Перейти до основного вмісту

Німці Корони Польської. Селяни і міщани

Вихідні – хіба не привід покопатись у історії?

Одним із гострих обвинувачень Польського королівства з боку «національної історії» є зменшення частки русинів серед міщан Русі, що інтерпретують як ознаку національного гноблення і одну з причин Хмельниччини. На жаль, такий підхід обмежений лише землями сучасної України. Через це я пропоную розширити рамки до масштабів усієї Корони, щоб звернути увагу не лише на русинів.

Новаторське трипілля

Наприкінці ХІІ століття на польських землях розкинулися чисельні, але малозаселені князівства, великі незаймані обшари яких чекали на господарське освоєння. Натомість у Німеччині перенаселеність і зростання феодальних повинностей створювали умови для міграції звідти. Сусідні слов’янські правителі та наближені до них землевласники, не обтяжені доктриною націоналізму та необхідністю дотримання міфічної чистоти крові, швидко зметикували, як збільшити свої прибутки. Для цього слід було запропонувати ліпші умови життя своїм потенційним підданим-переселенцям, відправивши до них агітаторів. Селяни Священної Римської імперії, миттєво оцінивши вигоду, масово потягнулися на схід.

У нових поселеннях господарювали з використанням досконалішої трипільної системи замість двопільної, що панувала у старих польських селах. Упродовж певної кількості років новоприбулі звільнялися від усіх податків і повинностей. Після завершення пільгового періоду вони сплачували податки почасти грішми, почасти продуктами, а також від 2 до 4 днів на рік працювали на панському дворі або ремонтували фортеці. Поселенці були фактично вільними людьми, підлягаючи владі призначеного паном спадкового солтиса (сільського голови) та юрисдикції сільських лавників, над якими той головував. Осадження сіл на таких умовах отримало назву сільської колонізації на німецькому праві. Становище цих селян було набагато кращим, ніж їхніх «колег» у старіших поселеннях, що підлягали польському праву князів.

Про масштаби міграції свідчить таке. Один лише сілезький князь Генріх Бородатий 1205 року поставив за мету привабити щонайменше 10 тис. нових селянських родин. У своєму князівстві він заснував майже 400 сіл. Прийнято вважати, що у XIII столітті на польські землі переселилося приблизно 100 тис. німців (на 2 млн наявного тоді населення).


Вірні королю

Всі ми чули про запеклу боротьбу Польського королівства з Тевтонським орденом. Факт, але саме володар одного зі слов’янських князівств — Конрад Мазовецький — запросив лицарів Ордену в цей регіон 1228 року для підкорення сусідніх балтів. Хрестоносці успішно перевиконали поставлене завдання, створивши на завойованих територіях державу. Німці та представники інших етносів залюбки переселялися в нові тевтонські володіння, творячи нову спільноту, мовою якої стала німецька. Особливо виразний німецький характер мали тамтешні міста. Саме вони, будучи незадоволені політикою великого магістра, в середині XV століття об’єдналися у Пруську лігу та попросилися під високу руку польського монарха, начхавши на мовні та етнічні відмінності від решти його володінь. Переможна війна Корони та Пруської ліги з Орденом вкопала дубовий хрест останньому: 1466 року його західна частина ввійшла до складу Польщі під назвою Королівської Пруссії, отримавши широку автономію.

Її мешканці говорили про себе, що «вони — окремішній край з окремішніми правами, а з Короною їх пов’язує тільки персона короля». Спершу автономія мала цілком інший устрій і правову систему. Із плином часу Королівська Пруссія зближувалася з рештою земель, та все ж відмінності залишалися значними.

Прогуляемся от Древней Персии до Козятина?

Так, ця північна земля мала свій генеральний сеймик, що складався із двох палат. До вищої належали католицькі єпископи, вищі урядники воєводств та представники трьох найбільших міст. До нижчої — посли від шляхти та менших міст. Уже в цьому полягала значна аномалія, адже на решті коронних земель міщани не мали політичного впливу на управління державою.

Генеральний сеймик мав виключне право схвалювати податки, а бюджет Королівської Пруссії перебував під контролем місцевого підскарбія — по-сучасному, міністра фінансів. Тут діяло власне судове право, відмінне від коронного. Данциґ карбував свої гроші і до 1641-го міг похизуватися власним військовим флотом, який становив ядро королівського флоту.

