Кейс №35 для військових лідерів

Ще на початку ХХ століття в гарвардських школах права та бізнесу розробили технологію навчання, яка називається case-study. Кейс — це опис конкретної проблемної ситуації, що ґрунтується на реальних фактах і потребує вирішення. Сутність технології полягає в тому, що ті, хто вчаться, аналізують змодельовані професійні ситуації (випадки, прецеденти, події, інциденти тощо), які не мають готових, шаблонних і точних рішень, але, проаналізувавши певні чинники, можливо віднайти найбільш адекватні й оптимальні варіанти вирішення проблеми. Вирішити кейс — означає дослідити запропоновану ситуацію, зібрати та проаналізувати інформацію, чинники її виникнення, розробити й обрати один оптимальний варіант рішення. Однак ефективних варіантів вирішення ситуації може бути декілька.

У середньому за два роки програми кожний слухач школи бізнесу вивчає 500-600 кейсів і витрачає на це 80-90% свого навчального часу. Щороку викладачі Гарварду створюють близько 350 кейсів. На створення одного з них витрачають по 3-4 місяці. Сучасні студенти Гарвардського університету вирішують за період свого навчання понад 700 кейсів, і таким чином набувають професійної компетентності, яка досить високо ціниться роботодавцями. Під час ІІ Світової війни викладачі Гарварду розробили близько 600 спеціальних кейсів для навчання військових. Звісно, що передові військові академії світу успішно використовують кейс-технології навчання у підготовці військових лідерів.

Без сарказму зазначу, що вище військове керівництво нашої армії одне з найкращих творців кейсів для підготовки майбутніх військових лідерів. Майже кожне інтерв’ю спонукає найкращих сержантів і офіцерів до критичного мислення, наприклад, про: «ініціативність командирів», «ручне управління в армії», «показуху», «стандарти НАТО», «людиноцентричність», «збереження життя і здоров’я», «трансформацію», «оптимізацію», «візію» тощо. Що не інтерв’ю, то виникають десятки класних кейсів. На мою думку, це дуже корисно для формування й розвитку потенційних військових лідерів українського війська.

Умовно назвемо конкретну ситуацію, яку розглянемо — «Кейс №35». Не буду занурюватись у специфіку, архітектуру і можливості кейс-технології навчання, однак пропоную зробити лише перший крок її реалізації: проаналізувати чинники конкретної ситуації — загибелі морпіхів-розвідників — за методикою SWOT-аналізу. Одразу уточнюю для «моніторингових» невігласів, що ненадовго та випадково паразитують зараз в армії, тих особин без гідності, хто добре знається на маніпуляціях і створенні фальшивої репутації для свого начальства: в кейсі я не аналізую чиїсь рішення, слова, дії або бездіяльність, рівень відповідальності, офіцерської честі або світогляду суб’єктів — учасників даної конкретної ситуації, а висловлюю лише свою власну і дискусійну думку.

Вихідні дані кейсу:

https://plus.obozrevatel.com/ukr/crime/golovnokomanduvach-zsu-homchak-rosiya-spochatku-povinna-vidpovisti-za-vsi-zlochini/amp.htm

До вихідних даних кейсу додаю твердження про віддання бойового розпорядження з боку командування батальйону, що суперечить вищеозначеній інформації.

Посилання:

https://www.facebook.com/serg.marco/videos/2866559916995178/?notif_id=1610702014972318&notif_t=live_video&ref=notif

https://site.ua/skitalec/33129-kak-jurnalist-butusov-perekladyvaet-otvetstvennost-s-homchaka-i-kombata-na-pogibshih-morpehov/

Отже, спостерігаються певні протиріччя щодо бойового розпорядження на виконання завдання розвідниками-морпіхами, поєднані з етичною світоглядною дилемою, що вони самі винні у своїй загибелі.

Загальне завдання будь-якого SWOT-аналізу — допомогти організаційній структурі. У даному випадку — військовій. А також виявити та оцінити чинники, що впливають на ухвалення оптимальних рішень у конкретних ситуаціях, визначити можливості розвитку тенденцій і загрози, які виникають (або будуть згодом). Цей акронім може бути зображений у вигляді таблиці:

Дехто з підготовлених військових лідерів проводить SWOT-аналіз самотужки, адже зазвичай саме вони бачать цілісну картину та визначають напрямок розвитку очолюваної ними організаційної структури (процесу, явища). Однак краще, коли у розгляді бере участь команда з кількох фахівців, що мають професійний досвід. Це допомагає визначити та вивчити «сліпі зони», які можуть негативно впливати на бойовий дух чи взаємодію лідерів з особовим складом. Мені з професійної точки зору досить цікаво — чи в ЗСУ проводився подібний аналіз саме цієї конкретної ситуації (кейсу)?

SWOT-аналіз — це чудовий інструмент для військового лідера, але не панацея. Для того щоб ухвалювати адекватні, збалансовані та розсудливі рішення відповідно до умов обстановки в конкретній ситуації, потрібно всебічне її розуміння всередині підрозділу (структури), максимально достовірна інформація, певні ресурси й умови для її позитивного розвитку і навіть знання характеру суб’єктів, що беруть у ній участь. З одного боку, сильні сторони військової організаційної структури покликані забезпечити її прискорене просування до досягнення цілей, у той час як її «слабкості» викликають її гальмування. Тут також природно враховувати можливості й загрози зовнішнього середовища, без яких неможливо правильно визначити сценарії розвитку організаційної структури в конкретній ситуації.

Отож, запропоную свій варіант SWОT-аналізу «Кейсу №35»:

Виходячи з результатів SWOT-аналізу «Кейсу №35», припускаю, що ті з військових лідерів, хто буде максимально ініціативно ухвалювати рішення, маючи на це законні повноваження навіть з рівня командира відділення, ймовірно потім будуть звинувачені в тому, що це було їм заборонено.

У зв’язку з виникненням в нашій армії нової «філософської парадигми», яку можна назвати «самі винні», щиро поділяю сентенцію Олексія Арестовича (цитую мовою оригіналу): «Что делает онтологический идиот, столкнувшись с эмоцией, которая ему не нравится или, наоборот, сильно нравится? Он предаёт свою онтологию. Он бросается корректировать свои представления о мире так, чтобы объяснить эту острую эмоцию наименее болезненным для себя способом (обычно — в сторону снятия с себя ответственности за положение вещей вокруг него лично, в первую очередь — за неадекватность собственных представлений о мире), легко перебегая в лагерь тех картин мира, где он менее всего виноват».