Перейти до основного вмісту

Фрідріх Ліст. Книга перша: історія. Нідерланди та Англія

Фландрія пам'ятає, а ми почали забувати

Нідерланди

Наступний предмет історичної розвідки Ліста — Нідерланди. Треба відразу вказати на одну особливість ставлення німців того часу до Нідерландів, яку зараз важко уявити: німці вважали Фландрію, Брабант, Голландію та інші частини Нідерландів країнами, які мають увійти до складу єдиної Німеччини, що мала простягатися «від Дюнкерка до Риги».

Перше питання, яке розглядає Ліст, полягає в тому, чому Нідерланди стали успішними, а Ганза занепала, чим Нідерланди принципово переважають Ганзу. Різниця, яка на поверхні, в тому, що Нідерланди — це державні утворення, а Ганза — ні, очевидна і не цікава для Ліста.

Першою з нідерландських провінцій, яка досягла значного економічного розвитку, була Фландрія. Ліст вважає, що цьому посприяли два фактори: вигідне географічне розташування та якісне державне управління. Фландрія на декілька сторічь стала головним текстильним центром Європи, а Брюгге — головним ринком Північної Європи. Головна відмінність Фландрії від Ганзи полягала в тому, що торгівля Фландрії спиралась на національне виробництво. Цілком відповідно до свого панівного економічного становища у Північній Європі, Фландрія підтримувала режим вільної торгівлі.

Із часом економічний розвиток перемістився у Брабант, Голландію та інші провінції Нідерландів. Ліст підкреслює, як природні умови Голландії стимулювали її розвиток, бо примушували до імпорту зерна, палива й будівельних матеріалів в обмін на експорт молочної та м’ясної продукції, риби і промислових виробів. Ця торгівля стимулювала розвиток судноплавства та суднобудування такою мірою, що зробила Голландію головним конкурентом Ганзи, а у XVI–XVII століттях — світовим лідером мореплавства. Так само, як і у Фландрії, і на відміну від Ганзи, в Голландії торгівля і мореплавство нерозривно пов’язані з її землеробством, риболовством та промисловістю.

''

 

Розповідаючи про Нідерланди XVI сторіччя, Ліст не утримується від «альтернативної історії» й описує, що могло би бути, якби Карл V Габсбург присвятив свою головну увагу не Іспанії, а Німеччині. Нагадаю, що Карл V був унікальною постаттю, мабуть, найвпливовішою людиною XVI сторіччя у Європі. Перелік його титулів безкінечний, тільки королівських титулів у нього було понад десять — від короля Кастилії до короля Угорщини. Він успадкував від батька: Бургундські Нідерланди, Люксембург, Артуа; від діда по батьківській лінії: Австрію, Тіроль, Каринтію, Штирію; від матері: Кастилію, Андалусію, Леон, Вест-Індію; від діда по материнській лінії: Каталонію, Арагон, Валенсію, Сицилію, Сардинію. Крім того, сам приєднав до своїх володінь Ломбардію, Туніс, Перу та ще багато чого. Мав титул імператора Священної Римської імперії німецького народу. Ліст розглядає гіпотетичну ситуацію, що сталося б, якби Карл V не присвятив би себе Іспанії, а створив єдину німецьку державу від берегів Ла-Маншу до кордонів Польщі. Навіщо така фантазія?

За Лістом, тільки у складі великої централізованої німецької держави Нідерланди могли би протистояти Англії, бо малі держави не могли створити ефективну і сильну економіку. Як я вже зауважив, у цьому Ліст помилявся, або, скажімо так, у цьому питанні його погляди не відповідають сучасним реаліям. Зараз Нідерланди, навіть без Фландрії та Південного Брабанту, які тепер входять до складу Бельгії, мають одну з найкращих економік світу. Тільки якщо розглядати не просто економічну ефективність, а й військово-політичну складову держави, то малі країни були дуже вразливими, в цьому Ліст був правий: у травні 1940 року Нідерланди були захоплені німецькими військами лише за 5 днів.

У сучасному світі є декілька факторів, які дають можливість малим національним державам не просто існувати, а й мати високий рівень розвитку. Я не кажу про очевидні речі — про економічні та воєнно-політичні союзи, які створюють безпечні й сприятливі умови для існування малих держав. Значно глибша основа — інноваційний розвиток. Якщо ми візьмемо рейтинг найбільш інноваційних економік світу за 2019 рік, то побачимо, що Нідерланди посідають четверте місце у світі. Ліст згадує першу голландську інновацію, яка зробила Нідерланди на декілька віків монополістом на європейському рибному ринку, — винайдений у XIV столітті Віллемом Бекелем метод довготривалого зберігання риби шляхом її засолювання. Економічний уплив винаходу засолювання оселедця був настільки великий і тривалий, що навіть виник вираз: «Амстердам збудований на кістках оселедця».

