Перейти до основного вмісту

«Груші», «феси», кухарі та менти

Що більше можуть «силовики», то сильніше загострюються суперечності між різними силовими структурами. Про підкилимні війни кремлівських «тузиків».

«Лялькові» вибори, що пройшли на Донбасі, судячи як із витоків, так і з прямих зливів даних, стали результатом досягнутого консенсусу між протиборчими сторонами у Кремлі, одну з яких може представляти Сурков і ГРУ, а іншу — Бортников і ФСБ. Можливо, саме тому слухняним «президентом» призначили Дениса Пушиліна, а його «наглядаючим» — Ананченка. Про боротьбу російських спецслужб навколо «українського пирога» розповідав нещодавно в інтерв'ю і колишній очільник української розвідки Микола Маломуж.

Так чи інакше, ми є постійними глядачами підкилимних сутичок між вірними «тузиками» кремлівського господаря. Який ці сутички не лише не зупиняє, а іноді й заохочує — в рамках власних кадрових стратегій.

У тоталітарній країні, де все побудовано на страху, силові відомства відіграють особливу роль. І сучасна Росія не виняток. Але що більше можуть «силовики», то сильніше загострюються суперечності як між різними силовими структурами, так і між різними групами всередині кожної з них. І таких прикладів дедалі більшає. Розглянемо кілька, найяскравіших.

Конфлікт між Євгеном Пригожиним, якого часто називають кухарем Путіна, і Сергієм Шойгу, який почав розвиватися досить давно, перейшов у публічну площину. Це стало особливо очевидним, коли кухар Путіна з'явився на зустрічі з лівійськими генералами, причому сидів лише за три особи від міністра Шойгу.

Те, що такий конфлікт неминучий, стало зрозуміло майже одразу після появи «ПВК Вагнера». Приватні військові компанії розв’язували одразу кілька проблем, що стояли перед путінським режимом. По-перше, вони давали змогу не задіювати регулярну армію у воєнних авантюрах Кремля. Таким чином, Росія могла формально заперечувати наявність своїх військ в Україні або Центральноафриканській Республіці.

По-друге, участь ПВК у військових операціях фінансують не з державного бюджету. Що дає можливість платити найманцям значно більше, ніж це робить Міністерство оборони РФ. Тож до ПВК стоїть черга охочих. З іншого боку, це чудовий спосіб розпиляти бабло. На війну можна все списати! По-третє, ПВК виявляється дешевше, ніж регулярна армія, на якій паразитує величезна кількість генералів.

І, нарешті, вишенька на торті — ПВК, особливо у взаємодії зі службою безпеки Пригожина, може виконувати дуже делікатні доручення, в тому числі й щодо усунення неугодних. Тож послуги Петрова з Бошировим можуть скоро і не знадобитися. Тим паче, що вагнерівці хочуть отримати на озброєння сучасну зброю, а у ЗМІ пишуть про їхні досліди з отруйними речовинами в Сирії і не тільки. І здається зовсім невипадковим, що тренувальна база «ПВК Вагнера» розташована в Молькіно на території, де розміщена і база спецназу ГРУ.

"

А що ж у всій цій історії Шойгу?

Намагається щосили протистояти. Нещодавно в медіа з'явилися витоки, що вагнерівців під американську атаку в Дейр-ез-Зорі в лютому цього року підставили навмисно за вказівкою Сергія Шойгу. І невипадково в російських ЗМІ (в тому числі в опозиційній «Новой газете») стали з'являтися досить гострі матеріали про Пригожина. Це остання спроба Шойгу послабити конкурента. І якщо в демократичній країні такої потужної медійної атаки варто було б побоюватися, то це зовсім не стосується сьогоднішньої Росії.

Досить подивитися на реакцію Путіна на прямо поставлене йому запитання про Пригожина: «У вас же є Сорос, який демократію скрізь просуває, і який не є американською державою, як ви мені весь час кажете. А у нас є Пригожин». І ця фірмова путінська крива посмішка! Йому дуже подобається, що в нього є кухар на всі руки! А ось громадянам як Росії, так і тих країн, де воюють вагнерівці, варто їх боятися як тих, на кого не діють навіть сучасні російські правила. Така своєрідна неконвенційна зброю! Це така зброя, яка формально не підпадає під конвенцію про обмеження озброєнь, просто тому, що її щойно придумали, а людей вона вбиває аж ніяк не менше, ніж конвенційна...

Говорячи про проблеми Міністерства оборони РФ, не можна не згадати всі останні скандали навколо ГРУ. Ще з радянських часів так склалося, що всі найбільш блискучі з точки зору розвідки операції виконувало саме Головне розвідувальне управління Радянської армії. Згадаймо хоча б справу Розенберга і викрадення американського атомного секрету. Та й найвідоміший розвідник Ріхард Зорґе теж був агентом розвідуправління РСЧА (Робітничо-селянської Червоної армії). А ось Перше головне управління КДБ СРСР (тепер це Служба зовнішньої розвідки) займалося саме найбруднішими справами на кшталт політичних убивств. Починаючи з убивства Льва Троцького (до речі, саме Троцький свого часу створив ГРУ), і закінчуючи інсценуванням нещасного випадку, а насправді теж убивства Олександра Галича.

