Епоха Шаріїв та Полтав: YouTube як засіб впливу на політику

В українському політичному істеблішменті панує думка про аполітичність молоді та небажання брати участь у виборчому процесі. Як продемонструвала успішна кампанія Володимира Зеленського з українською молоддю — все гаразд, а ось політики старої каденції проігнорували сучасні засоби масових комунікацій і навіть не зробили крок назустріч людям від 18 до 39 років, бо «вони не голосують».

Для того, щоб змусити умовного українця взяти участь у виборчому процесі, необхідно достукатися до нього через засоби комунікації. Тут постає проблема: цей багатомільйонний електоральний пласт не читає новин, не цікавиться політикою та вмикає телевізор лише для перегляду спортивних подій. Але постійно переглядає відео онлайн та довіряє мережі Інтернет як останньому оплоту свободи та незалежності.

Цей українець ніколи не обговорюватиме умови траншу МВФ, зміни в Податковий кодекс та роль Пілсудського у відгородженні Польщі. Він говоритиме про те, як класно Андрій Полтава висміяв чергового недалекого жителя сусідньої держави. Він буде говорити, який Анатолій Шарій — зухвалий хлопець, заганяє в куток цілого олігарха. Він говоритиме словами Олександра Дубінського зі своїми опонентами. Він буде наводити Євгена Вольнова як приклад одноосібної боротьби проти країни-агресора шляхом телефонного тероризму.

Політтехнологи в норкових шубах великих політичних гравців мали безпосередні контакт із представниками простого народу десь на початку 1990-х років. Приблизно там залишився і їхній рівень усвідомлення політичних процесів. Оперуючи соціологічними даними та награними схемами розкрадання коштів із виборчого фонду, вони організовують кампанії КВДД (від дверей до дверей). Агітатори пенсійного віку чи представники соціального дна, надягнувши партійну символіку, тарабанять вам у двері, намагаючись своїм виглядом та запахом переконати в тому, що за їхню політичну силу НЕ ВАРТО голосувати. Про що говорити, якщо такий динозавр зі світу політичних технологій, як компанія ЧУТОК, досі на ходу в політтехнологів — коли надресировані бабці в публічних місцях награно розповідають, хто хороший у політиці, а хто поганий. Із плином часу ці методи з епохи базарів та рекету починають давати зворотний ефект, а новітні комунікативні канали освоюють недбало, наосліп і невчасно.

Спроби Андрія Садового почитати реп у полі коноплі — поза межами реальності та радше належить до проявів девіантної поведінки, ніж до конструктивного діалогу з молоддю. Загартована в політичних баталіях, Юлія Тимошенко із провальними меседжами про «новий» та «змінюй» сприймається молоддю як бабця, яку вони знають із дитинства, що ніяк не набавиться у великого політика. Тут жоден новий курс не врятує. А ядерний електорат, що складається в основному з осіб жіночої статі з невеликих міст і сіл України, не забезпечує перепустку в другий тур. Команда Порошенко визнала свої помилки; нинішній гарант пообіцяв почути молодь лише після того, як оцінив величезний відрив від першого місця. Офіційні YouTube-канали інших політиків сформовані в основному з погано зроблених шизофренічних роликів, або нарізки з ефірів, що мають по 800–1000 переглядів. Справа не в аполітичності, а в низькій якості контенту, що пропонують глядачу.

Українські політики мають переглянути своє ставлення до відеохостингу YouTube. Інтерв’ю фаната пірамідок Дмитра Гордона з Володимиром Зеленським зчинило справжній фурор і відразу набрало шалену кількість переглядів за короткий час. Меседж про порядність та чесність криворізького КВНника була максимально чітко і швидко розповсюджена відносно недорогим шляхом серед шаленої за кількістю аудиторії. Саме після цього інтерв’ю всерйоз заговорили про реальні шанси Зеленського на отримання булави.

Нові тренди породжують нових лідерів думок. Тому Анатолій Шарій та Андрій Полтава мають значно більшу вагу, ніж будь-який експерт-самозванець на вітчизняному ТВ, що буде свистіти у шкіряний мікрофон за смішні гроші, починаючи від 100 доларів.

Та ж сама Тимошенко, маючи чудову харизму та почуття гумору, може переформувати свій образ із непутящої матері нації, яка час від часу виносить у ломбард з дому техніку та прикраси, на сучасного прогресивного політика. Тоді меседжі про «змінюй» і «новий курс» викликатимуть повагу, а не сміх у більшості тих, хто бере участь у голосуванні. У штабі ЮВТ до останнього не сприймали Зеленського як серйозного конкурента, настільки місцеві політтехнологи відірвані від реальності. Меседж «ЗМІНЮЙ» більше схожий на дорогу рекламу Зеленського, ніж на вдалий хід від команди ЮВТ. Колесо Сансари українського політикуму зненацька не зробило оберт і застигло в очікуванні.

Сам Зеленський натомість — не просто нове обличчя в політиці. Це образ гумориста, якісний контент із яким перебуває у прямому доступі цілодобово для будь-якого користувача Інтернету. Замість гучних розслідувань та постійних провокацій — гумор, сарказм і висміювання опонентів. Це стало тією формулою, яка стоїть поряд із постулатом про втому від старих облич в українській політиці.