Варто зауважити, що в сучасній топ-10 інноваційних економік світу лише три великі країни (США, Велика Британія та Німеччина), а решта — малі країни, менші за Нідерланди. Причому всі малі країни з топ-10 інноваційних економік світу мають дуже високі показники ВВП і ВНД на душу населення (наприклад, ВНД за ПКС у 2018 році — від 40 тисяч доларів в Ізраїлі до 95 тисяч доларів у Сінгапурі, що в середньому всемеро перевищує показник України). В сучасному світі не корисні копалини, не чорноземи та величина території визначають успішність економіки, а інтелект й освіта нації, її здатність до інноваційного розвитку.

Думаю, ви будете здивовані, глянувши на цей графік.

"

Маленька країна, територія якої лише на 20% більша за Одеську область і яка не має і квадратного метра чорноземів, — другий у світі експортер аграрної продукції. Україна, що перетворилася на аграрно-сировинного експортера, продає за кордон у 6 разів менше аграрної продукції, ніж Нідерланди, тому що експорт Нідерландів — продукція з високою доданою вартістю, а головний експорт України — зерно, тобто продукція з мінімально можливою доданою вартістю.

Фрідріх Ліст неодноразово підкреслював: імпорт сировини та експорт товарів із високою доданою вартістю — основа економічного процвітання країни. Ліпшої ілюстрації для цього твердження, ніж порівняння Нідерландів і України, не знайдеш.

Англія

Після історії Нідерландів Ліст аналізує історію економічної політики Англії, про яку він уже писав у розділі, присвяченому історії Ганзи. Саме епоха Тюдорів, коли Англія остаточно позбавилась від економічного домінування Ганзи, — один із найяскравіших зразків державного протекціонізму у світовій історії. Протекціоністська політика Генріха VII Тюдора заклала фундамент для світового лідерства англійської суконної промисловості, за часів Єлизавети протекціоністські заходи були запроваджені для металообробки, суднобудування та шкіряної промисловості.

Могутнім стимулом економічного розвитку Англії Ліст вважав міграцію протестантських купців та ремісників із Франції за часів Людовика XIV та з Бельгії за часів Філіпа ІІ. Ці переселенці не просто покращили людський капітал англійської економіки, вони створювали цілі галузи виробництва: папір, годинники, скло, шовк. Загалом практика імміграції кваліфікованої робочої сили і капіталів в Англію мала давню історію, приблизно з ХІІ сторіччя, коли з політичних причин стали переселятися ткачі сукна із Фландрії. Потім були євреї, вигнані з Португалії та Іспанії, під час занепаду Ганзи — ганзейські купці зі своїми капіталами та досвідом, під час Реформації від релігійних переслідувань емігрували не тільки із Франції та Бельгії, а й з інших країн Європи. Значно пізніше подібний, але значно більший за масштабами, потік кваліфікованих і високомотивованих людей створив економічне процвітання у США.

Щойно в Англії виникало нове виробництво, держава захищала його високим імпортним митом або повною забороною імпорту. Ліст порівнює цю політику Англії з вирощуванням молодих дерев. Особливу увагу Ліст приділяє двом прикладам протекціоністської політики Англії: навігаційному акту та бавовняній промисловості.

Навігаційний акт — фактично це не один закон, а довга серія англійських законів, які розвивали та захищали англійське судноплавство і торгівлю з іншими країнами та з власними колоніями. Закони також регулювали рибальство Англії й обмежували участь іноземців у колоніальній торгівлі. Хоча вони ґрунтувалися на більш ранніх прецедентах, та вперше були ухвалені 1651 року за ініціативи Олівера Кромвеля, а потім були розширені законами 1660, 1663, 1673 та 1696 років. Упродовж наступного століття акти були доповнені подальшими поправками, що посилювали їхній механізм.

Акти забороняли використання іноземних кораблів для перевезення англійських товарів, вимагали задіяння англійських моряків (або підданих із колоній) у кількості щонайменше трьох четвертин екіпажів, забороняли колоніям експортувати певні види товарів до країн та інших колоній, окрім англійських, і вимагали, щоб імпорт здійснювався лише через Англію. Загалом, навігаційні акти становили основу англійської (і пізніше) британської закордонної торгівлі протягом майже 200 років, але з розвитком і поступовим прийняттям вільної торгівлі акти були врешті скасовані 1849 року, коли Британія досягла тотального домінування у світовому судноплавстві й торгівлі.

Основним поштовхом до першого навігаційного акта 1651 року стало руйнівне погіршення англійської торгівлі після закінчення війни за незалежність Нідерландів та пов’язане із цим скасування іспанських ембарго на торгівлю між Іспанською імперією та Нідерландами. Скасування ембарго 1647 року дало можливість працювати на повну потужність амстердамському порту та виявило інші конкурентні переваги Голландії у європейській та світовій торгівлі. Протягом декількох років англійських торговців практично були викинуто з торгівлі на Балтійському та Північному морі, а також із торгівлі з Піренейським півостровом, Середземномор’ям та Левантом. Навіть торгівля з англійськими колоніями була захоплена голландськими купцями. Англійський ринок був переповнений раптовим припливом товарів із Леванту, Середземномор’я та з Іспанської та Португальської імперій через голландські порти, що здійснювався голландськими торговцями на голландських кораблях. Очевидним рішенням було закриття англійського ринку для цього небажаного імпорту.

