Про стилі військового лідерства

Нещодавно в інформаційному просторі України промайнула одна новина, яка безпосередньо стосується військового лідерства.

Міністр оборони України Андрій Таран оголосив амбітну мету оборонної реформи: перевести управлінські процеси та засади функціонування ЗС України на нову доктринальну базу до кінця 2022 року. Логічно, що зазначена мета вимагає підготовки фахівців, спроможних діяти відповідно до її положень. Він також додав, що «у Збройних Силах України має бути запроваджений новий стиль військового лідерства, нова філософія відносин у військових колективах, а також відбутись зміна військової культури».

Про нову філософію відносин, зміну військової культури і «людиноцентричність» ті, хто служить в армії понад двадцять п’ять років, чують не вперше. Про це постійно наголошували майже всі попередники міністра, за винятком «запроданців». А от про новий стиль військового лідерства, на мою думку, оголошено вперше. На моє глибоке переконання, коли будь-які сучасні очільники МО і ЗС ведуть мову про лідерство в армії — це чудове спонукання решти військових посадовців від проголошення модних і гарних слів нарешті перейти до справ і показати позитивні зразки манери поведінки. Можливо, й лідерської.

Як відомо тим, хто навчався і трохи послужив за часів СРСР у «несакрушимой і лєгєндарной» армії, все лідерство командирів (начальників) зводилося до того, що чим вища в тебе посада і чим більше звання, то тим кращий ти «лідер». А стиль «лідерства» полягав у тому, що «якщо тебе бояться люди — то однозначно поважають».

У сучасному Українському війську залишилося ще достатньо цієї «відрижки совка». Ще в багатьох командирів-начальників спостерігається стиль поведінки «хамів», «баринів», «сибаритів-розкішників», «чванливих бонз» та іншої токсичної нечисті, яка донині пересувається штабними «коридорами» військової влади та окопами на війні. Тому те, що міністр оборони привселюдно оголосив цій нечисті бій, сприймається досить позитивно. Він знову запалив в особового складу надію й віру в те, що нарешті в нашій армії з’явиться «нова військова культура».

У 1806 році Наполеон у листі своєму братові Жозефу писав: «У військовій справі, як у літературі, у кожної людини є свій стиль». Іншими словами, у кожного військового є своя манера поведінки, управління, лідерства. У цій статті я хочу застерегти деяких «фундаторів» реформ в оборонній сфері від поняттєвої плутанини, тому що потім вона привносить хаос в mindset справжніх військових лідерів. А тим посадовим особам, хто навіть не претендує на лідерство — байдуже, вони не переймаються критичним мисленням і це ніяк не допоможе кращим змінам в армії. Отож, звертаюсь, перш за все, до справжніх військових лідерів, а не до невігласів з «ефектом Данінга-Крюгера».

По-перше, стилі військового лідерства не потрібно плутати зі стилями управління (менеджменту, керівництва). Для когось із військових начальників можливо це новина, однак вони відмінні.

По-друге, стилів військового лідерства не один, як зазначив міністр оборони, а цілих п’ять. Щоб не «придумувати велосипед», якщо наше військо йде до НАТО, то посилатимусь на доктринальні документи ЗС США, в яких військових лідерів вчать застосовувати такі основні стилі лідерства: директивний, партисипативний, трансакційний, трансформаційний і стиль делегування.

Завдяки цим стилям можливо практично реалізувати вимоги FM 6-22 «Leader Development» (2015) і ними фактично пронизано ADP 6-22 «Army Leadership and the Profession» (2019). Одразу зауважу, що словоблуддя типу «ми не американці» не приймаються. Прагнемо кращої армії? Отже, беремо приклад з кращих і робимо свою армію кращою за їхню.

Коротко розкрию сутність цих стилів військового лідерства.

Директивний — військові лідери віддають підлеглим детальні вказівки щодо того, навіщо, як, коли та де вони хочуть виконати завдання. Потім вони дуже пильно контролюють його виконання. Цей стиль доцільний у бойових умовах і за браком часу. Увага! Цей стиль вважається правильно застосованим військовими лідерами лише тоді, коли він доцільний і немає приниження гідності підлеглого.

