Про козаків і селюків. Що первинне — держава чи країна?

«Вот потому, что вы говорите то, что не думаете и думаете то, что не думаете... И вообще, весь этот горький катаклизм, который я тут наблюдаю...»
Кин-Дза-Дза

Продовжуємо досліджувати шлях Героя, на який має вийти Україна. Розрізняють поняття країна та держава. Країна — це територія (край) з визначеними кордонами і населенням, що є єдиним цілим із погляду історії, культури, нації (джерело — Вікіпедія). Спростимо, узагальнимо та уточнимо: країна — це територія з переважанням населення, пов’язаного тотожними (близькими, необов’язково ідентичними) історико-етнічними коренями (так, ще релігійними, економічними та іншими чинниками). У цьому сенсі територія України — це країна українців (край укрів) вже 5-6 тис. років (з розвитком ДНК-генеалогії це медично-юридичний факт). Причому північно-західні та південно-західні кордони сучасної України збігаються з протоісторичними, багатотисячолітньої давнини першоджерелами українського етносу з точністю до 50-100 км, а от на сході та південному сході країна українців втратила 500-1000 км території.

Спрощено, держава = країна + держапарат (політичний режим). Зараз перепрошую за автора цитати, але з політекономії смутно пам’ятаю (ще застав це в інституті) про базис та надбудову: «В общественном производстве своей жизни, — писал Маркс, — люди ... базис, на котором возвышается юридическая и политическая надстройка... Надстройка — это совокупность идеологических отношений, взглядов и учреждений; в неё входят государство и ...» (БСЭ).

В контексті статті про зміни кордонів (територію) не йдеться, отже, виокремимо людей — народ. Тоді, держава = люди/народ (базис) + держапарат (надбудова). Стаття якраз про зміну менталітету людей та мотивацію підвищення ефективності їх впливу на держапарат.

Якщо продовжити цитату щодо надбудови — «в нее входят государство и право, а также мораль, религия, философия, искусство,…», можна зробити висновки про існування прото-, чи квазідержави на теренах сучасної України вже 5-6 тис. років тому, і цьому є матеріальні підтвердження у вигляді археологічних артефактів Трипільської цивілізації. Вони не були б можливі без існування хоча б зачатків більшості із вищеназваних факторів.

Потім був період занепаду в кілька тисяч років, обумовленого зміною/погіршенням геокліматичних умов — зневодненням грунтів за ефекту гляціостазії та зменшенням опадів зі зменшенням потужності Гольфстріму приблизно 3700 років тому. Відтак різким зменшенням врожайності та біологічно-соціальної активності. На теренах сучасної України спостерігався новий етап активності у вигляді союзу квазі-держав/субетносів скіфів, будинів, неврів, гелонів (чит. Геродота). Цей спалах відбувся під впливом зовнішнього фактору — перського нашестя. Доречно буде доповнити визначення країни як території, населення якої пов’язане спільними ворогами (точніше, боротьбою з ними). У цьому історичному контексті — другою персько-скіфської війною (з Дарієм).

Далі був загальноєвразійський пасіонарний сплеск Великого переселення народів. Тоді довелося ворушитися задля підвищення ефективності опору прийшлим зайдам на кшталт готів, гунів, булгар/болгар, угрів/угорців та кочовикам Великого Степу. Логічно було заснувати на сучасних українсько-білоруських просторах та їх мокшано-мордовських околицях класичну державу — Київську Русь (спільна держава двох етносів з первинним політичним центром у Києві).

Минали епохи, і ось настало ключове для історії України та українців XVII ст., події якого й дотепер чинять негативний вплив на розвиток країни та держави. Йдеться про події 50-х років того століття, гугліть — «Переяславська рада». Не люблю такі джерела, але найкраще з трактовкою наслідків даної події можна впоратись і з україноцентричною україномовною Вікі: «угода між московським урядом та українською козацькою старшиною. За цими статтями Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління... Гетьманський уряд мав право... Гетьман обирався на козацькій раді довічно... Всі податки і доходи збирались українськими фінансовими органами...» Про основну масу населення — селян та невеликий прошарок містян ані пари з вуст.

Там ще є передісторія відносин з Польщею. Протягом 1648-1654 років війська Гетьманщини вели боротьбу з військом Речі Посполитої, захищаючи козацькі свободи та вимагаючи рівноправні умови співіснування української шляхти та козаків у межах Речі Посполитої... (знову ж таки, без жодного спогаду про долю народу чи країни).

За кілька місяців потому в Москві було підписано Переяславський договір («Статті Богдана Хмельницького»). Первинно він мав 23 пункти, остаточно вийшло 11. У контексті нашого тексту ключовий момент — «Щоб по містах урядники були обрані з людей того гідних, будуть вони повинні підданими царського величества правити...; а кто козак, то тот вольность козацкую будет иметь, а кто пашенный крестьянин, тот будет дань давать обыклую Его Царскому Величеству. Имений козацких чтоб ни на что не отнимали, которые земли имеют...»

