Світова політична еволюція

Особливістю постіндустріальної епохи є те, що протягом життя одного покоління обсяг інформації зростає вдвічі. Досвід одного покоління нічого не означає для іншого.

Демпінг досвіду

Батько не може передати синові свій досвід, він знецінений прогресом. Освічена бабуся не знає, як підступитися до гаджету, який за п'ять хвилин освоює онук. Професори не можуть впоратися з комп'ютерною технікою, їм допомагають студенти, що не заважає професорам вважати студентів нижче себе в інтелектуальному плані. Одним здається елементарним одне, іншим — зовсім інше. Різні ціннісні пакети інформації.

Політичні баталії мігрують із телеекранів на простори соціальних мереж. За даними Міжнародного союзу електрозв'язку, у світі більше 6 мільярдів абонентів мобільних телефонів, 90% населення. У розвинених країнах 75% населення мають доступ до інтернету.

Кількість користувачів «Фейсбуку» перевалила за мільярд. Більшість людей виходять в Інтернет з мобільних пристроїв, з планшетів і телефонів, тобто просто на вулиці. І ці цифри зростають. Скоро глобальна мережа космічних супутників покриє всю планету, і вихід в Інтернет стане елементарним і миттєвим. iPad — це підривна інновація, яка виявилася ефективнішою, ніж камінь пролетаріату.

Уже не лише арабські перевороти, а й виборні кампанії на Заході можна назвати «революціями «Фейсбуку», «Твіттеру». У політику приходять кумири телебачення й соціальних мереж: бразильський клоун Тиририка, який регулярно проходить у парламент, італійський комік Беппе Гриппо, який перемагає на муніципальних виборах, герой романтичних пригод в Іспанії Белен Естебан, канадський хуліган Роб Форд. Є мережеві персонажі, які увійшли в історію: лідер єгипетської революції Ваель Ґонім і лауреат Нобелівської премії миру з Ємену Тавакуль Карман. У цьому ж ряду український шоумен Володимир Зеленський, який, незалежно від пропагандистських ярликів, слідує строго в руслі світової політичної еволюції.

Читайте також:

• Макс Гадюкін. Карт-бланш Моралеса

Стрімка кар’єра нового президента Франції Макрона знаходиться в загальному векторі останніх виборчих кампаній. Хоч як парадоксально, але з усіх кандидатів у Франції Макрон за технологією перемоги близький до настільки ж несистемного Трампа. Сьогодні програми електорат не цікавлять, можна обіцяти, що завгодно. Прослуховування промов — це в минулому, політика перетворюється на шоу. Важливий не сенс і зміст, а символ і образ. Або не текст, а імідж. Це не добре і не погано, це формула постіндустріальної доби, коли лавиноподібний надлишок інформації неминуче призводить до нових способів її сприйняття і навіть до нового психологічному образу покоління.

Образ чесного та порядного президента Голобородька, який виводить країну в першу двадцятку, вплинув на емоційно-вольову реакцію електорату і змусив навіть тих, хто до цього ігнорував вибори, піти та поставити галочку напроти прізвища Зеленського.

Донедавна в умовах дефіциту інформації й людського потенціалу великі партії та великі компанії виявлялися ефективними. Великі структури могли мінімізувати витрати. Але зараз інформаційні потоки пішли в горизонтальну площину, а населення стало мобільним. Монополія держави на інформацію загублена. Провладні інформаційні канали втрачають функцію гіпнотичного приладу, який розповідає населенню, про що воно думає і чого бажає.

Битва в другому турі президентських виборів стала битвою нових і старих підходів до політичних технологій. Мізерний, безсистемний, популярний Зеленський здобув перемогу проти системного, непопулярного гіганта Порошенка.

Ще важливим аспектом популярності Зеленського є його комедійна кар’єра. Гумор — потужна зброя у втомленому від політичних баталій суспільстві. Займати таку позицію набагато вигідніше, ніж повністю очорняти опонента. Люта ненависть передбачувана, й у суспільстві на подібні випади виробився імунітет. А ось посміятися над опонентом виявилося вельми ненав'язливим і дієвим прийомом.

Загалом Зеленський не феномен. Ми просто перебуваємо в задніх вагонах локомотива еволюції політичних комунікацій. Формуючі опитування, кампанії чуток, мітинги та розгалужена партійна структура — в минулому. Попереду — Трамп, Макрон, Зеленський. Великі політичні структури вимруть немов мамонти. На зміну їм прийде дивний новий світ швидких комунікацій, фейків, тролів та шоуменів.