Недокульт Зеленського

— А я от вірю, що все в нас буде добре! І вірю, що в нього все обов`язково вийде! Інакше він би не йшов у президенти! — знайомий сантехнік обдав мене спокійним теплим поглядом із легкою посмішкою посвяченого в глибоке політичне таїнство гуру. Й підбиваючи підсумок нашої розмови, яка насправді відбувалась ще у травні доленосного 2019-го, добавив обеззброюючий аргумент:

— Тим більше він так класно в серіалі зіграв — я всі серії дивився. І для мене це було як справжнє одкровення.

Останніми словами я був принижений, розчавлений та рішуче відправлений додому замолювати смертні гріхи своєї політичної короткозорості та культурно-масової обмеженості, хай святиться Ім’я Творця цього серіалу на віки вічні!

— Не потрібні мені твої аргументи! — волав на емоціях знайомий та зовсім не бідний бізнесмен. — І я нічого не хочу від тебе більше чути! Хіба ти не бачиш, який Він сучасний? А щодо передвиборчої програми, то Він її чудово в серіалі показав. І цього мені абсолютно достатньо! Все одно в Україні гірше, ніж зараз, бути вже не може — подивись, які пенсії! А тарифи які! А зарплати…

Далі нестримним потоком, під акомпанемент віскі та шашличка з хамоном, йшли пророцтва та цитати із нового Святосеріального Євангелія від «Слуги народу». Нехай вічно моляться на нього жертви зубожіння. Шах і мат мені, клятому Фомі невіруючому, за те, що не зміг осягнути велич та глибину нової трисезонної благої вісті. Горіти мені в пеклі за таке мерзенне маловірство і малодушне сприйняття Його Святого Непорочного Образу.

— А ти в курсі, що на тебе сусіди дуже ображаються? — зненацька випалила мені тими ж пам’ятними днями сусідка, коли ми гуляли разом із дітьми у дворі на майданчику, та дочекавшись мого здивованого погляду, додала:

— Просто ти у своїх текстах чіпляєш дуже святі для них речі. Так же не можна. Ти подумай над тим, що ти пишеш.

Звісно ж, все було б інакше, якби я не займався своїм диким фейсбучним блюзнірством та цинічним політичним святотатством. Можна ж було взяти й витерти ноги об якийсь там термос чи Томос, чи об Ав-ав-автокефалію, чи навіть Голодомор (тут самому страшно). Чи вульгарно познущатись ебонітовими паличками над актрисою з німецьких фільмів для дорослих. Тоді «дуже ображених» однозначно було б у кілька разів менше. Але я, сволота така, не робив цього. Тому прямо на дитячому майданчику був морально знищений, стертий з лиця землі як політичний єретик та аморальний віровідступник, якого після спалення на багатті святої та непідкупної слуганародної інквізиції чекає геєнна вогняна й пекельні муки.

— От побачиш, як скоро все почне змінюватись! От побачиш!

Із цими словами пара любителів високодуховних практик із шаленим ентузіазмом аплодувала розпуску Верховної Ради. Рукоплескала дикому турборежиму, що почався після призову в парламент безликого сонму учнів та послідовників Великого Архістратига наших Мрій та втіленого у Плоті і Крові нового довгоочікуваного Месії.

— Ти просто навіть не уявляєш, які кардинальні зміни на нас чекають! — енергійно стрибали людоньки.

Вони дивились на всіх незгодних, як на замшіле, відстале й заскорузле сміття, що не сприймає поступу Нового Світу та недостойне відчути подих вітру змін. Змін, які нас неодмінно, беззаперечно та невідступно чекають. Адже в наше життя прийшов після реінкарнації — Він! Абсолютно щирий та безкорисливий. Чесний та непідкупний. Енергійний та дотепний. Той, хто прийняв на себе неймовірну, ще ніким неоцінену ношу! Непідйомний священний тягар! За всіх нас! За вчителів та пенсіонерів. За зубожілих та ображених. За блогерів, блохерів і бляхерів. За всю Україну! І не просто так, а в ім’я Отця і Сина Зеленських та Святого Духа Коломойського, амінь.

