: «Відкриття Америки та шляху через мис Доброї Надії лише тимчасово збільшило багатство обох країн. Їхній національній промисловості та могутності було завдано смертельного удару. Бо замість того, щоб як раніше обмінювати продукти Східної та Західної Індії (мається на увазі Америка. — ВН) на вироби своєї промисловості, вони купували ці вироби в інших націй за золото і срібло, яке вимагали у своїх колоній».

Як зразок хибної економічної політики Португалії Ліст наводить торговельну угоду між нею та Англією від 1703 року, відому як Митуенська угода (за прізвищем тодішнього посла Англії в Португалії), або Договір про португальське вино. Суть угоди полягала в наданні сприятливих митних умов для португальського вина в Англії й Ірландії та для англійського текстилю в Португалії.

В результаті Португалія потіснила Францію на британському ринку вина, натомість втратила власну текстильну промисловість, яка була знищена британською конкуренцією. Крім того, в торгівлі із Британією Португалія отримала величезний дефіцит, який могла покрити тільки дорогоцінними металами зі своєї колонії — Бразилії. Потік золота британці спрямовували на закупівлю сировини, маючи подвійний зиск — португальський ринок для збуту продукції текстильної промисловості та сировину для розвитку цієї ж промисловості.

Ліст вказує, що текстильне виробництво мало на Піренеях майже тисячолітню історію: у Х столітті араби, тодішні володарі півострова, розводили овець, вирощували бавовну, виготовляли тканини. Португалія у ХVII столітті мала власну сировинну базу і таку успішну суконну промисловість, що заборонила імпорт сукна. Внаслідок договору 1703 року ця галузь була зруйнована, а ринок був зайнятий британськими товарами.

Англійці вважали цей договір зразком дипломатичної майстерності, але Адам Сміт його засуджував, бо він суперечив його теорії. Ліст детально аналізує і спростовує аргументи Сміта, немає сенсу його аргументацію повторювати, просто це ще один приклад разючої різниці між економічною теорією та реальною економікою. Здається, Ерік Райнерт казав, що економічна теорія схожа на реальне життя, як гра в шахи схожа на реальну війну.

Франція

Переходячи до економічної історії Франції, Ліст головну увагу приділяє політиці Кольбера, що не дивно, бо жодна людина у Франції до часів Наполеона не мала такого впливу на економіку, як Жан-Батист Кольбер (1619–1683). Для європейського читача його постать дуже відома, тому Ліст не зупиняється на особі Кольбера, пише тільки про його політику. Для українського читача Кольбер — особа мало знайома, бо, на відміну від кардинала Мазаріні, який ввів його у високу політику, Кольбер популярним літературним та кінематографічним персонажем не став.

Економічний геній Кольбера, гадаю, був спричинений не тільки його винятковими здібностями, а й купецьким походженням. Однак він не пішов слідом за батьком та дідом, купцями з Реймса, а зробив карколомну державну кар’єру, ставши головою уряду Людовика XIV. Почалось усе з випадковості: його дядько одружився із сестрою маркіза Мішеля Ле Тельє, міністра оборони Франції та приятеля кардинала Мазаріні. Кольбер почав кар’єру на службі у міністерстві Ле Тельє, коли йому не було й 20 років. Потім майже 10 років працював управляючим справами у Мазаріні, причому так успішно, що той особисто рекомендував його королю.

На службі у короля Кольбер передусім змінив податкову систему, підвищивши частку непрямих податків, що збільшило оподаткування багатих верств населення. Поліпшивши стан державних фінансів, Кольбер закликав до збагачення країни шляхом розвитку виробництва і комерції. Держава сприяла виробничим підприємствам у найрізноманітніших сферах: створила нові галузі, захищала винахідників, запрошувала робітників з інших країн, забороняла французьким робітникам емігрувати.

Кольбер сприяв розвитку французької економіки за допомогою підвищення митних тарифів, заохочення великих проектів громадських робіт та забезпечення того, щоб французька Східно-Індійська компанія мала доступ до зовнішніх ринків для імпорту кави, бавовни, барвників, хутра, перцю та цукру. Кольбер намагався створити сприятливий баланс зовнішньої торгівлі та розширити колоніальні володіння Франції. Крім того, він заснував французький торговельний морський флот.

Щоб зберегти репутацію французьких товарів на зовнішніх ринках, а також надати гарантії внутрішнім споживачам, Кольбер установив законом державні стандарти якості товарів. За їх порушення виробників карали публічним викриттям, знищенням неякісних товарів, а у випадку третього правопорушення — ганебним стовпом. Кольбер видав понад 150 указів щодо регулювання роботи гільдій.

Він розумів шкоду внутрішніх митних кордонів, але, не маючи змоги відразу скасувати їх, зробив усе, що міг, аби спонукати провінції до вирівнювання митних тарифів. Для розвитку внутрішньої торгівлі він багато зробив, ще й покращивши дороги та канали.

