Можливо, ви інфіковані… не коронавірусом?

Можливо, ви інфіковані. Так, це погані новини, але краще б вам про це знати, щоб мати можливість припинити розповсюдження страшної зарази. Вірусу, який здатен знищувати цілі країни. Якщо вам пощастить, ви матимете нагоду вилікуватися, але імовірність позитивного результату залежить лише від того, як сильно ви прагнете зцілення і на що готові піти заради цього.

Але навіть якщо вам здається, що з вами все гаразд і лікування вам не потрібне — не нехтуйте цим попередженням, будьте відповідальні й не ділиться заразою, яка, схоже, вже стала частиною вашого організму, з тими, хто вас оточує.

Цей вірус не передається через повітря та краплі вашої слини, через контакт слизових поверхонь або через кров. Він набагато небезпечніший, адже передається через слова, які ви сприймаєте і якими ви висловлюєте свої думки.

Цей вірус проникає у свідомість через вуха та очі, а для його розповсюдження взагалі не потрібен фізичний контакт, адже вірус здатен передаватися на тисячі кілометрів за допомогою медіаносіїв.

Цей вірус не змити ані милом, ані антисептиком, ані хлорним вапном, а середовищем для його розповсюдження можуть стати будь-які засоби передачі ідей: газети, журнали, книги, пісні, кінофільми, телепрограми, соціальні мережі. Навіть пряма розмова між людьми здатна якщо й не посприяти інфікуванню, то хоча б послабити імунітет. Навіть старенький компакт-диск із піснями, що грає в автомагнітолі одні й ті самі старі пісні, може стати додатковим фактором ризику для людей, що постійно контактують з іншими носіями зарази.

Оселившись у розумі людини, вірус здатен викликати серйозні патології. Зазвичай усе починається зі зміни світогляду та ставлення до певних аспектів життя, а згодом хвороба іноді призводить і до того, що особа починає завдавати прямої шкоди суспільству, яке її оточує. Дуже часто хворий намагається розповсюдити вірус, свідомо чи несвідомо інфікуючи оточуючих. Особливо занедбані випадки, на жаль, не є виліковними, а в деяких випадках жертва вірусу здатна навіть об'єднуватись з іншими хворими, озброюватися та вбивати здорових людей.

Так, легко здогадатися, що цей вірус зветься «рускій мір». Підчепити його доволі легко, особливо, якщо в організмі немає антитіл, здатних протистояти інфекції. На імунітет, звісно, впливають навколишнє середовище, виховання та навіть генетично-обумовлені фактори.

Ризик ураження є доволі високим для кожного, хто користується небезпечними інформаційними джерелами. Менше за все шансів на одужання мають люди похилого віку, адже цей вірус супроводжує їх протягом усього життя, хоча молодь теж є доволі уразливою. Особливо небезпечною може стати звичка до вживання російського контенту — будь то твори мистецтва, медіажом чи новинно-аналітичні матеріали.

Слід зазначити, що постійне вживання продуктів російської масової культури, особливо у форматі фільмів та пісень, здатне зруйнувати систему імунного спротиву і таким чином підвищити можливість інфікування в декілька разів.

Першим симптомом, який свідчить про потрапляння вірусу в організм жертви, є сприймання російських суспільних та політичних «повєсток дня» як актуальних і навіть таких, що відіграють певну роль у житті індивідуума, навіть якщо він не живе на території, підконтрольній російській державі. Якщо це почалося відносно недавно, то на цьому етапі одужання ще є можливим, але все залежить від того, чи буде сам хворий прагнути зцілення.

Як вже було згадано, особи, інфіковані вірусом «руского міра», можуть завдавати шкоди суспільству. Вони не зацікавлені в успіху самостійної та незалежної України, адже для багатьох із них найбільш оптимальним сценарієм є саме крах української державності, втрата суверенітету та «возз'єднання» з іншими носіями цієї ідеології. Російська імперія, а точніше її московська вітрина — це і є той північний полюс, на який орієнтуються тремтливі стрілки їхніх компасів.

Важливо пам'ятати, що Україна здатна зупинити розповсюдження інфекції на своїй території. Для цього навіть не потрібно вводити загальний карантин та обробляти вулиці дезінфікуючою рідиною. Звісно, слід вести постійну роз'яснювальну роботу серед громадян і вчити кожного дотримуватись правил інформаційної гігієни. Але цього може бути недостатньо, тому навіть таки заходи, як перешкоджання та ускладнення доступу до отруєних вірусом інформаційних джерел, можуть бути доцільними.

Зрозуміло, що повна заборона технічно неможлива, але насправді можливо і важливо зробити так, щоб вживання отрути потребувало додаткових рухів, викликало дискомфорт та усвідомлення того, що споживач наражає себе та оточуючих на небезпеку. Навіть невеликий парканчик пів метри заввишки може врятувати газон від витоптування. Навіть одна людина, яка уникнула інфікування, не рознесе заразу далі.

І навіть одна проста дія (а хоча б і поширення цього тексту — а чом би й ні?), спрямована на підвищення суспільного імунітету, здатна якщо не унеможливити, то хоча б уповільнити подальше розповсюдження вірусу.