Перейти до основного вмісту

Несе Халя воду. Чи обґрунтує наука «гекання» в іноземних словах?

Годить Гакслі по городу
Источник

Приходить якось Гемінґвей до Гокінґа і питає: «А ти читав “Гобіта?”».

"
Ернест трохи шокований від вимови свого прізвища українцями

Нові норми написання іноземних імен уже давно викликають у Facebook срачі, у яких чітко простежується повне нерозуміння поважними філологами своїх опонентів. Я не збираюся лізти не у свою парафію і розбирати лінгвістичні нюанси вимови фрикативних приголосних (чи які вони там?). Я хочу поговорити про мої улюблені теми — про наукову методологію та імітацію наукової діяльності.

Основна теза адептів суцільного «гекання» така, що англійська h фонетично ближча до українського г, ніж до українського х, тому Стівен Гокінґ, Шерлок Голмс і, прости господи, «гакери гакнули комп’ютер». На питання, а хто, власне, це встановив і на основі чого, філологи незмінно наводять приблизно таку табличку:

"

Вона може бути більш чи менш детальна і включати різні звуки різних мов, але суть залишається тією самою. Наскільки я зрозумів, вона показує звуки, які аналогічні у різних мовах за типом свого утворення (положення губ та язика, гортані і т.п.). Проблем із цією табличкою дві:

  1. Спосіб утворення звуку — це, звичайно, добре, але незрозуміло, наскільки схожими один на одного виходять ці звуки на слух. Саме звучання, а не спосіб, у який спікер складає губи і завертає язика, є критичним для пересічного громадянина.
  2. Невідомо, чи реальна вимова в розмовній українській та англійській мовах відповідає уявленням філологів про «ідеальне» звучання цих звуків.

Простий пошук у Google показує, що або лижі не їдуть, або панове філологи десь намахують пересічних громадян. У дискусіях постійно наводяться посилання на реальне звучання відповідних слів у розмовній мові.

Наприклад, отак звучить англійською Hawking (той, який Стівен) — щось на кшталт «Хаукін». Отак звучить Holmes (той, який Шерлок) — щось типу «Хоомс». Так звучить hacker (той, який зламує ваш айфон із паролем 12345) — щось схоже на «хаке» з більш чи менш виразним р у кінці.

У жодному із цих прикладів украй важко почути бодай щось подібне на українське г, а ось х чути без проблем. Письменник, який Ернест, теж аж ніяк не звучить ні як Хемінгуей, ні, тип паче, як Гемінґвей, а радше як Хемінвей. Звуку г, а тим паче ґ, там узагалі нема ні на початку, ні в середині. Ба більше, легко можна знайти різні діалектні варіанти вимови того ж самого Холмса, наприклад, американський та австралійський — ну нема там натяку на звук г, хоч ти вбийся!

А ось вам хобіт, який звучить (сюрприз!) як хобіт із чимось середнім між о та а. Хтось чує там українську г? Ось і я не чую. А ще є такий крутий серіал — «Доктор Гаус». На превеликий подив, він не про доктора філософії, великого математика Карла Фрідріха Гауса, а про лікаря-наркомана, прізвище якого звучить як «Хаус» або «Хауз», без усякого г, незалежно від того, що там намальовано у філологічних табличках.

Виходить, що в абсолютно всіх громадян зі слухом проблеми і тільки у самобутніх українських філологів він нормальний?

Показово, що філологи просто ігнорують усі ці приклади і вперто продовжують тицяти тупих пересічних громадян у свої фонетичні таблички, де написано, що h ближча до г і тому ніби нема про що сперечатися.

Ні, шановні, є про що сперечатися! І предмет суперечки не цей клятий англійський звук h, а загальний методологічний підхід до такої тонкої тема, як мова та її стандартизація.

Подумаймо — навіщо взагалі робити реформу орфографії? Варіантів є три:

  1. Заради того, щоб зробити стандарти мови простішими, логічнішими та ближчими до життєвих реалій. Тобто аби спростити життя носіїв мови і тих, хто її вивчає.
  2. Заради ідеологічних міркувань. Цей підхід вичерпно описано фразою «Ірландська мова надзвичайно складна для того, щоб англійські свині голову зламали». Тобто мову використовують як прислужницю ідеології.
  3. Заради галочки, щоб виправдати безбідне існування самих реформаторів правопису, тобто задля імітації бурхливої діяльності.

Тепер проаналізуймо, куди ж потрапляє пан Гемінґвей (мати боска, як ви це вимовляєте?!). Чи робить таке написання мову простішою чи логічнішою? Аж ніяк! Навпаки, спотворюється одна з найсильніших сторін української мови — максима «читаємо так, як пишемо». Поставте себе на місце дитини, яка вперше в житті натрапила на це слово. Вона прочитає його як написано. Початкове г вийде як у слові «Галя», а тверде ґ — як у слові «ґанок». Дитина гадки не має про відповідність звуків і про іншомовне походження слова і не буде ніяк модифікувати вимову, щоб оте г було щось середнє між г та х. Те, що вийде, буде схоже на оригінальну вимову ще менше, ніж калічний російський варіант «Хемінгуей».

