Фрідріх Ліст. Книга перша: історія. Росія, США та уроки історії

Примітка редактора. Перепрошую за порушення хронологічного порядку, виправляю помилку та повертаю останню частину на належне місце. Окрема подяка автору за розуміння!

Росія

Після не дуже переконливої історії Німеччини, в якій Ліст застав тільки початок економічного розвитку та зростання, він приділяє пару сторінок іще менш переконливому прикладу Росії. Промисловий розвиток, що почався за часів Петра І, був зумовлений виключно державною політикою і державними коштами, ніякого капіталістичного ринку в середньовічній країні не могло бути. Про вибір між ліберальною та протекціоністською економічною політикою в Росії може йти мова тільки з часів наполеонівських війн. Росія брала участь у континентальній блокаді, тому була відрізана декілька років від британського ринку, що стимулювало місцеву промисловість.

Жорстка політика протекціонізму в Росії розпочалася 1822 року і тривала чверть століття. Зрозуміло, що Ліст її оцінював позитивно, але він вказував на два основні недоліки Росії, без подолання яких подальший промисловий та економічний розвиток буде затриманий: погана освіта та погане державне управління. Ліст вважав, що для успішного реформування держави російське дворянство має усвідомити, що цього потребують їхні власні матеріальні інтереси. Подальша історія засвідчила, що російське дворянство усвідомити цього не змогло.

Майже двісті років минуло. Останнє дослідження якості освіти (PISA-2018) показало більш-менш пристойний результат Росії (30-е місце, в оцінці брали участь 77 країн). Стосовно ефективності державного управління, то Росія, за останніми даними Світового банку (2018), посідає 92-е місце серед 193 країн. Порівнюючи Росію з європейськими країнами, бачимо, що гірше управління мають лише 5 країн: Румунія, Білорусь, Україна, Молдова та Боснія. Якщо зауважити, що із цих 5 держав за часів Ліста до складу Росії входили Україна, Молдова та Білорусь, то неважко пересвідчитися, що за 200 років жодного покращення державного управління в Росії та в нових країнах, які у ХХ столітті вийшли з її складу, порівняно з європейськими країнами не відбулося — як пасла Росія задніх, так і пасе.

Якщо окремо поглянути на нинішні показники України, то вони значно гірші не тільки порівняно із європейськими країнами, а й відносно Росії. За якістю освіти Україна посідає 40-е місце, за ефективністю державного управління — соромне 117-е місце, Сенегал і Кенія мають ліпші уряди, ніж ми. Чесно кажучи, складно очікувати пристойну ефективність держави, яка всі роки незалежності перебуває під владою клептократії, що простою мовою означає владу зграї злодіїв.

США

На завершення історичної частини своєї праці Ліст звертається до своєю улюбленої теми — економічної політики Сполучених Штатів. Він вірив у її правильність та ефективність і був упевнений, що онуки людей його покоління побачать США серед світових економічних лідерів. Як і більшість суджень Ліста, ця оцінка майбутнього США виявилася правильною.

Про «Американську систему» Гамільтона – Клея, в тому числі про знайомство Ліста з нею під час проживання у США, я вже писав, тому немає сенсу повторюватися. Головна особливість американської історії, на яку звертає увагу Ліст, не сам протекціонізм, а швидкість економічного розвитку, яку він створив у Штатах. Історія США — найбільш повчальний приклад, тому що тут усе відбувається прямо на очах, періоди вільної торгівлі та протекціонізму швидко змінюють один одного, наслідки виявляються дуже чітко.

Чіткість і прозорість результатів економічної політики США були демонстративні від самого початку, коли Британія забороняла виробництво в американських колоніях «навіть одного цвяха для підкови» (дослівний вираз Вільяма Пітта 1770 року). Ліст вважає таку політику однією з головних причин американської революції. Символічним жестом підтримки власної промисловості був сюртук з американської тканини, у який Джордж Вашингтон був одягнутий у день обрання першим президентом США.

Після здобуття незалежності США послідовно вибудовували митний захист для розвитку своєї промисловості, збільшуючи рівень захисту законами в 1786, 1804, 1828 роках. На користь промислового розвитку США також зіграли наполеонівські війни у Європі, які спричинили морську блокаду Британії. Ліст наводить цифри вражаючого зростання виробництва суконних та бавовняних тканин, збільшення торговельного флоту в 5 разів за 12 років, кількості робітників у промисловості та рівня їхніх доходів, значно більших, ніж у Європі. Приклад та результати економічної політики США дають Лісту можливість вилити на класичну економічну теорію всю силу свого сарказму.

