Історія нескорених. Бій УПА під Загоровим

Найтрагічніша сторінка в історії Загорівського Різдво-Богородицького монастиря пов’язана з 8-11 вересня 1943-го. Тоді тут точився запеклий бій між загоном вояків УПА та есесівськими карателями.

Новий Загорів — невеличке село в Локачинському районі Волинської області. Основна його пам'ятка — Загорівський монастир.

Заснований монастир був Петром Загоровським у XVI ст. Перша згадка про монастир датується 1566 роком і повідомляє, що за своє зцілення від хвороб шляхтич Загоровський розпочав будівництво мурованого храму на місці дерев'яного.

Наступний власник Нового Загорова Фадій Чацький прибудовує до вівтарної частини новий монастирський двоповерховий братський корпус.

Монастир до 1719 року був православним, потім прийняв унію.

З Візитації 1824 року довідуємося, що місцеві жителі з унії перейшли на православну віру. У 1886 році, під час експедиції по Волині, Загорівський монастир відвідав професор А.Прахов. Він виконав ряд фотографій, фіксуючи загальний вигляд головної монастирської споруди та її інтер'єр, які можна вважати першим відомим нам іконографічним матеріалом святині.

До 1917 року Загорівський монастир не зазнав жодних змін.

Відомо, що станом на 1908 рік у монастирі існували три церкви: головна — Різдва Пр. Богородиці, приділена тепла Трьох святих (на першому поверсі південно-східного монастирського корпуса) і Воздвиження Чесного Хреста — в південному монастирському корпусі. Тоді ж у монастирі існувала початкова школа в пам'ять 900-ліття Волинської єпархії.

Після громадянської війни землі Західної України, в тому числі Володимир-Волинського повіту, куди входило село Новий Загорів, перейшли під юрисдикцію Польської держави. У 1921 році Загорівський монастир знову повернули греко-католикам.

Влітку 1943 року німецькі окупанти оголосили Україну «зоною антипартизанських операцій». До боротьби з українськими повстанцями було залучено Еріха фон дем Баха-Зелевскі — командувача німецьких загонів проти партизанських формувань на Східному фронті.

На початку червня 1943 року відділи УПА прогнали німецьку адміністрацію і встановили своє правління в кількох регіонах Волині — Турійську, Мацієві, Голобах, Селищі, Шацьку. Населення цих районів надавало їм усебічну допомогу як дійсним господарям рідної землі.

Українські патріоти нападали на залізниці, порушували план руху поїздів, якими окупанти намагалися своєчасно доставляти військову техніку і військову силу для підкріплення своїх сил на тій чи іншій ділянці фронту, де зазнавали невдачі.

Так, у ніч з 23 на 24 червня 1943 року було перервано залізничну лінію між станціями Немовичі-Малинськ по шляху Рівне-Сарни. У передніх вагонах їхало 150 гестапівців карного загону. Вони верталися з погрому польських та волинських сіл, а в останніх вагонах були гармати, танки, амуніція та всілякі припаси.

Заспані гестапівці ще не встигли відчинити двері своїх вагонів, щоб довідатися про причину зупинки поїзда, як у передніх двох вагонах пролунали постріли. Сотенний командир Ярема із другом Дорошем стріляли по карателях. Гестапівці пробували тікати через вікна, але влучні постріли не давали ворогам вирватися з пастки. Вранці повстанці зі зброєю та амуніцією повернулися до лісу.

У травні і червні 1943 року відділи УПА в постійних боях із гітлерівцями контролюють усе Полісся і Волинь, обмежують володіння окупантів лише територіями головних шосейних шляхів і залізничних ліній.

На початку серпня 1943 року відділ УПА напав на непрошених гостей, які грабували населення Гнідави (Луцький район). У запеклому бою, що почався, повстанці знищили грабіжників, а пограбоване майно було повернено населенню.

У ніч із 19 на 20 серпня відбувся напад повстанців на м. Камінь-Каширський. Після жорстокого бою повстанці перемогли і здобули цінні трофеї: понад 20 тис. набоїв, 5 кулеметів, 4 машини, понад сотню пістолетів, 16 друкарських машинок, 4 радіоприймачі, 11 коней з сідлами, 7 мотоциклів, 1 легкову машину, 15 полонених і багато продуктів. Ворог втратив 100 чоловік убитими.

Удень 8 вересня 1943 року повстанська чота особливого призначення під керівництвом Андрія Марценюка («Берези») увійшла до Нового Загорова. Повстанці розташувалися біля Загорівського монастиря, який на випадок зустрічі з німцями мав стати надійною точкою оборони.