Запровадження навігаційного акта спричинило війну між Англією та Нідерландами, в результаті якої Нідерланди втратили півтори тисячі кораблів. Адам Сміт вважав навігаційні акти економічно невигідними, бо обмеження вільної торгівлі підвищувало ціни, хоча політично доцільними. Фрідріх Ліст зауважив, що навігаційний акт мав не тільки політичний, а й економічний позитив: розширення англійської торгівлі з Північною Європою, особливо з Німеччиною та Бельгією, розвиток торгівлі з Португалією та її колоніями, звідки було цілковито витиснуто голландців, розвиток англійського риболовства та китобійного промислу. Торговельний флот Англії за три десятки років після навігаційного акту подвоївся.

Приклад із бавовняною промисловістю ще більш показовий для англійської політики протекціонізму, бо з точки зору ліберальної теорії він виглядає повним абсурдом.

Після швидкого розвитку англійської зовнішньої торгівлі в результаті дії навігаційного акта виявилося, що головним товаром експорту з Індії стали бавовняні та шовкові тканини. Тканини з бавовни, насамперед ситець, з’явились на англійському ринку в 1660-х роках, та завдяки якості й дешевизні до кінця сторіччя посіли перше місце в імпорті з Індії, перевершивши спеції, які домінували кілька віків.

Англійська Ост-Індська компанія розширила свої фабрики в Азії, випускаючи та імпортуючи тканину і створюючи конкуренцію для вітчизняних виробників текстилю. Підкошені конкуренцією, ткачі, прядильники та фермери почали протестувати проти дій Ост-Індської компанії, що зробило питання бавовняних тканин одним із головних питань національної політики у період із 1680-х до 1730-х років. Парламент не міг залишити поза увагою спад внутрішніх продажів текстилю та збільшення обсягів імпортного текстилю з Індії. Розглядаючи Ост-Індську компанію та її імпорт як загрозу для вітчизняного текстильного бізнесу, 1700 року парламент ухвалив закон (так званий «Ситцевий акт»), що блокував імпорт бавовняної тканини.

1721 року парламент прийняв суворіше доповнення, цього разу заборонивши продаж більшості бавовняних тканин, оскільки після закону 1700 року розквітла контрабанда ситцю. Звільнено від заборони було тільки сиру бавовну, що започаткувало нову промисловість, яка спочатку виробляла тканини для внутрішнього ринку. Водночас Англія активно продавала індійські бавовняні тканини у всіх країнах Європи. Тобто замість якісних і дешевих індійських тканин, які купувала Європа, англійські споживачі мали купувати гірші та дорожчі місцеві, що абсурдно з точки зору класичної економічної теорії.

Але така політика створила бавовняну промисловість, тобто розвинула виробничі сили Британії. Що ще важливіше, це спричинило розвиток низки нових механізованих прядильних і ткацьких технологій та верстатобудування. Це механізоване виробництво було зосереджене на нових бавовняних фабриках, які постійно розширювались до початку 1770-х років, коли «Ситцеві акти» були скасовані. Можна сказати, що «Ситцеві акти» стимулювали промислову революцію, бо без цих протекціоністських заходів інноваційний розвиток, усі ці винаходи Харгрівса, Картрайта та інших були б не потрібними, бо можна було б купувати дешеві індійські тканини.

«Ситцеві акти» зумовили хвилю інвестицій у прядіння й ткацтво, створення найбільшої бавовняної індустрії світу, яка почала експортувати тканини не тільки у Європу, а й в Індію, бо Англія у ХІХ сторіччі перевершила Індію у виробництві бавовняних тканин. Ліст розцінює британську протекціоністську політику в цьому випадку як зразкову, він пише про британців:

«Вони блискуче досягли своєї мети. Нині Англія виробляє бавовняних і шовкових тканин на 70 мільйонів фунтів стерлінгів, постачає свої вироби всій Європі, всьому світу, навіть Ост-Індський компанії. Її власне виробництво зараз у 50–100 разів більше, ніж торгівля, яку вона вела ост-індськими товарами. Що б виграла Англія, якби сто років тому почала купувати дешеві ост-індські товари? Що виграли ті, хто купував ці товари так дешево?».

Створивши найсильнішу економіку світу, Британія ХІХ–ХХ століть відкинула вже непотрібний протекціонізм і стала зразком ліберальної економічної політики, і цей результат цілком затьмарив шлях до нього: не тільки пересічні люди, а й професійні економісти забувають, яким чином цей результат був досягнутий. Таку дивну коротку пам’ять ми бачимо не тільки щодо економічної політики Британії 300-річної давності, а й навіть до політики Південної Кореї 1960–1970-х років. Корейська економічна політика зараз цілком ліберальна, але 60 років тому вона була такою само протекціоністською, яку описує Ліст, розповідаючи про історію Британії.

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

Держслужба замість бізнесу... Але успішний фінал

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.

''отсканируй
и помоги редакции

Become a Patron!

Загрузка...