Зрештою, автономія мала свій індиґенат — своєрідний аналог громадянства. Важко повірити, але це «громадянство» було спільним із Княжою Пруссією зі столицею в Кеніґсберзі, яка не входила до складу Корони чи Речі Посполитої, проте її правителі з династії Гогенцолернів перебували у васальній залежності від польського короля.

На додачу обидві Пруссії проводили спільну митну політику. Звісно, протягом трьох століть устрій Королівської Пруссії уподібнювався до коронного, а зв’язки з Княжою Пруссією слабшали. Проте устроєво-правова відмінність від решти земель королівства зберігалася аж до поділів Речі Посполитої.

Німці були найчисельнішим етносом автономії. Крім них, там проживали пруси, поморяни, поляки, шотландці, голландці. Пруська спільнота розмовляла назагал німецькою, тож не дивно, що саме вона була мовою урядування. Ігноруючи польські назви Ґданьськ, Торунь, Хелмно, Ельблонг, Мальброк, жителі краю йменували свої міста по-німецьки: Данциґ, Торн, Кульм, Ельбінґ, Марієнбург. Місцеві інтелектуали, апелюючи до історії, плекали державну традицію не від польських легенд про Крака, Ванду та П’яста, а від держави хрестоносців, поморських князівств і племен пруссів. Підкреслювало відмінність від решти Польщі і поширеність лютеранського віровизнання. У XVI столітті протестантами стали і міщани, і шляхта.

До речі, Данциґ був найбільшим містом Польського королівства, за кількістю жителів переважаючи Краків утричі, а Варшаву — вп’ятеро. Після Люблінської унії на нього припадало 3/4 зовнішньої торгівлі Речі Посполитої. Тож зовсім не дивно, що данцизькі патриції змогли позичили 1 млн злотих Владиславу IV — за рівнем багатства та впливу вони не поступалися магнатам.

У 1654 і 1754 роках найбільші міста — Данциґ, Ельбінґ, Торн — відзначили ювілеї входження до складу Корони. У творах і промовах, виданих на честь цих свят німецькою та латиною, була висловлена радість від звільнення з ярма хрестоносців і підкреслена добровільність приєднання до Польщі.

Для жителів Пруссії німецька мова була символом окремішності від решти Корони, проте вихідців зі Священної Римської імперії вони іншували, вважаючи їх баварцями, саксонцями тощо. Інша мова, релігія, посилання на державні традиції не робили мешканців Пруссії менш лояльними до Польщі. Польський історик Генрік Літвін зазначає, що «німецькомовний Ґданьськ чинив опір таким самим військам Карла Ґустава», а його британський колега Норман Дейвіс наголошує: «Хоча місто ніколи не втрачало свого німецького характеру, його ворожість до Пруссії Гогенцолернів і вірність своїм польським захисникам майже ніколи не слабли».

Підступний Айхлер

Німці мігрували в пошуках ліпшого життя не лише в польські села, а й у міста. Особливо чисельними і впливовими були німецькі громади в містах Малопольщі: Бохні, Тарнуві, Величці, Сандезі, Сандомирі, Любліні, а також... у столичному Кракові! 1403 року поляки становили лише 13% населення Кракова, 1450-го — 29%, 1500-го — 41%. Частка ж німців на початку XVI століття була щонайменше 20%. Аж до 1600 року мовою краківських судів була німецька. Про домінування німців у столиці свідчить і така історія.

Ще в першій третині XVI століття у великому Маріацькому костелі, розташованому впритул до головної площі, богослужіння здійснювалися німецькою мовою. Польська громада, яка за рахунок міграції стала чисельно переважати німецьку, потребувала більшого храму. Понад три десятиліття вона безуспішно просила короля втрутитися і запровадити в костелі святої Марії літургію польською, та помазанник Божий ігнорував ці прохання. Лише 1537-го службу німецькою перенесено з головного вівтаря Маріацького костелу до меншого храму святої Барбари. До речі, цей знаменитий вівтар, який нині з гордістю демонструють туристам, виготовив на замовлення німецької громади німець Віт Ствош.