Ліст каже, що США стали предметом жорстокого осуду з боку європейських економістів-теоретиків, буцімто за те, що американці не розуміються в політичних науках, бо вони повернулися до меркантилізму, давно засудженого економічною теорією. З точки зору економічної теорії США має бути суто землеробською країною, бо в них велика кількість землі, водночас висока ціна робочої сила для промисловості.

На ці аргументи Ліст відповідає: «В американців здоровий глузд та безпосереднє розуміння того, що необхідно для країни, були сильнішими за віру в правила теорії».

Наприклад, аргумент щодо того, що висока вартість робочої сили в США — перепона для конкурентоспроможності її промисловості, є дійсним тільки, якщо ігнорувати технологічний прогрес. За ручного виробництва все так і є, але при широкому і швидкому інноваційному процесі, коли машини замінюють ручну працю, висока вартість робочої сили легко нівелюється продуктивністю виробництва, частка заробітної плати в собівартості стає малою і не впливає на конкурентоздатність. Тобто при певних припущеннях теоретичне судження може бути правильним, питання в тому, наскільки ці припущення відповідають реальності.

Ще один аргумент проти чисто аграрного розвитку Америки — те, що сільське господарство успішно розвивається в умовах постійного гарантованого обміну аграрної продукції на промислову. Це не можливо, коли землеробство і промисловість знаходяться по різні боки Атлантичного океану, бо в такому разі цей обмін під загрозою можливої війни, економічної кризи або митних бар’єрів. Тому не тільки економічні, а й безпекові фактори вимагають промислового розвитку.

Уроки історії

1. «Історія вчить, що окремі особи більшу частину своїх виробничих сил отримують із суспільних інститутів і суспільного устрою». Цю тезу Ліста в ХХІ столітті Дарон Аджемоглу і Джеймс Робінсон перетворили на бестселер на кількасот сторінок «Чому нації занепадають? Походження влади, багатства і бідності», де вони доводять примат суспільних інституцій в економічному розвитку.
2. «Історія вчить, що мистецтво і промисловість мігрують з одного міста в інше, з однієї країни в іншу. Переслідувані та пригнічені на батьківщині, вони знаходять порятунок в тих містах і країнах, які забезпечують їм свободу, заступництво та підтримку». Ця теза за 200 років після Ліста знайшла неймовірну кількість підтверджень. Депопуляція і деіндустріалізація України — одне з них.
3. «Історія вчить, що обмежувальні заходи є не стільки винаходом глибокого розуму, скільки результатом розвитку потягу націй до незалежності й верховенства, тобто результатом національної конкуренції та війни». Успішні приклади протекціонізму після Другої світової війни здивували б навіть Ліста, бо збільшення ВВП за 20–25 років у 4–5 разів до 1950 року світова історія ніколи не бачила, а саме такими темпами зростали Японія, Південна Корея, Тайвань та ще десяток країн.
4. Досвід країн, які застосовували політику вільної торгівлі з країнами, які перевершують їх економічно та промислово, або які захищені митною системою, вигідні лише тим країнам, які домінують у промисловості і торгівлі. Ліст наводить тут декілька прикладів, кількість яких за останні два віки значно збільшилась. Сучасна Африка та Південна Америка можуть надати не один десяток прикладів.
5. «Історія, нарешті, вчить нас, яким чином народи, які від природи мають усе необхідне для досягнення багатства та могутності, можуть і повинні міняти свою торговельну систему в міру просування вперед». Ми б тут сказали не «торговельну систему», бо цей термін застарілий і завузький, а «економічну політику». Як на мене, це вирішальна історична теза Ліста. Економічна політика має відповідати історичному стану розвитку економіки держави. Спроби в бідних країнах третього світу запровадити економічну політику, скопійовану із сучасних країн ЄС, не принесли жодного успішного результату. Навпаки, всі успішні історії швидкого розвитку бідних країн приносили успіх, коли за зразок була взята не сучасна політика нині багатих країн, а політика того історичного періоду, коли вони розв’язували проблему подолання своєї відсталості.