Карантин чи «карантин»? За що сварити владу

Що ж, трошки дістало ниття про незаконний карантин та незаконні/дебільні обмеження.

Спочатку приймімо за аксіому те, що при владі (в ОП та Кабміні) в нас сидять кінчені, криворукі, безмозкі, некомпетентні, жадібні потвори.

Однак, попри це, карантин — цілком законний. Відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», згідно з якою:

«Карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.

Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.

У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов’язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.

Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування».

Стаття 30 того ж закону:

«Повноваження місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в умовах карантину … установлювати особливий режим в’їзду на територію карантину та виїзду з неї громадян і транспортних засобів, а у разі необхідності — проводити санітарний огляд речей, багажу, транспортних засобів та вантажів…»

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Стаття 30. Запобігання особливо небезпечним, небезпечним інфекційним хворобам, масовим неінфекційним захворюванням (отруєнням) та радіаційним ураженням.

«Кабінет Міністрів України відповідно до закону встановлює карантинно-обмежувальні заходи на території виникнення і поширення інфекційних хвороб та уражень людей.

У разі виникнення чи загрози виникнення або поширення особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень населення органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування за поданням відповідних головних державних санітарних лікарів у межах своїх повноважень можуть запроваджувати у встановленому законом порядку на відповідних територіях чи об’єктах особливі умови та режими праці, навчання, пересування і перевезення, спрямовані на запобігання та ліквідацію цих захворювань та уражень».

Тобто Постанова Кабміну №255 і попередні цілком відповідають законодавчим нормам.

Покарання за недотримання режиму карантину регулюється статтею 44 Адміністративного Кодексу та статтею 325 Кримінального Кодексу України.

Можна довго сперечатися про доцільність тих чи інших норм Постанови №255.

Перші редакції були цілком прийнятні.

Навіть пункт 4 із визначенням осіб, які потребують самоізоляції. Навіть те, що, згідно із цією статтею, підозрювати в контактуванні з носієм можна майже кожного.

У багатьох країнах діють жорсткіші обмеження з прямою забороною покидати місце мешкання, окрім деяких перелічених випадків.

І все б нічого, якби не наші співгромадяни, які почали користуватися розмитістю окремих формулювань і тим, що наші знання про вірус досі обмежені.

Можна сперечатися щодо носіння ЗІЗів на вулиці. Коли навколо вас нікого немає в радіусі кількох метрів — доцільність дійсно під питанням.

Можна сперечатися щодо деяких інших норм, на кшталт відвідування скверів, парків і тому подібне.

Але є одне (насправді не одне) «але».

Як я вже зазначав, усі можливості вірусу ще не вивчені. Досі тривають суперечки щодо основного механізму передачі. Спочатку вважали, що це суто повітряно-крапельний. Потім — що побутово-контактний. Результати останніх досліджень знову свідчать, що в аерозолях він може зберігати здатність до проникнення у клітину та розмноження впродовж трьох годин. Тобто може бути небезпечним певний час навіть на вулиці залежно від погодних умов (вітер, вологість і температура повітря, сонячність).

Окрім того, якщо спочатку вважали, що єдиний критичний орган — це легені, то нові дослідження доводять, що нові штами можуть вражати також і нирки (ще італійській штам), майже всі залози та залозисті тканини.

І що його виділення відбувається не тільки через дихальні шляхи, а також через піт і фекалії.

Тобто не можна бути впевненими, що вірус точно не буде переноситись та передаватися тим чи іншим шляхом.

У таких випадках зазвичай застосовують принцип презумпції провини. Поки не доведено, що збудник точно не має тієї чи іншої властивості, прийнято вважати, що він її має.

Звідси і бажання заборонити все і вся.

Бо, якщо хтось пам’ятає, в нас є така cтаття 49 Конституції:

«Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм…
Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя».

А ще є стаття 50:

«Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди…»

Тобто формально держава все робить правильно.

Але і тут є декілька «але».

Згідно з тими самими законами, під час правового стану карантину держава також зобов’язана надавати медичні послуги в повному обсязі та своєчасно, включно з діагностичними процедурами, спрямованими на виявлення хворих та носіїв, надавати повну та правдиву інформацію про перебіг епідемії.

Окрім цього, забезпечувати всі необхідні санітарно-епідемічні заходи, в тому числі фільтрацію, ізоляцію, обсервацію тощо.

І ось тут у нас повний Содом і Гоморра.

Абсолютно нічого із цього держава не виконує. Сімейні лікарі кажуть, що в кожного з них на ділянці є від кількох до кількох десятків випадків важкої пневмонії, що за клінічною картиною відповідають COVID-19, які вони вимушені лікувати вдома.

Бо тестів немає, «швидка» радить лікуватися парацетамолом і взагалі не турбувати такими дрібницями, як температура під +40̊С.

Немає жодних розслідувань випадків зі встановлення контактних осіб, можливого джерела зараження тощо.

А якщо немає цього — немає жодних обсервацій та ізоляцій.

Тобто, крім обмежувальних заходів, усі інші протиепідемічні заходи провалені цілком та повністю.

І ось за це не тільки можна, а й треба питати з керівництва держави.

За підрахунками згідно з математичною моделлю епідемії COVID-19, наданою Оксфордським університетом, в Україні станом на сьогодні має бути від 27 тисяч активних випадків (якби карантин працював справно по всій країні) і до майже 40 тисяч випадків.

За моїми розрахунками на базі «вістей із полів», щонайменше 5–6 тисяч лише досить важких пневмоній, що потребують стаціонарного лікування. Із них до 20%, тобто принаймні 1 тисяча — важкі. Якщо по світу на всіх виявлених у середньому припадає 5–6% важких випадків, то 1 тисяча важких випадків перетворюється на мінімум 20 тисяч випадків.

Тобто держава свідомо бреше про перебіг епідемії, прикриваючи цім свою імпотенцію.

І це ще не все.

Відповідно до Закону України «Про захист від інфекційних хвороб», Кабмін зобов’язаний:

«…розробляє та затверджує перелік товарів протиепідемічного призначення, що необхідні для запобігання поширенню епідемій, пандемій, у тому числі поширенню коронавірусної хвороби (COVID-2019);
…встановлює під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, заборону скуповування та перепродажу за цінами, що перевищують встановлені граничні ціни для оптової та роздрібної торгівлі, з урахуванням постачальницько-збутової надбавки та граничної торговельної (роздрібної) надбавки товарів протиепідемічного призначення, що необхідні для запобігання поширенню епідемій, пандемій, та/або товарів, що мають істотну соціальну значущість…»

А що ми бачимо натомість? Маски, що коштували 50 копійок іще 2 місяці тому, зараз пропонують за ціною понад 20 гривень.

Антисептики, вартість яких не перевищувала 10 гривень за маленький флакон, зараз у роздробі — від 50 гривень. На деякі ліки, які можуть використовувати для лікування COVID-19, ціни злетіли в рази й навіть десятки разів.

Тобто з усіх можливих протиепідемічних заходів, що можуть бути вжиті і без запровадження правового статусу карантину, виконано нуль цілих і, можливо, одну тисячну відсотка.

Фактично Кабмін та підконтрольні йому органи влади, департаменти і комітети вже напрацювали як мінімум на зраду державних інтересів.

Як максимум, іще на кілька статей.

Хочете сварити керівництво країни — сваріть. Бо дійсно є за що. Але не за карантин як юридичний статус.