Донбас: чотири шляхи

Ще тиждень тому все закипало навколо прізвища Сивохо. Сергій Сивохо — уродженець Донецька, тож не дивно, що Зеленський погодився призначити його радником секретаря Радбезу з питань реінтеграції Донбасу. Ось він і радив. Під тиском невдоволених перспективою переговорів із представниками ОРДЛО його звільнено з посади радника. А на Банковій досі проходять мітинги під гаслом «Ні капітуляції!». Незважаючи на всі протести, треба нарешті щось вирішувати.

Існує чотири шляхи розв’язання проблеми Донбасу. Усіх їх так чи інакше вже пропонували і певною мірою обговорювали в різних середовищах.

Перший шлях — військовий наступ, унаслідок чого Донбас, на думку багатьох військових, можна визволити за лічені дні, а то й години. Проте іншим наслідком може бути наступ озброєних до зубів орд, які давно стоять на кордоні з Україною і чекають наказу про захоплення Харкова, Запоріжжя та інших наших міст, текст якого Путін уже давно підготував. Виправдання він знайде і сформулює. Тоді матимемо не «ДНР» і «ЛНР», а повну «ПіСУАР». Забувати про з’їзд рад південних і східних областей у Сєвєродонецьку 28 листопада 1994 року не варто. Звичайно, НАТО і Захід відреагують на нову фазу війни дуже глибокою стурбованістю, різким засудженням та кількома новими персональними санкціями. І не більше. Адже досвід ми вже маємо після анексії Криму Росією та її агресії на Донбасі.

Другий шлях — рішучі й потужні санкції з боку США і Європи. Обізнані політики стверджують, що такі санкції, які могли б ослабити Росію і зламати Путіна, є. Однак Захід і США на це не підуть, бо їм не вигідно стратегічно. Справді, навіщо їм воювати чи серйозно сваритися з ядерною Росією при її такому амбітному і не завжди адекватному вождеві та навіщо їм, особливо Франції, мати в центрі Європи сильну національну державу? Якби вони мали змусити Росію до миру, то давно зробили б це.

Третій шлях — активні дипломатичні переговори з Путіним і його бойовиками. Як бачимо, при Зеленському це можливо. Внаслідок цього Донбас може повернутися в Україну, але на умовах Путіна. Ідеться про особливий конституційний статус Донбасу зі своєю державною мовою та правом будь-що стратегічно важливе ветувати. А для чого Україні такий Донбас? Вовк, скільки його не годуй, буде дивитися в ліс, аж доки колись туди не втече. Донбас постійно розвалюватиме Україну. Досвід для цього його бізнесові, фінансові, номенклатурні та кримінальні клани мають. Уся майже тридцятирічна історія незалежності свідчить, що донецькі клани постійно прагнули бути гегемонами в Україні. Адже це вже не перша їхня спроба розколоти країну після поразки на президентських виборах. Знову пригадаймо їхній намір проголосити «Південно-Східну Українську Республіку» і від’єднати її від України. Тільки цього разу вона була б ще й «народною». І чи не саме із цією метою Путін залишається царювати ще на невизначений час?

Боюся викликати гнів і звинувачення, але мій політичний, депутатський і науковий досвід спонукав мене до обговорення четвертого шляху. Його головна суть така: не Донбас має відколюватися від України, а Україні слід якнайшвидше відірватися від Донбасу. Свої обґрунтування такого підходу я надіслав багатьом друзям та виклав на сайті «Просвітницький центр національного відродження ім. Євгена Чикаленка» під заголовком «Геть від Донбасу?». Захід і Сполучені Штати з радістю на це погодяться, бо вони давно втомилися від українських проблем, та, застосувавши міжнародно-правові механізми, допоможуть політично розв’язати такий підхід. Він не вигідний Україні тільки на перший погляд. Насправді і зараз, і в перспективі вигода величезна. Усі інші підходи означатимуть, що війна триватиме і далі.

Юрій Гнаткевич,
народний депутат України трьох скликань, голова Просвітницького центру національного відродження ім. Євгена Чикаленка