Більше за лідера. Як вибори залежали від харизми у списках

«Блок Юлії», «Партія Петра», «Партія Олега»… Починаючи з четвертого скликання до Верховної Ради потрапляли політичні сили з ім’ям і прізвищем лідера у назві. Зазвичай така назва свідчить про те, що партія покладається на підтримку не ідеології або політичної платформи, а свого харизматичного лідера. Теперішнє, дев’яте скликання — перше за сімнадцять років, в якому немає жодної «іменної» партії. Та чи стали партії менше покладатися на своїх лідерів і залежати від їхньої популярності? ОПОРА шукала відповіді на це запитання в політичній агітації в соцмережах.

Орієнтованість партії на лідера — не проблема, а симптом проблеми. Такі політичні сили часто виникають нізвідки, а після невдалих виборів безслідно зникають (у середньому партія в Україні «живе» від 5 до 15 років). Вони можуть не мати чіткої ідеології, декларувати розмиті цінності та політичні орієнтири, часто змінювати позицію і взагалі мало чим, окрім прізвища лідера, відрізнятись від усіх інших партій. А під час виборчої кампанії такі партії покладаються саме на впізнаваного лідера.

Чи збереглася ця тенденція у 2019 році? Аби з’ясувати це, дослідники ОПОРИ проаналізували офіційні фейсбук-сторінки п’яти політичних сил, які врешті потрапили до парламенту: «Слуги народу», «Опозиційної платформи — За життя», «Батьківщини», «Європейської солідарності» та «Голосу». Загалом 2,2 тисячі дописів, із них майже 500 — зі згадками про лідерів.

У відеозаписах, які публікували ці сторінки, лідери з’являються ще частіше — в середньому в 44% роликів. Тут Юлія Тимошенко на першому місці: вона є у дев’яти з десяти відеороликів, опублікованих сторінкою «Батьківщини». Святослав Вакарчук фігурує у двох третинах відео «Голосу», Петро Порошенко — у 40% відео «ЄС». У ОПЗЖ в 14,5% відео фігурує Вадим Рабинович, у 53% Юрій Бойко. Найнижчі показники знов у «Слуги народу» (28%). Роль харизматичного лідера партії «Слуга народу» відіграв уже обраний президент Володимир Зеленський. Він, хоч і не брав участі в парламентській кампанії, фігурував у 12% дописів і 11% відео. Тобто, сукупно, формальні «духовні» лідери партії згадувалися у майже 23% дописів та були присутні на 37% відео.

Регіональні сторінки «Батьківщини» по-різному використовували образ лідерки. Якщо у Київській області в більш ніж половині дописів згадувалась Юлія Тимошенко, то львівська сторінка використовувала ім’я лідерки лише у 14% постів.

Типовий «лідерський» контент, що поширюється в фейсбуку — фотографія голови чи першого номера виборчого списку плюс цитата з його виступу або програмних положень партії. Такі дописи не використовувала хіба що партія «Слуга народу».

«Слуга народу» і «Голос» публікували серію відео про виборчі тури своїх лідерів Україною.

На відео інших партій лідери з'являлися у більш звичному форматі: інтерв’ю, ефіри телепрограм, передвиборчі ролики.

«Батьківщина» переважно перепощувала на своїх офіційних сторінках матеріали зі сторінки Юлії Тимошенко. Прикметно, що на фото Юлія Тимошенко завжди в центрі й зазвичай сама, а не з іншими членами партії або кандидатами зі списку.

Натомість Святослав Вакарчук на фото, опублікованих офіційною сторінкою «Голосу», часто в компанії інших кандидатів із виборчого списку партії або волонтерів. І в дописах ідеться найчастіше саме про партію, а не про її лідера.

Отже, попри те, що в назві жодної з партій, що пройшли до Верховної Ради, немає прізвища лідера, харизматична постать «першого номера» або, як у випадку «Слуги народу», пов’язаного з партією глави держави була важливою, якщо не визначальною у кампанії. Особливо багато згадок про лідерів було у відео — найбільш емоційному форматі агітаційних матеріалів. Із загальної картини дещо випадає «Опозиційна платформа — За життя». Ця партія, окрім свого офіційного голови Вадима Рабиновича та першого номера списку Юрія Бойка, просувала також Наталію Королевську та ще кількох політиків. Партія «Голос», створена напередодні старту виборчої кампанії як виборчий проєкт шоумена Святослава Вакарчука, принаймні, спробувала створити собі імідж менш лідерської, привертаючи увагу до інших кандидатів у списку. Можливо, ідентифікація партії не з одним, а бодай із кількома лідерами — це крок від лідерських проєктів до справжніх партій — команд однодумців, які займуть своє місце в політичній системі України не на роки, а бодай на десятки років.