Фрідріх Ліст. Книга друга: теорія. Політична (або національна) економія

Ліст вважає теорію Адама Сміта «космополітичною», бо вона абстрагована від наявності національних держав і кордонів між ними. Економічну теорію, що ґрунтується на визнанні вирішальної ролі національних держав для економічної політики, Ліст називає «політичною економією» або «національною економією», бо в його час держави вже стали не династичними, а національними. Можна сказати, що для нього політична економія — це теорія економічної політики держави.

Абстрагування від наявності національних держав не тільки не відповідає реальності, воно призводить до хибних рекомендацій щодо економічної політики. Від державних кордонів можна абстрагуватися лише у двох випадках: у реальному — в умовах автаркії, коли економіка країни закрита від зовнішніх відносин (прикладом може бути Японія до ХІХ століття), або в гіпотетичному, коли всі країни створили єдину світову державу. В обох цих випадках модель вільної торгівлі цілком адекватна ситуації, в інших випадках політика вільної торгівлі може завдати великої шкоди, коли вона наражається на протекціонізм торговельних партнерів або коли рівні економічного розвитку торговельних партнерів дуже відрізняються.

Зважаючи на реальний стан речей, Ліст визначає, що політична економія має вчити: «яким чином нація за існуючого стану світу і наявних національних особливостей може зберігати і покращувати своє економічне становище». Це визначення можна цілком віднести до сучасної економіки розвитку.

Визнання політичної економії як теорії економічної політики міняє наше уявлення про роль національної держави. Якщо не вільний ринок, а економічна політика держави є вирішальним фактором економічного зростання та розвитку, то це вимагає іншого ставлення до самої держави. Зараз єдине гасло майже для всіх політичних партій України — вимога зменшення держави, скорочення державного апарату (це тільки гасло, на практиці нічого подібного не відбувається). За логікою «Національної системи» гасло має бути іншим — створення ефективної держави, що спроможна розробити та втілити економічну політику розвитку. Розмір держави — це взагалі другорядне питання, практика свідчить, що малі державні апарати зараз у найбідніших країнах, більшість країн із першої ліги, особливо країни Північної Європи, мають дуже великі державні апарати.

Я вже наводив дані з рейтингу ефективності державного управління, у якому Україна посідає 117-е місце. Дитині зрозуміло, що така неякісна держава не має змоги розробити та втілити якісну економічну політику. Але замість того, щоб зробити національним пріоритетом створення ефективної держави, ми постійно чуємо безтолкові розмови про скорочення державного апарату, наче це може зробити його ефективним. Нинішній прихід до влади «нових облич» узагалі став руйнівним — держава, яка й так була неефективна, втратила навіть спроможність функціонувати, жодне рішення не приймають без команди Офісу президента, що викликає цілковитий ступор у державній машині. Поміняти професіоналів-корупціонерів на випадкових персонажів із вулиці чи на прислугу Коломойського не є засобом створення ефективної держави. Це так не працює. Зовсім по-ідіотськи виглядають такі «скорочення держави» як нещодавні злиття Мінекономіки з Мінагро та Міненегро з Мінекології. Жодного підвищення ефективності держави це не дало, а останнє із цих двох ідіотських об’єднань проіснувало лише декілька місяців. Такі «скорочення держави» можуть дати пів відсотка економії бюджету, якщо взагалі щось дадуть, а підвищення ефективності державного управління збільшує ВВП і держбюджет у декілька разів.

Найавторитетнішим свідоцтвом важливості ефективного державного управління для економічного зростання та розвитку є доповідь Комісії Світового банку зі зростання та розвитку, яка включила цей фактор у п’ятірку передумов, які створювали економічні дива останні 70 років.

Крім того, що держава — ефективний інструмент економічного розвитку. Є ще одна, більш універсальна економічна функція, яка обумовлює, що держава не може бути малою. Це роль держави як антициклічного, протикризового інструменту, що була вперше сформульована найзначнішим економістом ХХ століття Джоном Мейнардом Кейнсом і потім розвинута Гайманом Мінськи. Найяскравішим підтвердженням цієї функції став досвід подолання кризи 2008–2009 років. Федеральна резервна система США для цього влила в економіку понад 25 трильйонів доларів, а федеральний бюджет утворив дефіцит на трильйон доларів, тому криза була подолана досить швидко, а не розтяглася на десятиріччя, як Велика депресія 1929 року. Аналогічно себе поводили й інші держави. Малі або неефективні держави не здатні на протикризові дії, тому, приміром, Україна не змогла подолати наслідки кризи 2009 року аж до військового нападу Росії 2014-го, коли її спіткав наступний економічний удар.

На відміну від класичної теорії рівноваги ринків, Мінськи довів іманентну природу нестабільності капіталістичної економіки, а це означає, що держава постійно має бути готовою до антикризових інтервенцій в економіку. Це не тільки якісна, а й кількісна оцінка: оскільки в кризу найбільш уразливою частиною економіки є інвестиційна діяльність, а вона займає 20–25% ВВП, то саме це і є мінімальним розміром держави, бо тільки вона може компенсувати спад інвестиційної діяльності. Враховуючі соціальні функції держави, реальний її розмір має бути ще більшим.