Німці, віги та корупція. Економічна політика Британії першої половини XVIII століття
Анна, королева Великої Британії та Ірландії, померла 1 серпня 1714 року. Королівська династія Стюартів, започаткована Яковом І, обірвалася, бо вагітна 17 разів королева Анна народила 5 дітей, але жоден із них не вижив.
Фізично династія не припинила своє існування, бо в Анна був зведений брат Джеймс. Династія Стюартів закінчилася юридично, бо згідно з Актом про успадкування престолу 1701 року престол Англії та Шотландії не міг дістатися католику, а Джеймс Стюарт був ним.
Найближчим не католицьким родичем королеви Анни виявився Георг Людвіг фон Ганновер, бо його мати доводилась онучкою Якову І Стюарту.
Так німці зійшли на британський престол. Перший король Ганноверської династії Георг І навіть не розмовляв англійською, зі своїми міністрами він спілкувався французькою (щоправда, під кінець свого царювання він уже міг читати документи, розуміти і розмовляти англійською, хоча й поганою).
Георг І став королем Великої Британії 1 серпня 1714 року, але до Англії він прибув лише 18 вересня, а його коронація відбулася 20 жовтня. У цей період часу в різних містах Англії відбулися заворушення і повстання прибічників династії Стюартів, які не погоджувались із передачею британського престолу німецькій династії. Ці заворушення продовжувалися і наступного 1715 року. Успіху вони не мали, але їхні політичні наслідки були довготривалими.
Політично керівництво якобітів, як називали прибічників Стюартів, було представлене партією торі. Формування партій торі та вігів відбулося наприкінці попереднього століття саме навколо проблеми успадкування британського престолу католиками, проти чого категорично виступали віги.
Треба зауважити, що не всі торі підтримували якобітів, деякі дуже впливові торі були на боці Ганноверської династії, як-от Джон Черчилль, перший герцог Мальборо. Поразка якобітів означала відсторонення торі від влади і тотальне політичне домінування їхніх противників, партії вігів, упродовж майже п’яти десятків років.
Георг І отримав корону Великої Британії та Ірландії у віці 54 роки, залишаючись курфюрстом Ганновера. В Англії та Шотландії у нього не було жодних особистих зв’язків, у такому віці міняти свою німецьку ідентичність на англійську він уже не міг, та й не бажав.
Хоча після 1714 року він більшу частину життя провів в Англії, але часто відвідував Ганновер, його особисті інтереси були не в Англії, а в Німеччині. Він помер 1727 року від інсульту по дорозі до Ганновера і похований там, а не в Англії.
Незважаючи на всі труднощі, пов’язані з німцем на британському престолі, більшість суспільства була на його боці, бо католик як король здавався значно гіршим вибором. Знаменитий англійський романіст ХІХ століття Вільям Текерей писав про Георга І, що серце його залишилось у Ганновері.
«Йому було за п’ятдесят, коли він прийшов до нас: ми прийняли його, тому що хотіли, ... ми сміялися з його неотесаних німецьких манер і глузували з нього... Я, наприклад, був би на його боці в ті дні. Цинічний і егоїстичний, яким він був, він був ліпшим за короля із Сен-Жермена» (так Текерей називав Джеймса, зведеного брата королеви Анни, за його залежність від французів та католицької церкви).
Під час царювання Георга І повноваження британської монархії зменшились, і Велика Британія почала перехід до сучасної системи державного управління — до Кабінету Міністрів на чолі з прем’єр-міністром. На відміну від своєї попередниці, королеви Анни, Георг І рідко відвідував засідання Кабміну, він здебільшого схилявся до приватного спілкування з міністрами. Також мав значний вплив лише на британську зовнішню політику, внутрішня та економічна політика Англії його не цікавили.
За таких обставин із середини і до кінця царювання Георга І фактична політична влада належала Роберту Волполу, голові партії вігів, якого тепер визнають першим прем’єр-міністром Великої Британії, хоча формально такої посади тоді ще не було.
Таким чином, можемо зробити коротке й однозначне резюме: королівська влада з початку Ганноверської династії перестала бути джерелом економічної політики. Таким джерелом став парламент та Кабінет Міністрів, який із 1714 по 1760 рік контролювала партія вігів.
Далі в нас парламент і віги. У британській конституційній монархії ухвалений парламентом закон набуває чинності після королівської згоди. Тобто теоретично монарх може накласти вето на законодавство, якщо воно його не влаштовує.
Але практично востаннє таке сталося понад 300 років тому, 1708 року це зробила королева Анна. Починаючи з Георга І жодного випадку, коли король або королева не погоджувалися із законом, прийнятим парламентом, не було. Тобто з часів Георга І контроль над парламентом дає змогу контролювати законодавство й уряд. Онук Георга І, Георг ІІІ, зробив спробу повернути королівське верховенство над парламентом, але спроба успіху не мала.
Тож із 1714 року законодавча та виконавча влада у Великій Британії стала контролюватися партією вігів, тому подивимось, хто вони такі — віги початку XVIII століття.
Віги сформувалися наприкінці XVII століття як політична сила, яка виступала проти абсолютизму та підтримувала конституційний монархізм і парламентську систему. Вони відігравали центральну роль у Славетній революції 1688 року і були постійними ворогами династії Стюартів та претендентів на трон, які були католиками.
