Перейти до основного вмісту

Насамперед місія – люди завжди. Це про українську армію?

Ми йдемо на Захід. Але як саме?

В арміях країн НАТО роками утверджувалася ідея, яку нині реалізують усі військові лідери: «Насамперед місія — люди завжди». Що це означає? У нашій армії розуміють, усвідомлюють та практикують цей принцип — чи є якась інша ідея? Тоді яка? Ви її знаєте?

Якщо з «людьми» у нас більш-менш усе зрозуміло, то таке іншомовне слово, як «місія», швидше за все, асоціюється більшістю в армії з миротворчими, тренувальними, гуманітарними, моніторинговими та іншими місіями. Сприймається як те саме, що й завдання.

Під час служби переконувався в цьому неодноразово. Однак саме таке хибне сприйняття місії обумовлює проблеми з розстановкою життєво важливих пріоритетів та дотриманням балансу між ними в армії.

У загальному розумінні, місія — це високе призначення, відповідальна роль, яку надає собі організація в суспільстві або ставить перед собою індивідуум. А оголошувати місію — це заявляти про об’єднавчу ідею, яка допомагає розставити пріоритети, сприяє розвитку всередині організації та допомагає з’ясувати її стратегію.

Очевидно, що місія генерує завдання, а не є їх синонімом.

У Візії Генерального штабу ЗС України щодо розвитку ЗС України на найближчі 10 років (2019) сказано: «Місія ЗС України — оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності».

У Доктрині розвитку військового лідерства у ЗС України (2020) визначено таке: «…для кожного військовослужбовця — прояв лідерства, захищаючи Україну в бойовій обстановці — це головна місія і найважливіша проблема, яку він вирішує.

Щоб зробити це успішно, кожний військовий повинний розвивати характер і професіоналізм, досягаючи досконалості. Місія військових лідерів: морально, психологічно, професійно готувати себе і підлеглий особовий склад до виконання завдань за призначенням, згуртовувати його і вести за собою до визначеної мети».

У ЗС США найголовніша місія — захищати державу та її національні інтереси. Але кожен вид ЗС має свої специфічні місії. Наприклад, місія Сухопутних військ полягає в тому, що «Армія служить американській нації, захищає її життєво важливі інтереси та виконує свої військові обов’язки».

У Повітряних Сил ЗС США місія полягає в тому, щоб «літати, воювати і перемагати в повітрі, космосі та кіберпросторі».

Про іншу складову означеного принципу — людей — останніми роками в нашій армії не говорив хіба що лінивий.

Починаючи від того, що «в основу ухвалення управлінських рішень з питань оборони покладено людиноцентричний принцип» — до «забезпечення пріоритету діяльності органів військового управління щодо збереження життя, здоров’я та гідності військовослужбовців». А також інші гасла, за реалізацію яких зрештою ніхто не відповідає.

Від радянських часів до нинішніх... крізь дикий совок

Ми не унікальні у ставленні до людей в армії. Наприклад, у ЗС США у «Army People Strategy» (2019) трендом зараз є розвиток особового складу.

«Перемога має значення, а люди — це мій пріоритет номер один. Люди — це наші солдати — регулярна армія, Національна гвардія та резерв — їхні сім’ї, цивільні громадяни та солдати на все життя — пенсіонери та ветерани. Ми перемагаємо завдяки нашим людям, і люди будуть успішними у наших пріоритетах, у старанності, модернізації та реформах. Ми повинні дбати про своїх людей...» — наголошує генерал Джеймс Макконвілль (Gen. James McConville, 40th Chief of Staff, Army).

У наведених прикладах чітко та ясно розкрито сутність місії — головне призначення і відповідальна роль армії як суспільного інституту в цілому, або конкретного військовослужбовця, водночас в доктринальних документах задекларована «людиноцентричність».

То в чому ж проблема нашої армії? Все ж начебто прописано і проголошено.

Вважаю, що існує проблема у розстановці військовими керівниками пріоритетів та дотриманні балансу між «місією» та «людьми».

Точніше, в їх дисбалансі, який спостерігається в акцентах, що озвучуються певними військовими посадовими особами, в їх рішеннях і згодом — наслідках діяльності. Саме місія визначає мету, конкретизує завдання та кінцевий результат, який необхідно досягти військовій організаційній структурі. А коли місія відходить на задній план?

Вам не видається суперечністю, що коли головними завданнями для командира будь-якого рівня визначається «збереження життя і здоров’я військовослужбовців, турбота про їх родини»?

Це ж на перше місце виставляється складова «люди». Тоді що, місію під час ведення війни з російським агресором фактично неможливо виконати?

Командиру підрозділу досить важко, якщо взагалі це можливо, без втрат «життя і здоров’я» виконати бойову місію. Якщо це так, тоді за логікою таких «головних завдань» у деяких командирів підрозділів виникає сумнів: навіщо взагалі виконувати ту місію?

Далі буде...

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.