[Примусово] відкриті дані. Ваші

Що про вас знають інші?

Написати цей текст мене підштовхнула робота над одним лонгрідом — про те, що дала «влада ФОПів» самим ФОПам. Щоб отримати статистику про те, хто з нинішніх нардепів лише нещодавно закрив ФОП (а якби виявилося, що не закрив, узагалі була би сенсація), я перевіряла відкриті дані про кожного з них. Якщо ви знаєте, скільки у нашому парламенті депутатів, то можете уявити, скільки часу це зайняло. Хоча насправді втричі більше: часто відфільтрувати потрібного депутата з результатів пошуку взагалі було нереально.

Наразі ідентифікувати ФОПа можна лише за допомогою зіставлення відкритих даних та інформації з інших джерел. І то не завжди.

Навряд чи Віктор Медведчук таємно займається в Маріуполі роздрібною торгівлею з лотків і на ринках харчовими продуктами, напоями й тютюновими виробами. Не факт, що Ахтем Чийгоз здавав в оренду власне нерухоме майно. Дуже велика ймовірність, що Святослав Вакарчук здійснював діяльність у сфері культури та спорту, відпочинку та розваг. Але це все не точно.

Парадокс, але податкова служба вважає, що краще ідентифікувати людину за адресою реєстрації, ніж за датою народження: адреса реєстрації ФОП вважається відкритими даними, а дата народження — ні. При цьому відкриття даних про адресу реєстрації полегшує справу зловмисникам, зате людина може переїхати, а дата народження — стала величина, і її відкриття людині нічим не загрожує.

Однак тут є один надзвичайно цікавий момент.

Зробімо два кроки назад.

Де закінчується приватне в епоху цифрових технологій?

Нам ще дуже далеко до цифрової диктатури, але й наші реалії багато кого змушують почуватися учасниками такого собі інформаційного шоу «За склом».

Людина завжди прагнула самостійно вирішувати, що про неї мають право знати інші, але це й раніше було проблематичним, а тепер і поготів. Звісно, викладаючи в соцмережах детальні звіти про своє життя, нелогічно дивуватися, що не знайомі тобі люди отримують інформацію про те, де і що ти робив (особливо якщо ти збиваєш малайзійський Boeing, наприклад — і можеш потім не видаляти, бо те, що потрапило в інтернет, залишається там назавжди, навіть якщо не встигли заскрінити або скачати). Проте якщо ступінь своєї публічності регулювати можна, то все одно в ХХІ столітті повністю приховатися від суспільства практично неможливо.

Ще з часів дротових телефонів існують засоби зчитати будь-яку інформацію про людину — крім її думок. Кожен мобільний оператор, кожен банк, кожен інтернет-пошуковик, кожна компанія-власниця соцмережі роблять з інформацією будь-якого свого користувача все, що вважають за потрібне. Для того, хто уважно читає користувацькі угоди, це не новина. (Особливо гострою є тема соцмереж. І не лише «вони були такими романтичними, що над їхнім листуванням у ВК ридала вся ФСБ». Встановлюючи на телефон той же Facebook, куди не ступає нога спецслужб (принаймні, поки що офіційно так) — ми даємо доступ до інформації про контакти, активовані застосунки, файли на USB-накопичувачах. Соцмережі сканують і приватні повідомлення — довести це неможливо, але, наприклад, один фахівець пропонував створити чат із самим собою і згадати в ньому про Сиктивкар, а потім спостерігати, як за кілька днів у тебе в рекламі з’являться пропозиції таксі в Сиктивкарі тощо. Багато дає аналіз лайків — можна прогнозувати поведінку людини, вирахувавши коло її зацікавлень і пропонуючи відповідну рекламу. Ми вже з власного досвіду знаємо, яким потужним інструментом це може стати під час передвиборчої кампанії…)

Та навіть без соцмереж завдяки технологіям розпізнавання номерів та облич за кілька днів можна вирахувати, де ти живеш і працюєш, а також посаду і приблизний прибуток. Достатньо лише з’являтися в публічних місцях, як-от у метро. Чи випадково з’явитися на чиємусь селфі.

Уже не кажучи про те, що хтось може зняти тебе на відео.

Відкриті реєстри дають змогу отримати інформацію навіть про «не дуже цифрових» людей. Адже тепер «цифруються» різні скарги тощо. Є люди, діяльність яких ніяк не відображається в інтернеті, але їх дедалі менше.