Тут ми плавно переходимо до другого пункту — українська дуже приваблива тим, що в ній іноземні прізвища передаються фонетично, а не читаються у кривій транслітерації, як це робиться у російській. У нас Айнштайн та Хайнріх Хайне звучать практично так само, як повинні німецькою, а не як якісь незрозумілі Ейнштейн та Ґенріх Ґейне. Це дуже крута риса, яка значно спрощує вивчення української іноземцями й іноземних мов українцями. І тут нам пропонують Гемінґвея та Гобіта, які ламають це правило! Ну нема у всесвіті «Володаря перстнів» ніяких «гобітів». Там є хобіти. Через х!

Тобто ми ламаємо одразу дві дуже сильні та привабливі риси мови заради… а заради чого, власне? Багато апологетів «гекання» прямо говорять — заради того, щоб було не так, як у росіян. Чиста ідеологія, nothing personal. Мовляв, це боротьба з радянським зросійщенням.

Круто, але з логікою великі проблеми. Зросійщення — це читати іноземні слова кирилицею, коли замість прізвища Бредлі (Bradley) виникає, прости господи, Брадлєй, як у старих радянських книжках. Українською прийнято передавати прізвища фонетично. Ну так і давайте передавати! Гемінґвей — це ніфіга не фонетична передача — воно не так звучить! Це таке саме спотворення як Ґенріх Ґейне. То в чому ж полягає ідеологічна боротьба? В тому, щоб замінити одне спотворення на інше, в піку російськомовним? Браво, логіка з розряду «куплю квиток та піду пішки, хай кондуктор удавиться»!

Також мені незрозуміло, чому такі «патріотичні» філологи розписуються за всіх носіїв української мови та білінгвів. Якщо мене не зраджує пам’ять, то ультранаціоналістичні партії, які як раз і декларують ідеологію «аби не так, як у росіян», мають рейтинг приблизно 5%. Чи не піти панам філологам кудись нижче спини з таким «ідеологічним обґрунтуванням»? Може, справа тут дійсно у пункті 3 — реформа заради імітації бурхливої діяльності під прикриттям псевдопатріотизму?

Ще одне феєричне пояснення, яке мені доводилося чути, полягає в тому, що практично всі носії української мови неправильно вимовляють звуки г і х, і тому не можуть зрозуміти мудрості філологічних табличок. Тут уже на горизонті майорить багатомільярдна програма навчання українців «правильній» вимові і кілька сотень педагогічних докторських дисертацій, присвячених проблемам вимови букви г учителями фізкультури у сільській місцевості Слобожанщини.

І, нарешті, ближче до науки. Фонетичні таблички — це, звичайно, круто, але мені, як фізику, було б цікаво побачити об’єктивне порівняння звучання «проблемних» звуків. Існує така штука, як спектрограма звуку. Вони записані для всіх звуків більшості популярних мов. Якщо h ближче до г, ніж до х, то це буде чудово видно на спектрограмах. Можна у відсотках порахувати схожість, чи навіть навчити нейронну мережу класифікувати ці звуки. Агов, філологи, де кількісне порівняння? Чи ви вмієте тільки у таблички та псевдопатріотичне словоблуддя?

Це яскраво демонструє домінантний підхід наших гуманітаріїв. Замість використання наукової методології для розв’язання суспільно важливого питання про реформу орфографії, все знову скочується у софістику та волюнтаризм зі шматуванням вишиванки на грудях.

Як це мало б виглядати з позицій наукової методології:

  1. Записують зразки вимови проблемних звуків у різних носіїв англійської мови. Записують їх спектрограми.
  2. Записують зразки вимови та спектрограми різних кандидатів на звуки-відповідники в українській мові. При цьому треба набрати статистику за регіонами та врахувати носіїв мови, україно-російських білінгвів, носіїв суржику, осіб, що знають або не знають англійську — реформу роблять для всіх них, а не для трьох високочолих знавців, які складали фонетичні таблички, замріяно дивлячись на стелю.
  3. Масив даних обробляють і статистично вираховують подібність вимови звуків.
  4. На основі об’єктивного порівняння роблять рекомендацію щодо правильного написання іноземних слів.

На жаль, так не зроблять. Наша гуманітаристика і наукова методологія — речі, здебільшого не сумісні й окремі острівці справжньої гуманітарної науки губляться в океані імітації. Лептонний бог і квантова культурологія — наше все.

Також мене дуже непокоїть, що наші гуманітарії вже звично кажуть на чорне, що воно біле. Спочатку на плагіат Лептонівни казали, що його там нема. Тепер нам втирають, що у «Холмсі» є звук г, якого там тупо нема. У випадку Лептонівни прикривалися «політичним переслідуванням». У випадку з орфографією нагромаджують дурнувате псевдопатріотичне обґрунтування. Напрошуються певні паралелі і, на жаль, вони не випадкові.

Так що, панове, читайте Гемінґвея (прости нас, Ернест, за наругу над твоїм прізвищем) в оригіналі — чувак пише дуже простою англійською мовою. А ось питання того, чи можна тепер співати пісню «Несе Халя воду» потребує додаткового вивчення. Може, ще пару докторських дисертацій із педагогіки по ньому захистять за гроші платників податків.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.

''отсканируй
и помоги редакции

Become a Patron!