Партисипативний стиль лідерства застосовується військовим лідером у командній роботі, коли необхідна участь і пропозиції компетентних фахівців, яким він довіряє. Однак остаточне рішення ухвалює він сам.

Трансакційний стиль військовий лідер застосовує такими способами: мотивує підлеглих до діяльності, пропонуючи винагороду або погрожуючи покаранням; письмовим оформленням або стандартизацією прописаних завдань і процедур щодо їх виконання; окресленням всіх умов і рамок виконання завдання, діючих норм та правил переваги успішного виконання над негативними наслідками (з включенням можливих дисциплінарних дій — у разі провалу); «виняткове втручання» з’являється лише тоді, коли військові лідери зосереджуються на невдачах своїх підлеглих, коли щось піде не так. Цей стиль військового лідерства реалізується за правилом «батога і моркви».

Увага! Коли військовий лідер покладається виключно на трансакційний стиль і не поєднує його з трансформаційним та іншими, тоді це викликає лише короткочасний ефект і відданість своїх підлеглих та перешкоджає ініціативі, ризику, сприйняттю позитивних змін та впровадженню інновацій.

Трансформаційний стиль військового лідерства характеризується «перетворенням» підлеглих, спонукаючи піднятися над своїми власними потребами та інтересами і зосередитись на командних (значущих для всіх). Цей стиль призначений розкривати потенціал особового складу (персоналу). Він ґрунтується на індивідуальному зростанні (як особистісному, так і професійному) та організаційному вдосконаленні. Не досить ефективний, коли в особового складу недостатньо набутого досвіду.

Стиль делегування передбачає надання підлеглим повноважень вирішувати проблеми й ухвалювати рішення самостійно, не чекаючи їх від військового лідера. Зазвичай він делегує свої повноваження досвідченим підлеглим або тим, хто бажає набути кращого досвіду. Військовому лідеру потрібно лише надати їм повноваження ухвалювати рішення самостійно, забезпечити їх необхідними ресурсами та чітко пояснити цілі й завдання. Застосовується цей стиль на основі довіри. Однак, коли йде тупе й нагле перекладання більшості власних обов’язків на плечі меншого за посадою і званням — це не стиль делегування, а манера лінивої потвори — трутня в погонах. Відчувайте різницю. Увага! При цьому за будь-які результати і наслідки ухваленого підлеглим рішення відповідає лише військовий лідер.

По-третє, майте на увазі, що компетентні військові лідери використовують і змішують елементи всіх названих стилів (а не лише один (!), щоб відповідати обстановці, місцю, завданням і підготовленості залученого особового складу (персоналу). Гнучке використання різних стилів лідерства в різних ситуаціях, знання рівня готовності особового складу до виконання завдань чи застосування окремих елементів різних стилів в одній ситуації вважається правильним. І навпаки: якщо ви будете використовувати лише один стиль лідерства, тоді ви негнучкі та матимете труднощі діяти в ситуаціях, коли цей стиль насправді не підходить і недоречний.

Насамкінець. Цитую з книги «Архіви Паттона» (1974) генерала Джорджа С.Паттона-молодшого: «Ймовірно існують два типи військових, що досягають успіху в своїй кар’єрі: нав’язливі і ненав’язливі. Я належу до першого типу, доволі рідкісного і того, що не користується популярністю, але такий мій стиль. Людина повинна обрати систему і дотримуватись її. Люди, які не поводяться так, як їм властиво, — просто нікчеми».

Отже, час покаже, який буде у 2022 році результат «переведення управлінських процесів та засад функціонування ЗС України на нову доктринальну базу». Дай Боже! Є крайнє побажання до сучасного вищого військового керівництва від однодумців, хто займається професійною підготовкою майбутніх військових лідерів. Хтось, врешті, підпишіть Доктрину розвитку військового лідерства у ЗС України, на створення якої витратили свої зусилля, час і інтелект мислячі офіцери ГШ ЗСУ, і яка вже пройшла всі мислимі і немислимі погодження. Цей підпис і буде першим свідченням того, що слова міністра вже підтверджені справами. З надією чекаємо.