Перейти до основного вмісту

Південь України: історичний простір ідентичності

А чи цінуємо ми землі, що дали нам стільки наснаги?

Примітка головного редактора. Хоч я й вважаю, що більш доцільним орієнтиром історичного минулого для нас є Київська Русь, аніж козаччина — «Петро і Мазепа» береже розділ грінлайтів, аби ви не боялись висловити свою думку. І ось, пані Ізмайлова вирішила викласти своє бачення нашого минулого. А ви не хочете надіслати власну версію, шановні?

Ще за часів Київської Русі землі в межиріччі Дунаю, Дністра, Бугу, Дніпра та Сіверського Дінця вважалися сферою її потенційного впливу, а потім Великого князівства Литовського. Разом із тим, після монголо-татарської навали місцеве населення русинів на півдні сильно порідшало.

На цих землях стали кочувати половецькі, кримські та ногайські орди. Кримське ханство тоді було одним з улусів Золотої орди. Саме в ті часи цей район отримав назву Дике поле.

Протягом другої половини XVII-XVIII століть українські козаки в боротьбі з татарами, турками, московітами змогли опанувати великими обширами історичних Донеччини та Луганщини, не кажучи про землі сьогоднішньої Запорізької, Херсонської, Миколаївської областей.

Русинсько-український етнос знову повернувся на свій історичний південь. Козацькі зимівки, риболовецькі поселення по берегах річок, де вівся рибний промисел, збройні козацькі застави густою сіткою вкрили південь та схід України.

Тут вплив козаків був особливо значним, попри те, що майже щороку його необхідно було утверджувати в боротьбі з турками і татарами.

Дуже важливим поштовхом для освоєння краю стало використання козаками Міусу та Дону для морських походів. У першій половині XVII ст. це відбувалося за всіма можливими напрямками: організація самостійних і спільних з донцями походів із Дону; повернення з моря через обидві річки; будівництво чайок.

Дядя Штефан учит лавировать-вылавировать

На територіях сьогоднішньої Донеччини та Луганщини сформувалася українська козацька адміністративна округа — Кальміуська паланка, з центром поблизу фортеці Домаха у гирлі річки Кальміус.

Тоді в її межах перебувало майже 300 козацьких «уходів» та «зимівок», а також до сотні риболовецьких поселень на берегах місцевих річок й Азовського моря. На основі цих українських козацьких поселень і виникло багато міст і містечок, сіл.

Зокрема Донецьк, Луганськ, Слов’янськ, Авдіївка, Артемівськ, Ясинувата, Мар’їнка, Ровеньки, Сніжне, Маріуполь (там знаходився сторожовий пост Кальміуської паланки), Дружківка, Селідове та багато інших.

Така сама картина мала місце і в південних українських областях. Для прикладу, Одесі не 200 років, а набагато більше — 600. Адже раніше тут був порт Коцюбіїв (Качибеїв/Хаджибеїв) Великого князівства Литовського, про який згадується в письмових джерелах 1415 року. Через цей русинський порт відбувалася жвава торгівля зерном, худобою, медом.

Слід зазначити, що найбільш західним князівством Київської Русі було князівство Берладське в межиріччі річок Бирлад (нинішня Румунія) та Дністра, до якого тоді входили такі міста, як нинішні Білгород-Дністровський, Ясси, Малий Галич (Галац), Торг, Текуч, Браїла та інші.

Саме монголо-татарська навала знищила це князівство й обезлюднила його. І тільки в наприкінці XIII — на початку XIV століття волохи стали проникати на його значно знелюднені землі.

Отже, південь України був історично ареалом розселення русинів/українців. Проблема була тільки в тому, що українським півднем століттями проходили знані іншими народами міграційні шляхи.

Тому часто контроль над півднем на деякий час втрачався залежно від сили нових кочівників, та русини/українці цей контроль завжди відновлювали. Південь України виступає як історичний простір формування української ідентичності.

І я вважаю, що ми маємо шанувати ці землі як зразок історичної спадщини. Вони надто багато для нас зробили.

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.