Забігаючи наперед, думаю, що навіть оці мої знайомі не могли уявити рівня тих глибоко-карколомних та феноменально-кардинальних змін, що очікували нас рівно через рік. І слово звиздець в оцінці цих змін ще дуже і дуже культурно звучить. Як кажуть — бійся своїх бажань, бо вони можуть збутись буквально.

— Я знаю людську натуру і тому вірю, що саме Він ну точно не скурвиться! Але я ніяк не можу зрозуміти твоєї неприязні до Нього. Може, ти десь там біля кормушки пригрівся? Чи просто заздриш Йому? — кілька місяців не міг заспокоїтись в листуванні мій прожжоний досвідом та пошарпаний життям давній студентський друг.

Так само колись він не міг зрозуміти, чому я завжди критикував його за побутовий антисемітизм. Чому я пішов займатись бізнесом, а не знайшов собі «нормальну роботу». Тоді я чув, що зварювальники та-а-аку зарплату отримують, а ось це моє купи-продай —барижничество якесь. Ну і далі в такому ж експертному дусі. Не дивуюсь, що в нього не змінилася точка зору.

— Ми з тобою були з одного тіста, але ти взяв і став на бік зла! — приблизно так звучав остаточний вердикт. Бо лише таке пояснення змогло втиснутись у його систему цінностей. Якщо хтось остаточно падає в очах святого, то лише тому, що став на бік нелюдів. А критерії оцінки — то таке.

Я навіть не заперечував. Бо картинка складалась остаточно. Адже на протилежному боці супроти чистого, благородного та жартівливого Добра завжди має знаходитись цинічне, жорстоке та шоколадне Зло. Зло, яке обслуговують такі негідники й перевертні, як я.

Зло, яке мріє вічно гнобити бідних та нещасних українців, підло відлучаючи їх від соціальної годівниці під назвою «халява». Зло, яке хоче катувати їх вимушеною участю в болючих реформах, ганебно примушуючи брати відповідальність за своє життя у свої ж власні руки. Як таке можна? На таке, однозначно, здатні лише недолюдки та тварюки. Це ж тільки інфернальне Зло стане нав’язувати суспільству сатанинські «Армія, Мова, Віра», замість настільки звичних «Ковбаса, Свати, Кайдани». Анафема йому, анафема. Горіла хата, палала.

…Минув рік. Потенційний культ, який під впливом потужних інформаційно-пропагандистських атак вимальовувався у головах простих українських посполитих, сам по собі почав сходити нанівець. Якось без допомоги впорався. На початках дійсно були побоювання, що це все могло трансформуватись у такий собі новітній потужний Культ Особистості. Але не склалось. Чому? Відповім фразою із анекдоту про мавпу: була б Особистість — був би Культ.

А так ми маємо лише пародію. Типовий симулякр, підкріплений згасаючою популярністю та чимдалі нуднішими відео. Бо очолювати потужний харизматичний культ, та й навіть країну, здатен лише справжній лідер, тобто людина з міцними нервами, потужними якостями та неповторною харизмою. А що в нас? Лідерські якості, безстрашність та харизма є лише у Василя Голобородька. Але аж ніяк не в того кепського актора, що відчайдушно намагається копіювати кіногероя на такій відповідальній посаді.

Всі сподівання, що розбалуваний неосвічений перець, вибравшись на саму вершину влади, тут же замироточить на всю Україну суцільним щастям та золотим дощем, виявились звичайним пропагандистським пшиком. Парам-пам-пам, як і попереджали. Тепер на всіх, хто досі перебуває в ілюзіях річної давності, чекає поступове, але невідворотне протверезіння.

Як кажуть: не сотвори собі кумира, тоді не треба буде з постаменту скидати.