Буде боляче. Жорсткий Brexit: «глибокою стурбованістю» Україні не обійтися

До завершення перехідного періоду у відносинах між Британією та Євросоюзом залишається дедалі менше часу з кожним днем року, який збігає. Оскільки Лондон і Брюссель утомлені переговорами й озлоблені непоступливістю один одного, шансів на продовження Brexit після 1 січня 2021 року практично немає. Як і очікувань на чергову смішну марку Австрійської пошти на кшталт «Brexit 1.1.2021 – 1.1.2022»?

Після цього всі держави, пов’язані і зі Сполученим Королівством, і з Європейським Союзом, чекає маса проблем. Особливо — Україну, яка суттєво залежить від обох партнерів, і яка, як в анекдоті про мавпу, муситиме зробити болючий вибір між розумними і красивими. І що довше офіційний (і неофіційний) Київ відсторонено спостерігатиме за «цирком» (як якось зазначили у Bloomberg), без реальної підготовки до проблем на Ла-Манші, то більшою буде наша важка плата за це вичікування.

Brexit: самі лише «профіти» для України?

За час, який минув після голосування «простого наріду» Альбіону «за» Brexit, українці встигли забути про «руку Москви» в маніпулюванні думкою британців і зосередитись на позитивних наслідках їхнього рішення. — Перспектива розблокування угоди «Про відкрите небо» із ЄС після виходу з неї Сполученого Королівства, на додачу до аналогічних двосторонніх договорів із членами Союзу… Угода про співпрацю із Британією зроблена шляхом копіпасту договору «Про асоціацію» із Євросоюзом. Перспектива зміни квот на торгівлю із Євросоюзом за окремими категоріями товарів, у яких британці були нашими конкурентами… Мрія про більший доступ наших аграріїв на британський ринок, який споживатиме наші продукти замість європейських… Сподівання на те, що Борис Джонсон справді запровадить проти росіян більші, ніж Єврокомісія, санкції за отруєння Скрипалів (і за решту). Кредит на британські військові катери з норвезькими протикорабельними ракетами.

А ще мрія про те, що український тип угоди «Про асоціацію» буде зразком для угоди між Лондоном і Брюсселем — не більше і не менше.

Стільки вигод від Brexit для нас, що час уже задуматись про ще якийсь «-exit» із Євросоюзу. Може, ми не менший (або ще більший?) зиск від цього отримаємо?

Ні слова про погане…

На цьому тлі прогнозу про те, які саме негативи нам принесе «розлучення» островів і континенту, ми так і не почули. Особливо з приводу важкого розлучення — із биттям посуду. Хоча проблем буде багато. Максимум, що ми почули — що у Брюсселі зросте роль Парижа і Берліна, Союз буде більш централізованим і менш атлантичним, що Британія вже не буде нашим адвокатом у ньому і т. д., і т. п. Ну і що тепер європейська політика не буде тотожною атлантичній. А те, що вона не була тотожна й раніше (до Brexit) із такими гравцями, як Швейцарія і Норвегія, до уваги не брали.

Коли ж професіонали у сфері Brexit (бюрократи з Мінекономрозвитку) пробували давати публічні оцінки навіть не майбутнього, а поточного стану справ між Лондоном і Брюсселем, публікуючи на офіційному сайті свій моніторинг переговорів між Британією і ЄС, журналісти деяких профільних ЗМІ критикували їх за те на персональних сторінках у Facebook: «Чому ви це робите? Ви ж нас перед Брюсселем компрометуєте». Хоча яке нам діло до думки ЄС і Сполученого Королівства, якщо ми справді хочемо бути міжнародним суб’єктом, а не об’єктом чийогось упливу. Тим паче, якщо конфлікт між першими двома може завдати нам багато шкоди, а бюрократи, які працюють за наші податки, якраз і повинні ці наслідки попередити, а нас — про цю негативну перспективу повідомити.

А хіба справді все погано? Ще ні…

Говорити про те, що перспектива жорсткого Brexit із непередбачуваними негативними наслідками гарантована більш ніж на 99,99% або на всі 100%, не можна.

Шанси на продовження перехідного періоду між двома сторонами ще є. Як і на окремі взаємні поступки. Хоча невеликі. І вони щодня, якщо не щогодини, зменшуються.

