Морок сепаратизму
Росія надто довго заважала нашому світлу, щоб так легко отримати по мармизі та знову сховатись у власній норі. Надто нахабно. Надто непродумано, аби претендувати на легкий вихід.
Будьмо відверті, так звана РФ заслуговує на відплату тією ж монетою. Ми не маємо права вмикати доброту, коли з Україною повелись ну зовсім по-звірячому. І ви знаєте, як це зробити.
У тих штатах США, де є смертна кара, вбивці частенько приміряють на себе образ жертви.
На війні смертна кара є завжди.
І для людей, і для держав – також. Власне, до цього я й веду. Пригадайте всю хроніку наших звинувачень Росії, з чого все почалось? Із сепаратизму. Під нього маскували присутність російської армії. Зірвав із себе шеврон, намалював жовтим струменем на бетоні герб «ДНР» та й сидиш задоволений.
Усі розуміють: це ЗС РФ. А довести ніяк.
Можна довго ламати списи, доводячи свою правоту. І навіть довести. Та навіщо?
Як на мене, краще віддячити вбивці його ж козирем. І якщо маніяк у США сяде на електричний стілець, то ми можемо посадити Росію на пляшку… сепаратизмом.
У цьому є ефективність та іронія.
Вона ж так довго плекала ідею ололо-республік. Так старалась. Так тиснула на цивілізований світ вимогою визнати її витвір та бігом відкрити посольства в Донецьку та Луганську. І що? Світ не повівся.
Не повівся, бо розподіл України був невигідний нікому, окрім Путіна та його посіпак. А ось розвал Росії… Є там один нюанс.
Розумієте, бігти розвалювати так звану РФ ніхто не буде. Але якщо вона впаде сама по собі – і не сперечатиметься. Надто довго світ був готовий іти на окозамилювання, «аби не було війни». Та вона вже є. Залиш Росію на місці без жодних змін – і валькірії знову полетять по домівках. Може, не по наших. Але десь полетять точно.
Найвигідніше тепер дослухатись до думок щодо деколонізації Росії. І не треба НАТО заводити на її територію, хоча звучить це вельми апетитно. Вистачить хаосу.
Військова поразка. Світ переживає тяжку зиму та все ж не гне спину перед оскаженілим диктатором. Той утрачає ринки. Прямо як араби колись – але вони тепер це повернуть, і вдруге вже постараються не випустити. Все повертається на свої місця.
За нас – наша мораль. Наша вигода. Росія плекала хаос, аби експортувати його? Як цікаво. А ми із задоволенням повернемо.
І не просто «повернемо», а з відсотками.
Ба більше, шановні читачі, вибору в нас немає. Адже без втручання у територіальну цілісність так званої РФ ракети з Білгорода так само долітатимуть до Харкова, як і зараз. І вони полетять будь-коли.
Скажете, Росію роззброять? Ні. Якщо лишити все на нинішніх позиціях, ця орда знайде спосіб повернутись.
Це як таргани. Або виводиш, або сидиш і скаржишся.
Ви хочете, аби по Харкову не прилітало щодня? Якщо так, Білгород не має бути російським. Інакше тітонька Географія сама підкаже, за скільки хвилин обстріл призведе до нових жертв. І жодна ППО там не вивезе, надто близько все.
Не хочете годувати Білгород? Я – теж. Тому, на відміну від мамчиних асвабадітєлєй, розібрав економічну складову цього краю.
Знаєте, він без нас чудово проживе. Там 40% залізної руди Росії, безліч мінералів, чудова аграрка (тільки треба трохи освіжити), навіть промисловість тішить око. Просто все це занедбане. Дай копняка такому регіону – він знайде спосіб вижити.
Я ще навесні писав, нам головне – не взяти Білгород до складу України, а за всяку ціну позбавити РФ його присутності. І все.
Нам не треба годувати якихось ідіотів, які півроку бачили обстріли українських міст і казали: «Норм». А «не норм» їм було лише тоді, коли ракети почали назад повертатись. Ні, таких громадян я не хочу бачити у своїй державі.
Але ще я не хочу бачити щоденні обстріли Харкова. І якщо Росія колись захоче повернути війну на нашу територію, нехай спочатку бомбить буферну зону.
Принаймні, тоді ми встигнемо приготуватись. І не нашвидкуруч. Нормально.
Щоб знайти злочинця, думай як злочинець. Щоб перемогти сепаратизм та хаос на експорт, потрібно вивчити їх і повернути.
Ми вже вивчили. Пора вертати.
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!