Політика державного втручання в економіку, яку запровадив Кольбер, була настільки незвична і масштабна, що навіть отримала спеціальну назву «кольберізм», який вважають різновидом меркантилізму. Мабуть, тільки геній і енергія Кольбера могли забезпечити функціонування державних фінансів Франції за неймовірних витрат Людовика XIV на війни та розкіш. Після смерті Кольбера король упевнено довів державу до банкрутства, що зрештою призвело до Великої французької революції. Першого удару по економічній політиці Кольбера було завдано вже через три роки після його смерті скасуванням Нантського едикту, що спричинило еміграцію із Франції сотень тисяч протестантських ремісників і торговців до Британії, Німеччини, Швейцарії, Нідерландів.

Така швидка деградація економічної політики Кольбера, найімовірніше, зумовлена політичною системою абсолютизму, яка тоді існувала у Франції. Подібне пояснення дає Фрідріх Ліст: «Система Кольбера, якби розсудливі королі й освічені міністри їй слідували, видалила б зі шляху перетворення ті перешкоди, якими затримувався розвиток промисловості, сільського господарства, торгівлі так само, як і суспільної свободи, і Франції не довелося би переживати революції». Абсолютизм давав можливість як для швидкого запровадження економічних реформ, так і до такого ж швидкого їх згортання. Те саме ми бачимо і зараз: авторитарні режими дають змогу проводити швидкі зміни в економічній політиці, причому як позитивні, так і негативні.

В історії Франції Ліст наводить приклади й інших раптових змін економічної політики протекціонізму і вільної торгівлі. Континентальна система Наполеона, яка була зумовлена не стільки економічними чинниками, скільки воєнними, закрила європейський континент для британських товарів і стимулювала промислове виробництво у Франції. Але вона проіснувала тільки 8 років — до поразки Наполеона 1814 року. Але перехід до вільної торгівлі був настільки шкідливий для французької промисловості й торгівлі, що з 1815 року довелось терміново вводити захисні заходи, які до 1827 року подвоїли промислове виробництво.

Німеччина

Історія Німеччини для Ліста, мабуть, потребувала брому, як історія України — для Винниченка, бо Ліст видав свою книжку 1841 року, коли перетворення Німеччини на найсильнішу країну Європи було ще в майбутньому, а недавнє минуле — це безперервні сварки маленьких німецьких князьків між собою та принизливі поразки від наполеонівської Франції. Тому виклад німецької економічної історії в нього сповнений песимізму.

Першим промисловим успіхом Німеччина має завдячувати економічно фатальному для Франції скасуванню Нантського едикту. Численні протестантські емігранти із Франції у багатьох німецьких державах дали поштовх розвитку суконної та шовкової промисловості, виробництву скла й порцеляни, капелюхів і рукавичок. Хоча Фрідріх Ліст не аналізував залежність економічної успішності від віросповідання, це пізніше зробив Макс Вебер, але Ліст іще до Вебера вказував на особливу трудову етику й економічну успішність протестантів.

До часів Ліста єдиною німецькою державою, що почала запроваджувати економічну політику протекціонізму, була Пруссія під правлінням короля Фрідріха ІІ (1712–1786, на троні з 1740 року), тому більша частина німецького історичного розділу присвячена саме їй. Поширене з радянських книжок уявлення про Пруссію як реакційну мілітаризовану державу зовсім протилежне реальній Пруссії часів Фрідріха ІІ. Декілька прикладів із життя і політики цього короля. Фрідріх ІІ:

• скасував цензуру. Журналіст у Пруссії міг вільно писати для преси про те, що вважав за потрібне. Дослівно: «Необмежена свобода писати без попередньої цензури»;
• зробив судову систему незалежною гілкою влади, відокремивши її від виконавчої влади, і кодифікував законодавство;
• заборонив катування;
• заснував Берлінську академію наук і першу публічну бібліотеку;
• заснував Королівську оперу і сам написав багато музичних творів (сотню сонатів, чотири симфонії, концерти для флейти, які виконують донині);
• створив найбільш віротерпиму державу у Європі. Дослівно: «Всі релігії рівні й добрі, якщо їхні віряни — чесні люди»;
• Пруссія за часів Фрідріха ІІ була найбільш толерантною до євреїв країною у Європі.

Досить важко поєднати ці факти з пієтетом, який виявляв до Фрідріха ІІ Гітлер, але в історії Німеччини постать Фрідріха ІІ не поступається постаті Бісмарка. Тісне спілкування Фрідріха ІІ із Вольтером, декілька написаних ним книжок з історії та політики, його раціональна державна політика дали підстави називати його «королем-філософом». Йому вдалося перетворити невеличке німецьке князівство на одну з найсильніших держав Європи.

Ліст відзначає технологічний розвиток сільського господарства за часів Фрідріха ІІ, початок індустріалізації, але треба визнати, що економічно Пруссія залишалася відсталою країною, що особливо проявилося під час наполеонівських війн, у ході яких вона втратила половину території.

Реально економічний і промисловий розвиток Пруссії почався вже у ХІХ столітті. Першим кроком тут був Митний союз німецьких країн (Цольферайн), активним учасником створення якого був сам Фрідріх Ліст. Але головну частину шляху створення єдиної німецької держави і перетворення її економіки на найсильнішу у Європі країна пройшла під керівництвом іншого державного генія Німеччини — Отто фон Бісмарка, і відбулося це вже після смерті Ліста, тому розділ про Німеччину історичної книжки Ліста залишився недописаним.