Причиною цьому як надзвичайно процедурно зарегульований і складний механізм Євросоюзу, який не дозволяє піти на поступки Британії, навіть якщо остання піде на безпрецедентні компроміси. — Місяця для ухвалення рішень у Єврокомісії, Європарламенті, Раді ЄС і в парламентах усіх членів Союзу просто не вистачить. Та й у Британії голоси ольстерських юніоністів і жорстких брексітерів із консерваторів у Палаті громад не дадуть змоги Борису Джонсону піти на виконання тих вимог, які хоче Мішель Барньє.

На користь зменшення проблем радше грає не так поступливість сторін, як їх попередня підготовка: Британія вже повторила наш фокус із перейменуванням радянських і уересерівських законів на українські, помінявши в 12 тисячах правових актів шапки «Єврокомісія» і «Євросоюз» на «Сполучене Королівство»; вийшла із правового і судового поля Союзу. Всі склади Альбіону, які можна було завантажити товарами з континенту — завантажені французьким сиром і німецьким пивом на місяці вперед. Британські заводи майже в режимі воєнного часу виконують замовлення для Європи, щоб закрити всі контракти до 1 січня. Те ж саме відбувається і з іншого боку. Тому можливостей для взаємного тиску в матеріальній, товарній сфері у Лондона і Брюсселя мало. Завдяки цьому в товарній сфері митний кордон і жорсткий Brexit мало позначаться на споживанні населення, і не дуже — на їхніх заробітках, бо замовлення і зарплати за них будуть зроблені авансом.

Головна проблема? Глобалізація. Й інтеграція

Що ж тоді заважає сторонам мирно розійтись? Їхня глибока взаємозалежність створена як завдяки європейській інтеграції з 1972 року, так і завдяки неоліберальній економічній глобалізації з 1990-х.

Проблема економічної та інфраструктурної взаємозалежності в тому, що вона не лише на початках зменшує ризик війни (і ширше — конфлікту) між державами за рахунок їхніх спільних інтересів і проблем, а й збільшує ризик важчого і непередбачуваного розвитку конфлікту після того, як він розпочався.

Як це, наприклад, має місце у відносинах між Україною і Росією, поєднаних між собою трубопроводами та промисловою кооперацією. Перші дають Києву можливість шантажувати Москву перспективою їх перекриття, що нашкодить міжнародним контрактам останньої. Зате Росія може обвалити бюджет і соціальну сферу України, припинивши постачання енергоносіїв, а ще звинуватити Українську державу в тому, що вона насправді «failed state», бо не дотримується міжнародних зобов’язань у рамках енергетичних пакетів ЄС і його енергетичного співтовариства. Україна може обвалити російські військові контракти, не продавши Росії двигуни до її фрегатів, а остання може обвалити наші військову електроніку й авіабудування, позбавивши їх своїх критичних компонентів.

У випадку ж із Британією і Європою все ще гірше. Їхня інтеграція набагато глибша і масштабніша в рамках спільних транснаціональних корпорацій, які розділяли логістичні, фінансові та виробничі ланцюжки по всьому Євросоюзу. Зокрема, Британія — виробник медичної й технологічної промислової продукції, центр отримання коштів із Північної Америки для всієї Європи, величезний споживач європейської аграрної продукції — завдяки своєму масштабному населенню. І коли ЄС спробує використати свої можливості як аграрного виробника та споживача промислової продукції для тиску на Британію, а остання — свої фінансові можливості, наслідки може відчути вся планета, а не лише залежна від експорту сировини і напівфабрикатів Україна.

Загрозу ескалації двостороннього шантажу до і після 1 січня посилює саме програш Дональда Трампа у США. Останній розраховував використати труднощі Британії з Європою для того, щоб укласти якнайкращу для Вашингтона, і якнайгіршу для Лондона двосторонню угоду про торгівлю. І жорсткий Brexit мав лише посприяти його торговельному успіху на англійському напрямі, саме через економічну безвихідь для Британії.

Однак Трамп був готовий посприяти Борису Джонсону в його подальшому розв’язанні проблем із Європою, шантажуючи останню масштабними санкціями ЄС. Зокрема, в цьому плані згадували можливість Америки обвалити Deutsche Bank із його системним значенням для європейської, особливо німецької, економіки. Причина таких дій Трампа була проста: «Техас [Англію] мають грабувати тільки техасці [англосакси]». Він викручував руки британцям і підштовхував їх до жорсткого Brexit для того, щоб увесь зиск від цього отримав лише він, а не європейці. І щоб не допустити їх до «знімання вершків» від Brexit, Трамп був готовий, в окремих випадках, підставити плече британцям у їхніх переговорах із Брюсселем.