Засадничі позиції світогляду вігів були такими:
- верховенство парламенту над монархом. Зважаючи на абсолютистські прагнення Стюартів, ця позиція зробила вігів і Стюартів непримиренними ворогами. Для XVII–XVIII століть, коли у Європі повсюди домінували абсолютні монархії, політичні погляди вігів були вершиною тогочасного лібералізму. Визнаним фактом є вплив на світогляд вігів Джона Лока, «батька лібералізму»;
- непримиренна ворожість до католицизму. Зважаючи на те, що Яків ІІ прийняв 1671 року католицтво, віги були затятими ворогами як Якова ІІ, так і його католицьких нащадків. Цікаво, що антикатолицькі аргументи вігів містили звинувачення Риму в утиску громадянських і релігійних свобод;
- толерантність до протестантського радикалізму. Хоча віги і торі сповідували англіканство, але їхня релігійна толерантність була протилежна: торі толерували католицизм, а віги — пуританство.
Тепер поглянемо на економічну політику вігів. Із самого початку свого існування, задовго до правління Георга І, віги були послідовними протекціоністами, політику вільної торгівлі відстоювали торі.
Віги виступали проти профранцузької політики Карла II та Якова II не тільки тому, що такий союз із католицькою абсолютною монархією ставив під загрозу свободу і протестантизм. Віги стверджували, що торгівля з Францією була невигідною для Англії, оскільки збагачувала Францію за рахунок Англії.
Ще 1678 року віги провели через парламент закон, що забороняв імпорт окремих французьких товарів до Англії. Цей документ можна вважати відправною точкою в історії торговельної політики вігів. Закон був скасований після вступу на престол Якова II, але за часів Вільгельма III Оранського імпорт французьких товарів був знову заборонений.
1704 року віги ухвалили закон про торгівлю із Францією, який посилив протекціонізм. Коли міністр від партії торі лорд Болінброк запропонував 1713 року укласти нову угоду із Францією, що призвела б до більш вільної торгівлі, то віги були категорично проти і змусили уряд торі відмовитись від договору.
| Нині наші ліберальні публіцисти постійно стверджують, що політичний лібералізм і вільний ринок поєднані, як два боки однієї медалі. Але це твердження є просто свідченням поганого знання історії. Історичний приклад британських вігів спростовує загально визнане твердження наших публіцистів, політичний лібералізм може бути поєднаний з економічним протекціонізмом. Теза про синхронність політичної та економічної лібералізації є примітивізацією реальних суспільних процесів розвитку. Не синхронність цих процесів ми бачимо не тільки в Британії XVII–XVIII віків, а й у наш час: наприклад, якщо в Південній Кореї проходила політична й економічна лібералізація, то в Китаї економічна лібералізація жодним чином не вплинула на політичну, Піднебесна залишається однопартійною авторитарною державою. |
Роберт Волпол і його політика
Ідеологічні засади партії вігів дуже вдало для них відповідали особистим прагненням Георга Людвіга фон Ганновера, тому не дивно, що за часів Георга І та його сина Георга ІІ віги отримали повний контроль над парламентом й урядом, а тим самим — над політикою Британії загалом.
Більшу частину цього періоду вігами, а отже і Британією, керувала одна людина — Роберт Волпол, який був фактичним головою уряду з 1721 по 1742 рік.
З початком царювання Ганноверської династії протекціонізм вігів набув повного розквіту. Ось деякі факти економічної політики Британії того періоду:
- середній рівень імпортного мита на промислові товари був приблизно 50% (для порівняння: у Франції — 20%, Німеччині — майже 10%, Нідерландах — майже 7%);
- імпорт бавовняного текстилю з Індії був узагалі заборонений, бо допуск готових бавовняних тканин з Індії неминуче вбив би молоду бавовняну промисловість Британії, але британський уряд дозволяв Ост-Індській компанії його експорт з Індії до континентальної Європи;
- експорт із колоній товарів, які конкурували з британськими на ринках інших країн, був заборонений (наприклад, заборона експорту сукна з Ірландії, яка тоді була британською колонією, вбив ірландську суконну промисловість);
- виробництво й експорт сировини в колоніях стимулювали, бо Волпол вважав, що колонії мають бути тільки сировинними придатками Британії (приміром, Волпол запровадив в американських колоніях експортні субсидії на деревину та коноплю та скасував у Британії імпортні мита на цю сировину).
За змістом економічна політика вігів у першій половині XVIII століття — це типовий протекціонізм, поєднаний із меркантилізмом, у цей період рівень протекціонізму та меркантилізму був чи не найвищим в історії Британії. На прикладі Волпола ми можемо побачити не тільки зміст, а й форму, тобто ким і як політика запроваджувалася.
За походженням Волпол належав до джентрі, тобто нетитулованого дворянства. Його сім’я була доволі заможною для джентрі, батько був депутатом Палати громад, членом партії вігів. Роберт Волпол був другим сином, тому батько готував його до духовної кар’єри, але передчасна смерть старшого брата круто змінила його долю — він успадкував маєток, а згодом — місце в парламенті.
Далі буде.
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!