Проте баланс прав однієї людини отримати інформацію, а іншої — її приховати дуже хисткий.

Читайте також:

• Алексей Иванов. Використання персональних даних у політиці

• Илья Старцев. Имперская статистика VS Путин. Сколько было украинцев и русских в Украине-1895?

Наразі інформацію класифікують так.

Відкрита інформація — це інформація, яка є у вільному публічному доступі. Це стаття на «Вікіпедії», матеріал у ЗМІ або оголошення на офіційному сайті КМДА.

Публічна інформація — це дані, якими володіє держава і надає громадянам за запитом.

Відкриті дані — це спеціальний формат публічної інформації, в якому дані можна обробляти автоматично (.csv, .json тощо). Це набори даних, які є суспільним надбанням. Якщо ви не робот або не користувач платформи роботи з відкритими даними, то вам буде дещо складно працювати з такими форматами.

Закриті дані — ну тут, здається, усе й так зрозуміло. Це комерційна і військова таємниці, персональні дані тощо.

Тут усе просто і складно водночас. Тому що уявлення про те, яка інформація відкрита, а яка закрита, не є чимось сталим і самозрозумілим. Приміром, нещодавно дані про те, хто є власником авто, були публічною інформацією, а тепер їх закрили. А ось із нерухомістю ситуація інша. Завжди треба робити поправку і на юридичні колізії, і на технічні можливості установи, яку закон зобов’язує відкривати дані…

Або закривати. Стаття 11 Закону «Про інформацію» визначає межі конфіденційної інформації (персональних даних): національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, дата і місце народження. Кожному забезпечений вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. Здавалось би, можна спати спокійно. Принаймні, якщо заплющити очі на те, що інтереси національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини можна трактувати доволі широко.

Власне, про права і приватність раджу прочитати ось це. До цієї платформи роботи з відкритими даними ми ще повернемося. А поки розгорнемо Цивільний кодекс, де стаття 24 пояснює, хто така фізична особа: «Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою». Та якщо ця фізична особа ще й підприємець, то тут вмикається інший тариф.

Давайте про це тепер детальніше.

Підприємці точно, решта опційно

Отже, фізособа-підприємець для держави (куди стікаються всі наші дані) насамперед не фізособа, а підприємець. Її бізнес-діяльність важливіша за будь-яку іншу. Але відокремити підприємця від усіх інших іпостасей людини не вийде. Не буду переказувати викладеного тут, резюмую: відкриваючи ФОП, ви маєте враховувати, що частина інформації про вас змінить кваліфікацію з «персональні дані» на «відкриті дані». І тут немає опції «поставити галочку проти пунктів, на які згоден».

Ба більше, іноді персональні дані підприємців — навіть ті, які законодавство не зобов’язує відкривати, такі як серія та номер паспорта — можуть потрапити у відкритий доступ, бо, мовляв, підприємець знав, на що підписався. Пам’ятаєте, бути такі скандали, пов’язані з ProZorro? Теж не буду переказувати, обмежуся посиланням. Щоправда, не кожен підприємець має такий досвід — не всі ж прагнуть узяти участь у держзакупівлях.

Але не бізнесом єдиним. Відкритими даними є, наприклад, ПІБ фізосіб, які отримали бюджетні кошти чи володіють, користуються, розпоряджаються державним та/або комунальним майном. Також підлягають відкриттю персональні дані посадовця, що стосуються обіймання ним його посади.

Нинішній стан справ дає можливість маневрувати з даними різного ступеня відкритості, отримуючи об’ємнішу картину. Наприклад, зіставляючи одні відкриті дані з іншими, можна дізнатися про те, що людина виступає позивачем або відповідачем у певній судовій справі. (Спробуйте забити в пошук Опендатабот ПІБ свого колишнього хлопця, про якого Google нічого не знає, і дізнайтеся, що він судиться за визначення свого батьківства щодо трьох позашлюбних дітей. Історія реальна, суд призначив медекспертизу. Цікаве ж у декого життя!!!) Для наочності додам гіфку, яка вже є в інтернеті, щоб ніхто мене не звинуватив у замаху на його особисте.

Отримавши посилання на судове рішення, ви можете відкрити його й ознайомитися із суттю справи, але в деперсоналізованому форматі — тут фігуруватимуть ОСОБА_1, ДОКУМЕНТ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_100500. Утім, знаючи, хто тут позивач, а хто відповідач, легко відтворити основний хід подій. Особливо якщо одна зі сторін — юридична особа.