Довго на «гостей» чекати не довелося. Проти чоти з 44 повстанців було кинуто роту німецької жандармерії, роту донських казаків і роту поліції із фольксдойчів — всього близько 400 осіб. Необережно наблизившись до повстанських позицій, вони потрапили під шквальний кулеметний вогонь, втративши близько 40 бійців.

Німці спробували підпалити смолоскипами монастир і піти на штурм. Однак усе це виявилося безрезультатним — окрім нових втрат, окупанти не домоглися нічого.

«Загупали міномети, заторохкотіли кулемети, автомати... Одна за одною вибухали гранати, все злилося в один жахливий гул. Бій кипів, німці лізли як сарана, а разом з ними власівці та «фольксдойчі».

Бій тривав цілу ніч. До повстанців долинали крики німецьких радистів, які викликали допомогу. Коли стало розвиднятися, бійці побачили, що до німців прибули нові машини з солдатами. Береза обміркував ситуацію і дав наказ відступити з шанців до монастиря».

Тоді німці вирішили запросити підкріплення. Повстанці ж, розуміючи трагічну складність свого становища, вирішили закріпитися в монастирі і тримати оборону в святих стінах.

Вранці 9 вересня до Нового Загорова були перекинуті додаткові сили жандармерії. Підмога до німців прибула з трьох боків: із Володимира-Волинського, Горохова та Луцька. Перешикувавшись, вони негайно пішли в атаку, тож відступати було непросто. Але монастир був сполучений із шанцями ровом, завбачливо викопаним раніше, ним повстанці і скористалися.

Тепер проти повстанців виступали понад 700 бійців, котрі мали на озброєнні міномети та артилерію. Обстріл монастиря тривав цілий день, а увечері до німців прибуло підкріплення — десять легких танків. Також три німецькі літаки розпочали бомбардування монастиря. Повстанці витримали авіаудари, сховавшись у глибоких підвалах храму, і відбили нічний штурм.

10 вересня стало справжнім випробуванням повстанського духу. Протягом цілого дня німецькі сили штурмували монастир. Але кулеметник Коцюба, який сидів на дзвіниці, безперебійним кулеметним вогнем відкидав навалу противників.

З 44 повстанців живими залишилося всього 18.

З ночі 10 до середини дня 11 вересня німецькі окупанти обстрілювали монастир з артилерії, танків та мінометів, а надвечір знов пішли на штурм монастиря. Повстанці втратили пораненими ще трьох побратимів, в тому числі і свого командира Березу, але позицій не здали.

Вночі на 12 вересня вони вирішили прорватися з оточення. Сховавши у підвалах храму поранених товаришів, повстанці розділилися на дві групи по шість чоловік і, вдаривши по німецьких окупантах одразу у двох напрямах, вирвалися зі смертельного кільця.

О 5 годині ранку, користуючись густим туманом, упівці кинули на позиції ворога гранати і у спричиненому безладді пішли на прорив... Кулеметнику Коцюбі, який лежав поранений на дзвіниці, пощастило також врятуватися, вже після того, як затих бій.

Зранку 12 вересня 1943 року німці увійшли до монастиря. Почувши стогін, вони виявили одного зі схованих поранених і повісили його того самого дня.

Трупи 29 захисників монастиря зібрали й поховали місцеві селяни. Вони ж увечері 12 вересня, після відходу німців, знайшли у підвалах і врятували ще двох поранених.

Повстанці втратили 29 осіб у бою, один був убитий у полоні, дванадцятеро вирвалися, а двох врятували місцеві жителі. Німецькі втрати оцінюються в 90-100 чоловік убитими та 150-200 пораненими. За іншими джерелами, німецькі втрати оцінюються в 540 чоловік убитими та більше 700 пораненими.

Монастир був зруйнований, але частково уцілів до наших днів.

Про боротьбу чоти Берези видана повість-хроніка Петра Боярчука «Бій під стінами храму» та поема поета-шестидесятника Миколи Холодного «Пам'яті 29».

В Загорові на горі
(повстанська пісня)

В Загорові на горі,
у старім монастирі,
у неділю, рано-вранці,
там молилися повстанці.

«Благослови, Божа Мати,
на ворогів міцно стати,
боронити Україну
по лицарськи — до загину».

«Борітеся, мої діти,
бідну землю бороніте,
за прикладом мого Сина
встане з мертвих Україна».

В понеділок, на світанку,
в Загорові блищать танки,
гудуть авта й літаки —
облягають німаки.

«Друзі, алярм, гей вставайте,
монастиря не давайте,
бороніте Україну».
«Здобудемо або згинем!..»