Спойлер

Нещодавно мій товариш вирішив поговорити про українську політику. З деяким подивом він з'ясував, що я не голосував за Зелену команду. «Але ж ти хвалив їх». І тут я розповів йому про паралельну реальність...

Соціал-демократична партія України (об'єднана) складалася з міні-олігархів: Суркіс, Шуфрич, Медведчук та інші відомі бізнесмени. Було важко второпати, як напористі капіталісти будуть відстоювати ліву ідеологію. Боротися за сильні профспілки, за справедливий розподіл національного доходу, за перегляд умов приватизації 90-х... У справжньої соціалістичної партії було чимало завдань і гарячих тем, щоб потрапити в топ на виборах будь-якого рівня. Зрештою, номінальні комуністи до сьогодні були б у парламенті, якби не стали зручним громовідводом у 2014 році. СДПУ(о) поспішила зайняти благодатну нішу культурних лівих і навіть вступила до Європейського Соцінтерну — організації, яка зводила воєдино на фуршетах всіх континентальних політиків, які начебто захищали, в поміркованому руслі, нижчі класи. Бажання долучитись до класичної традиції демонстрував і передвиборний ролик «есдеків» початку століття: документальні кадри старої хроніки, на фоні яких диктор розповідає, що перші пенсії у світі були виплачені Бісмарком під тиском фракції соціал-демократів у бундестазі.

Що ж було робити людині з темпераментом народного трибуна, якщо єдиний упізнаваний у світі бренд політичної лівиці був привласнений «новими багатими»? Йти до Вітренко? Сидіти з забальзамованою КПУ? Маргіналізація розмови про робітничий клас була неминучою, адже адекватну ідеологію було дискредитовано персоналіями, що взяли собі ім'я соціал-демократів.

Епізод другий. Юрій Луценко сидить у в'язниці за президентства Януковича. Коли його випускають, майбутній генпрокурор ділиться міркуваннями, які спали на думку в камері. Треба, за словами Луценка, проголосити Третю українську республіку і почати новий відлік для політичного життя у країні. Перша республіка, УНР часів Петлюри, програла боротьбу за незалежність. Друга, в якій ми живемо з 1991 року, дійшла до ручки і породити з себе нормальне суспільство не зможе. Отже, треба формально закріпити розрив із попередніми двома десятиліттями нашої історії, провести інституційну перебудову держави, повідомити населенню, що від завтра всі починають жити чесно, і перезапустити Україну з новою конституцією. Ідея грунтується на французькому досвіді. Третя республіка зазнала поразки у Другій світовій війні і була замінена окупантами на режим Віші з маршалом Петеном. По війні була проголошена Четверта республіка, в якій головну роль відігравав парламент. У країні швидко змінювалися уряди, економіка пасла задніх. Тоді у 1958 році де Голль за підтримки лояльних військ в Алжирі здійснює переворот і проголошує П’яту республіку, яка існує дотепер. Переворот це був досить умовний, схоже на те, що всі громадяни, окрім лідерів парламентських партій, з нетерпінням чекали, коли закінчиться урядовий цирк.

А в Україні як спрацювала ідея нової республіки. Ніяк. Крапка.

Зараз з ідеєю Конституанти, перехідної асамблеї, яка має визначити рамки суспільного договору і дизайн суспільного-політичних органів, носиться Сергій Дацюк. Судячи за кейсом Луценка, концепція малоперспективна без прямого втручання західних країн. Але в певному сенсі ідея «забути недавнє минуле як страшний сон» і жити в новій країні вже втратила цноту.

А тепер, нарешті, про Зеленського. Своєму товаришу я запропонував уявити альтернативну реальність, яка з нашою почала розходитись рік тому. Восени минулого року молодий, перспективний менеджер успішної IT-компанії заявляє, що бачить у собі потенціал для управління Україною. Його починають розкручувати у соцмережах з допомогою веселого візуального контенту. Він вагається, журналісти кожного дня питають: «Ну то що?» 1 січня Інтернет облітає сенсаційний вірусний ролик з Ютубу — наш менеджер таки йде в президенти. Ролик обганяє за переглядами запис новорічного привітання Президента на два порядки. За лайками Порошенко відстає ще більше. Кандидат не зустрічається з виборцями і не дає інтерв’ю, тільки виставляє відео зі зверненнями до українського народу.

Перед другим туром кандидат пропонує Порошенку зустрітися на Майдані, на спеціальній сцені. Кожен українець може залишити своє питання на спеціальному сайті. Питання, які наберуть найбільшу кількість схвальних відгуків, будуть адресовані обом претендентам під час дебатів.

Після перемоги оголошується відкритий конкурс на заміщення посад у всіх міністерствах. Кращі київські рекрутери займаються відбором найбільш адекватних кандидатів. Щоб провести символічне розмежування із попередниками, президент та адміністрація перебираються у нове приміщення. На парламентських виборах тріумфальну перемогу здобуває партія, підтримана головою держави. Він, де-факто, має диктаторські повноваження, які використовує для часткового замирення ворожої країни. Головна ідеологія у країні — лібертаріанство. Через рік у країні введено в дію закони, які полегшують бізнес. До Конституції внесли зміни — у країні створені юрисдикції спеціальної дії, де іноземці можуть переховувати власні статки. Інвестори вкладають у все, що тільки можна. Децентралізація і медична реформа доведені до кінця. Українська школа профілюється, здібним оплачують навчання за кордоном. Молодий прем’єр, який багато зусиль доклав для реформування державного управління, в Давосі радіє, що заплановане зростання ВВП перевиконане. У паралельній реальності Україна цвіте і пахне.

У чому проблема з новим президентом? Він здійснює низку вчинків, які робив би на його місці Справжній реформатор. За формою він нагадує бажаного державного діяча, який змінить усе. Єдина проблема, що Зеленський у цій конфігурації займає чуже місце. Можна похвалити команду Зеленського за те, що всі атрибути лідерства вони зімітували точно. Але імітують вони те, що мало стати нашим майбутнім.

Вкотре цивілізовану ідею використали для мімікрії приватного інтересу. Тепер доведеться шукати новий формат для нового покоління політиків.