Опинившись у Кракові, заїжджий німець міг спокійно обійтися без знання польської. Особливо часто німецька лунала в середовищі заможних мешканців столиці. Так, у часи боротьби за Маріацький костел посаду бурмистра — очільника міста — обіймали особи з промовистими прізвищами Ціпсар, Морштин, Айхлер і Шилінґ (здогадайтеся, кого вони підтримували в цій історії). Привезений із-за кордону капітал найбагатших німецьких родин, зокрема Бонерів, у XVI столітті відігравав визначальну роль в економічному розвитку не лише Кракова, а й усієї Малопольщі. Дійшло до того, що в 1519–1521 роках Бонери фінансували війну Сигізмунда І із Тевтонським орденом (хоча за логікою «національного підходу» ця німецька родина мала б симпатизувати «німецькій» державі хрестоносців).

А чи цінуємо ми землі, що дали нам стільки наснаги?

Напередодні повстання Хмельницького, коли, згідно з переконаннями «патріотичної історії», польське гноблення на руських землях досягло свого апогею, у Великопольщі шляхта цілеспрямовано приваблювала німців у нові міста, де зароджувалася текстильна промисловість. Так виникли Равич (1638) і Шліхтинґова (1644). Додайте сюди розпочате в XVI столітті під упливом Реформації онімечення Познані, найбільшого міста цього регіону, врахуйте сказане вище про Малопольщу — і ви отримаєте парадоксальну картину. «Коли вдатись до найбільшого узагальнення, — пише Норман Дейвіс, — можна, напевне, сказати, що німецький елемент переважав у містах західних регіонів Речі Посполитої (де сільське населення було здебільшого польським)...»

Німці проживали і в містах Русі — наприклад, у Самборі, Перемишлі, Сяноку і, звичайно ж, у Львові. В останньому вони з’явилися ще у XIII столітті. Деякі райони міста Лева досі мають німецькі назви — Клепарів (Klopper), Замарстинів (Sommerstein), Кульпарків (Goldberg). Навіть Михайло Грушевський писав: «З кінця XIV ст. Львів, наприклад, — се чисто німецьке місто (говорячи саме про привілейоване місто, а не про передмістя), і такий він був все XV ст. і навіть частину XVI...» У Львові, як і в Кракові, німці становили кістяк патриціату. Їхній уплив був настільки значним, що в офіційних документах вживалася німецька назва міста — Lemburg. Саме так іменував його галицько-волинський князь Юрій ІІ у своїй грамоті від 1334 року. То, може, цього правителя варто записати у вороги українського народу?

***

Підбиваючи підсумки, можна констатувати специфічність людей Середньовіччя та Нового часу у ставленні до національного питання. Етнічні німці Ордену підняли повстання проти «німецької» батьківщини, щоб стати підданими польських монархів, які, своєю чергою, не намагалися полонізувати їхній край. Польські правителі та землевласники заохочували переселення німців у міста і села Польщі. У багатьох містах королівства німці становили значну частину, а то і більшість населення, особливо серед патриціату. Краків тривалий час був радше німецьким, ніж польським містом, а у Львові німці домінували ще в часи Галицько-Волинського князівства. Вочевидь, монархів і шляхту цікавила не мовна чи етнічна приналежність підданих, а збільшення їхньої кількості, що означало зростання прибутків. За таких умов твердження про скорочення частки русинів у містах Русі як ознаку національного гноблення видається щонайменше дивним.

У наступній статті ми розглянемо вплив німців на різноманітні сфери життя Корони, а також пошукаємо їхній слід в оточенні польських правителів.

Література

1. A. Brückner «Encyklopedia staropolska», t. I — Warszawa, 1939.

2. F.W. Carter «Trade and Urban Development in Poland. An Economic Geography of Cracow from its Origins to 1795» — Oxford, 1985.

3. I. Kąkolewski «Niemcy»//«Pod wspólnym niebem. Narody dawnej Rzeczypospolitej» — Warszawa, 2010.

4. Т. Гошко «Нариси з історії маґдебурзького права в Україні» — Львів, 2002.

5. Н. Дейвіс «Боже ігрище. Історія Польщі» — Київ, 2008.

6. Л. Зашкільняк, М.Крикун «Історія Польщі» — Львів, 2002.

7. Г. Літвін «З народу руського. Шляхта Київщини, Волині та Брацлавщини (1569 – 1648)» – Київ, 2016.

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.