У тих домовленостях та в сучасному трактуванні їх суті я не знайшов жодної згадки щодо захисту прав українського народу. По суті, то був акт корупціонування-підкупу тогочасного українського держапарату — козацької старшини — з боку московського царя. Якщо м'якше — договір найму козаків на службу. Крім кількаразової згадки щодо привілеїв та кількох пунктів стосовно військових союзницьких зобов’язань московитів, інші пункти більше висвітлюють платню козакам від московського царя. Коротше, козаки воліли аби для них на Україні (на жаль, тут саме «на») все залишилося так, як було за польським часом — «…чтоб при своих шляхетских вольностях пребыли и меж себя старшин на уряды судовые обирали, и добра свои и вольности имели, как при Королях Польских бывало…»

А з точки зору країни/народу, ті домовленості козацької старшини з московським царем були навішуванням подвійного ярма — обкладенням подвійними податками, подвійними зобов’язаннями — як на користь козаків, так і московитів. Саме тому, коли наші неприємні сусіди за старою звичкою порушували домовленості, козацька державотворча (невдала) надбудова «зависала у повітрі». Бо базис країни — народ (переважно селяни плюс міщанська меншість) — не мав мотивації підтримувати подібну егоїстичну паразитну надбудову.

Отже, основна маса українського народу більш-менш пасивно споглядала, як московити урівнювали з ними в правах тоненький прошарок правлячих українців — козаків, лише місцями та подекуди підтримуючи їхні повстання. Поступово, домовляючись-відмовляючись, розділяючи та володарюючи, наділяючи й корупціонуючи, московити:

а) у 1775-му остаточно демонтували українську (квазі-)державу;

б) 1783 — крепостничество оформлено на гетманстве Украины (Єкатерина ІІ);

в), г), д) – поступово колонізували нашу нинішню країну.

Звісно, Переяславський договір не був договором про дружбу, тим більш перевірену часом. І тим більш — це не договір про якесь певне приєднання. І вже зовсім тим більш — не возз’єднання «братніх народів». І козаки, і московити були самі собі на думці (див. епіграф), намагаючись використати одне одного заради власних інтересів. У підсумку московитам це вдалося краще. І на довгі три с половиною століття вони окупували-колонізували наш край — Україну. Так, із більшою чи меншою глибиною підлеглості.

Перейдемо до нової історичної доби.

«Жовтнева революція» 1917 року — другий ключовий історичний епізод, коли українці втратили шанс на повноцінну власну державність та прирекли себе на страждання та смерті мільйонів співвітчизників.

Якщо в XVII ст. московити підкупили тогочасний український держапарат у вигляді козацької старшини, практично не звертаючи уваги на народ, то у XX ст. картинка змінилася. Тепер вони звернулися саме до народу, пообіцявши «землю — селянам, фабрики — робітникам», і попервах навіть виконали обіцянку у вигляді запровадження нової економічної політики — НЕП. Звісно, вони це зробили не з гуманістичних мотивів, а тому що:

а) з розвитком комунікацій (вокзал, пошта/преса, телеграф — недарма це ключові об’єкти з ленінського плану революційного повстання) та загальноєвропейського підйому суспільної свідомості народні маси отримали можливості для самоорганізації та опору; наприклад, селянська армія батьки Махно та інші прояви, чого майже не могло бути до того.

б) вийшла революція у прямому сенсі цього визначення — тут тобі й зміна політичного режиму (Лютнева революція, демонтаж монархії) та економічної формації — Жовтнева (соціалістична) революція. Тому робітники та селяни задумувалися як основні показові бенефіціари. Принаймні, це спочатку декларувалось, а вже потім, на хвилі успіху, все пішло за справжнім планом.

А що ж тогочасний короткочасний держапарат у вигляді політичної надбудови над українськими селянами та міщанами із петлюрівців, гетьманатців, директоратців, який мав би стати та не став державотворчим? Спрощено та узагальнено — вони всі воліли, аби в самостійній Україні все було би влаштовано так як за царя. Зберігся би економічний поміщицький та магнатський (олігархічний) устрій, але у вишиванках і українською мовою. Аналогія з хибно-егоїстичними бажаннями козаків Хмельницького пряма, як і тотожні наслідки — відсутність підтримки з боку широких народних мас. Отже, втрата можливості створити незалежну Українську державу.

Знов-таки, московитсько-російсько-більшовицька політична надбудова обманула пересічних українців (базис країни). І не лише тогочасних чи сучасних, а й усі інші покоління на теренах колишньої Російської імперії. Згорнувши у 1928 р. Нову економічну політику, основними вигодонабувачами якої були селяни та дрібні підприємці міщани — раз. Влаштувавши у 1932-33 рр. Голодомор не тільки по Україні, а й у прикордонних з РСФСР областях Казахстану та на Кубані та Поволжі — два. Таким чином режим карав та ламав селян як самостійний економічно незалежний клас. А з ними й будь-які прояви національної свідомості.

І останній акорд. Розпочавши у 1932-38 рр. другу хвилю (перша відбулася у 1918-24 рр.) більшовицького політичного терору — як проти військово-політичних пасіонаріїв та творчо-технічної інтелігенції національних неоімперських радянських околиць, так і в метрополії. Так відбулося справжнє покарання/перемелювання міщан-городян у кривавих жорнах московських… тобто уже радянських неоімперців.

Далі буде...