Перейти до основного вмісту

Любов до диктатора

Патологія чи тимчасове запаморочення?

Сліпота

Той сплеск агресії, насилля, злості, який ми сьогодні можемо спостерігати в Білорусі, ні що інше, як результат нашої з вами та загальносвітової сліпоти. Агресивний, вбивчий режим Лукашенка сформувався не за один рік, не один рік «бацька» знищував білоруський народ, а світова спільнота просто мовчала. Так, європейці вводили санкції, але потім дуже швидко здулися та відступили. Сьогодні все починають з початку, ніби між режимом зразка 2020 та 2010 року є якась суттєва різниця, окрім того, що насилля з підвалів КГБ вибралось назовні та стало більш масовим. Якщо ви пориєтесь на сайті Deutsche Welle, то зможете знайти низку публікацій про білоруські ескадрони смерті, які зачищали білоруську опозицію:

«У самому центрі Мінська група СОБР викрала колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Захаренка і відвезла його до військового полігону. Там Павличенко, керівник групи кілерів, застрелив його», — так стверджує Юрій Гаравський в інтерв'ю для Deutsche Welle.

І це насправді один із багатьох випадків у білоруській історії, на який ми з вами відмовлялися звернути увагу. Вбивства, викрадення, переслідування опозиції були та є банальними справами для Білорусі.

Наприклад, на виборах-2010 під час акції протесту правоохоронці затримали сімох кандидатів у президенти. Через рік опозиційного до Лукашенка Алеся Беляцького, главу правозахисного центру «Весна», теж посадили.

Патологія

Що це, як не знищення опозиції ? Що це, як не атака на загальнолюдські цінності? Людські цінності, які зазвичай ми любимо використовувати лиш у нашому, українському контексті, відносно інших націй нам просто плювати. Ми впадаємо у величезну моральну сліпоту. Тільки цим можна пояснити, що в післяреволюційній Україні панують наступні настрої.

Згідно з даними дослідження, серед лідерів інших країн українці найкраще ставляться до президента Білорусі Олександра Лукашенка (66% — позитивно і 15% — негативно), а найгірше — до президента Росії Володимира Путіна (71% — негативно, 17% — позитивно, 12% — не змогли висловити думку).

Погане ставлення до Путіна мені цілком зрозуміло, воно базується на ненависті, війні, анексії та вбивствах, які приніс до нас цей російський диктатор зі своїми посіпаками. Стосовно любові до Лукашенка — то тут потрібно розбиратися, бо така фанатична любов до цього диктатора та моральна сліпота викликають багато питань.

Особисто мені здається, що проблема ховається в наших із вами ЗМІ, які протягом багатьох років намагалися нам продати «ілюзорний» порядок Білорусі з її хорошими дорогами, прекрасними селами та могутнім лідером-господарником. Це закривало нашу особисту, внутрішньосуспільну патологію, бо ми завжди хотіли такого лідера собі, який прийде та порядок наведе, такий собі Сталін, але щоб наш і для нас. Щоправда, вилікувати цю патологію не можна. Бо ідеального радянського порядку не існує та не існувало, ні в Білорусі, ні в магічному Радянському Союзі. Життя — це завжди ритм та трошки хаос. Все інше самообман.

''

 

Бацька — таблетка від нашої з вами ущербності. Він був нав'язаний нам зі своїм уявним порядком. Любов українців до цього диктатора ґрунтується на брехні. Білорусь завжди була звичайною, детермінованою, але красивою бійнею, але про це ми заговорили лиш сьогодні, коли вбивства стали явними. Раніше ми мовчали та були співучасниками злочину, катування білоруського народу.

Карл Ясперс, якось писав: «Невизнання або заперечення зла — саме по собі є злом». І на мою думку, він мав слушність, ми з вами — не менше зло, ніж Лукаш з його ескадронами смерті. Бо ми знаходили красу в державі, яка насправді була нічим іншим, як Радянським Союзом. Так, ці речі витікали з нашої власної ущербності. Можливо, ми маємо менше моральної відповідальності за ці речі, але це не змінює нашої з вами суті.

Замість висновку

Наостанок хочу поговорити про тих людей, які продовжують захищати Бацьку навіть сьогодні, прикриваючись державними інтересами України та ілюзорністю розвитку Білорусі. По-перше, щоб врятувати власну шкуру, диктатор не тільки дозволить вбивати свій народ, але і з легкістю пропустить російські танки через свою територію. Його мотивація до банального проста, він хоче утриматись — і зробить усе для цього. Стосовно другого пункту, то питання в тому, чи можуть люди, яким постійно загрожує смерть, переслідування, бути задоволеними життям? Чи можуть люди спокійно жити в красивих будинках, їздити хорошими дорогами, якщо поряд із ними літають «ескадрони смерті»? На мій погляд, відповідь очевидна, що ні, бо психологічна напруга просто шалена. Подібна нездорова атмосфера може бути сприятлива лиш для торговців алкоголем та церковників, які продають короткострокове самозабуття та відмову від власного «Я». Однак, такі речі зовсім не сприяють створенню сучасного прогресивного суспільства.

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.

''отсканируй
и помоги редакции

Become a Patron!

Загрузка...