(Про юросіб треба було би писати окремо — вони теж «прострілюються» дуже гарно: і власники, і кінцеві бенефіціари, і адреси, і діяльність, і статутний капітал, і податковий борг, і судові справи… Сподіваюся, хтось надихнеться і напише про них. У мене руки навряд чи дійдуть, мені люди більше цікаві.)

Місія «заховати дерево в лісі»

Але не все так погано. Нинішня ситуація з відкритими даними в нашій країні дає можливість значною мірою нейтралізувати цю надмірну відкритість.

Здавалось би, дуже просто і нічого не коштує враховувати, що за законом може поширюватись конфіденційна інформація про людину лише у тому разі, «якщо ця особа надала свою згоду на поширення або самостійно поширила її серед необмеженого кола осіб». Розповівши про якісь факти свого життя на ТБ чи опублікувавши їх у соціальних мережах без обмеження режиму доступу, ви більше не можете розраховувати на те, що оприлюднене знову стане конфіденційним. Якщо хочете зберегти щось у таємниці від широкого загалу, просто мовчіть про це, а не продукуйте фото- та відеодокази.

Читайте також:

• Георгий Почепцов. Производители образов

• Макс Гадюкин. Министерство зелёной правды (чужими руками)

Але у цьому питанні самої профілактики недостатньо. Що робити з інформацією, яка так чи інакше стала загальнодоступною?

Якщо із сайтами та сторінками в соцмережах усе зрозуміло (сторінка фейкова; мене зламали; кіт походив по клавіатурі), то з відкритими даними трішки складніше. Однак усе одно ідентифікувати вас може лише людина, яка бодай трохи знає ваш бекграунд.

Почнімо з того, що у багатьох людей є повні тезки. І навіть якщо ваш вербальний ідентифікатор доволі екзотичний, це зазвичай не дає гарантій, що йдеться саме про вас. Звісно, можуть знайтись як ті, кому гарантії й не потрібні (представники жовтої преси, наприклад), але до їхньої інформації і ставлення відповідне.

Що ж до адреси реєстрації ФОПів, то у кращому становищі ті, хто скористався змінами в законодавстві з 2 листопада 2019 року і зареєстрував ФОП в електронному вигляді. У такому разі можна вказувати будь-яку зручну адресу, і ніхто не перевірятиме, наскільки вона збігається з адресою реєстрації чи навіть фактичного проживання.

Власника нерухомості законними методами встановити можна, але тут існує низка обмежень. Є два шляхи: або знати ІПН власника чи код ЄДРПОУ компанії-власника, або… заплатити. Сума аж ніяк не захмарна — 27 грн за інформацію з Державного реєстру прав, проте це коштує також утрати анонімності. Усі такі звернення фіксуються, і потім власник може одержати відомості про те, хто цікавився його майном. Тому користуватися такою опцією буде лише той, хто готовий «засвітитися».

Встановити власника земельної ділянки можна безкоштовно й офіційно. Однак, по-перше, це також неможливо зробити анонімно, а по-друге, шукати можна тільки на мапі чи ввівши кадастровий номер ділянки, а не ПІБ людини, яка вас цікавить.

А ось можливість «пробити» власника автівки поки що на стадії розробки.

У будь-якому разі поки що повна ідентифікація людини можлива лише за ІПН. Ви багато знаєте чужих ІПН? Чи бодай свій? Так ото ж…

Висновки

1. Якщо ви підприємець, ваші можливості вести якусь діяльність у режимі інкогніто дуже звужені.
2. Але якщо не ведете, це вас також не страхує від того, що інші люди знатимуть про ваші справи більше, ніж ви би хотіли. Принаймні, якщо у них є бажання та доступ до інтернету.
3. Вітчизняне законодавство, яке регулює відкриті дані, дуже неповоротке й недосконале. А оскільки Google-кеш не забуває нічого, що туди потрапило, то навіть якщо певні дані закриють, достатньо мотивована людина їх усе одно дістане.
4. Проте це не так просто. Тому не треба думати, що будь-хто може дізнатися про вас будь-що. Особливо якщо вживати запобіжних заходів.
5. Особисто від себе додам: журналістам-розслідувачам та іншим потенційним борцям із корупцією було би набагато легше, якби відкрили не ІПН, а ДН. Тоді прозорість бізнесу зросла би дуже суттєво. Щоправда, самому бізнесу ця ідея навряд чи сподобається…