Чи відчував Путін у молоді роки заздрість до більш спроможного з професійної точки зору ГРУ, ми не знаємо. Але одне можна сказати точно, що з приходом Путіна починається тиск на ГРУ зусібіч. У ГРУ відібрали чудово підготовлений спецназ, було розсекречено і злито мережу агентів по всьому світу. І, можливо, невипадково Путін виставив на посміховисько Чепігу і Мішкіна (вони ж Петров і Боширов)? Якби вони були агентами ФСБ, їхнє життя склалося б інакше? Хтозна. До речі, сумнозвісний Владислав Сурков теж служив у ГРУ, як і його батько.

Проте й сама ФСБ періодично потрапляє в жорна розборок між силовиками. Щоправда, поки що це не стосувалося перших осіб, але ще не вечір. Згадаймо справу «Шалтая-Болтая», коли виявилося, що за групою хакерів, які збирають і публікують інформацію про високопоставлених чиновників, стоїть ФСБшний куратор. До слова, багато хто це вже забув, але найгучніші розслідування Навального (корґі Шувалова або кросівки Медведєва) починалися саме з фактів, отриманих «Шалтаем».

У серпні цього року заарештували двох співробітників ФСБ, які займалися розробкою колишнього голови ФСВП Олексія Реймера. І дійсно, мету досягнуто — Реймер пішов, тож можна і розібратися з виконавцями замовлення... Ну а посадки співробітників ФСБ у регіонах — це взагалі давно звична справа. Буквально нещодавно, у вересні цього року, Краснодарський гарнізонний суд заарештував майора ФСБ за вимагання хабара у «дочки» «Газпрому». Майора взяли, як-то кажуть, на гарячому, під час отримання 1,5 млн рублів. Узагалі, 1,5 млн рублів — це улюблена цифра чи то в тих, хто арештовує, чи то навпаки. Навесні цього року в Самарській області затримали заступника начальника Управління економічної безпеки ФСБ і його підлеглого також під час отримання такого хабара. Їх звинувачують у зв'язках із місцевим криміналітетом. Тож наявність посвідчень ФСБ зовсім не гарантує їхнім власникам недоторканності. Усе залежить від того, в чиїй команді вони грають і хто сильніший у даний момент. Причому в регіонах, природно, боротьба набагато завзятіша, ніж у Москві.

Говорячи про війни між силовиками, не можна не згадати найгучніші справи за участю Слідчого комітету. Цього літа співробітники ФСБ заарештували колишнього голову Слідчого комітету по Москві генерала Дриманова. Багато експертів вважають Дриманова довіреною особою голови Слідчого комітету Олександра Бастрикіна. Він вів розслідування найгучніших справ, таких як справа Надії Савченко, друга справа «ЮКОСу», справа про злочини проти жителів Південної Осетії під час російсько-грузинської війни 2008 року.

Арешт Дриманова пов'язаний зі справою Шакро Молодого, показання проти нього дав Денис Нікандров. Однак арешти таких високопоставлених силовиків не можуть не санкціонувати аж на верху. І це, звісно, гра на ослаблення адміністративних позицій Олександра Бастрикіна. Власне, вся ця історія зараз у розпалі. У вересні Дриманову подовжили арешт, у вересні ж було убито Бадрі Шенгелія, одного зі свідків у цій справі. А вже в жовтні Денис Дриманов, якому пом'якшили покарання, дав нову порцію свідчень. Вивчаючи цю справу, можна бачити основні методи сьогоднішніх воєн силовиків у Росії — арешти і піар, піар і арешти.

У сьогоднішній піраміді силовиків Міністерство внутрішніх справ перебуває, мабуть, найнижче. Передусім це пов'язано з особистою апаратною вагою міністра Колокольцева, чутки про відставку якого виникають регулярно. Дрів у вогнище підкидають і арешти його підлеглих. Буквально кілька днів тому знову-таки співробітники ФСБ заарештували начальника ОМВС по Першоуральску Свердловської області Олега Грєхова. Йому закидають отримання хабара в особливо великому розмірі. Однак джерела у слідстві кажуть, що його арешт може бути пов'язаний з організацією прослуховування колишнього голови Єкатеринбурга Євгена Ройзмана. Слід зазначити, що цей арешт дивним чином збігся з чутками про можливу відставку губернатора.

Хабарі — не єдині злочини, у яких звинувачують співробітників МВС. Ціла хвиля арештів прокотилася нещодавно у Башкирії. Скандал розгорівся у зв'язку зі зґвалтуванням дізнавача трьома високопосадовцями МВС республіки. У результаті чистки затримали ще низку співробітників за вимагання хабара і перевищення посадових повноважень. Деякі експерти вважають, що це імітація боротьби з корупцією, яку зображують місцеві чиновники, щоб утриматися при владі. Окреме питання — чи дізналися б ми про це зґвалтування у принципі, якби потерпіла не виявилася донькою високопоставленого офіцера Росгвардії?

Звісно, війни між силовиками почалися не сьогодні. Вони вирували ще за часів СРСР. Згадаймо хоча б справу Щолокова. Зятя Леоніда Брежнєва відправили у відставку з поста міністра внутрішніх справ СРСР через місяць після смерті Брежнєва, а незабаром позбавили всіх нагород і звань. Наступного дня після цього Микола Щолоков застрелився з мисливської рушниці. Принаймні, така офіційна версія його смерті. Вважають, що це один із найгостріших епізодів боротьби чекістів із МВС. Новий етап цієї боротьби, вже в сучасних умовах і сучасними методами, ми з вами спостерігаємо просто зараз. І той градус протистояння, який ми спостерігаємо, свідчить лише про одне — транзит влади в Росії вже почався, хоча всі це й намагаються заперечувати.

''отсканируй
и помоги редакции

Become a Patron!

Загрузка...