Тепер же у Брюсселі можуть розраховувати на те, що тиснути на Лондон буде легше — з обранням новим президентом США Джо Байдена з його орієнтацією на відновлення євроатлантичних відносин, католицьким бекграундом, більш прийнятним для ірландців із Євросоюзу, а не протестантів-брексітерів. А оскільки британці поступатись не звикли, це загрожує ескалацією.

І кордони…

Додаткового головного болю обом сторонам Brexit можуть додати старі добрі державні кордони, про які всередині ЄС устигли забути. А таких кордонів, на яких 1 січня почнуться проблеми, у Британії аж три: сухопутні кордони між Ірландією й Ольстером (Північною Ірландією) та Гібралтаром і Іспанією, та морський — між Нормандськими островами і самою Британією з одного боку та Францією — з іншого. На всіх цих кордонах виникнуть конфлікти різної інтенсивності. І це не згадуючи про дрібні з точки зору суверенітету і національної безпеки, але принизливі для гордих британців вимоги Євросоюзу повернути барельєфи з Парфенону до Греції.

Передусім спалахне конфлікт між англійськими і французькими (і не тільки) рибалками щодо вилову європейцями риби у британських територіальних водах, виключній морській економічній зоні і на шельфі — в Ла-Манші і навколо Нормандських островів. Такі конфлікти раніше спалахували неодноразово, і їх ЄС намагався гасити. Але не тепер…

До нього додасться блокада Іспанією Гібралтару під приводом відсутності торговельної угоди між Британією та ЄС, а також тим, що скеля Гібралтар — територія Мадрида. При цьому Євросоюз підтримає претензії Іспанії на цю британську військову базу. Що вже буде підважуванням територіальної цілісності та кордонів Сполученого Королівства.

Однак найбільшу проблему створить Північна Ірландія, яку наразі від повноцінного кровопролиття може врятувати тільки спроба втілення ідеї, згідно з якою товари із Британії для Ольстера будуть спинятись на ірландському кордоні, а товари для Північної Ірландії з ЄС — на березі Ірландського моря. Та чи спрацює цей «гнилий компроміс» у зовнішньоекономічній сфері, ніхто не знатиме до 1 січня. Тим паче, що втілення цієї ідеї фактично зробить Ольстер незалежним від обох держав у митній сфері, і тому ним будуть незадоволені як прихильники єдності регіону з Ірландією, так і з Британією.

Проте митна проблема не подолає того факту, що, вийшовши із ЄС, Британія поховає мирну угоду Страсної п’ятниці з ІРА, укладену 1998 року, в яку були вбудовані механізми транскордонної співпраці, що успішно працюють саме в рамках ЄС. Тривожними дзвіночками до чого були підрив вибухового пристрою і вбивство журналістки в Північній Ірландії після Brexit. Розкручування спіралі насильства може реанімувати забуту 1998 року норму ірландської Конституції про те, що вся територія острова Ірландія і його вод належить Республіці Ірландія, а її закони мають екстериторіальну дію. Що буде прямою претензією на зміну кордонів у Європі.

Нюанс цього, нового ірландського конфлікту полягатиме в тому, що змістовно він буде протистоянням саме Британії та ЄС, потлумаченого першою як союзник терористів. Бо з одного боку конфлікту в ньому будуть представлені силовики Королівства і їхні прихильники, а з іншого — слабка у військовому плані, але досвідчена в тероризмі ІРА. Оскільки її прихильників розглядатимуть як терористів, то під категорію терористів потрапить і політичне крило ІРА — партія «Шинн Фейн», представлена не лише в парламенті Ірландії, а й у групі «Європейські об’єднані ліві / Ліво-зелені Півночі» Європарламенту. І ЄС доведеться визначатись, чи трактувати дії своїх депутатів і громадян Ірландії — громадян Союзу щодо Британії як тероризм, чи підтримувати його, називаючи «боротьбою за свободу». Яка буде відповідь Брюсселя Лондону в цьому випадку — ми не знаємо. Як і він сам.

Розумні та красиві

Одне відомо точно. Україні треба буде визначитись, кого вибрати — Лондон чи Брюссель. Розуміючи те, що на шпагаті між обома нам вийти не вдасться, при тому, що наші політичні і безпекові зобов’язання щодо обох є ідентичними. Оскільки парафований Володимиром Зеленським і Борисом Джонсоном проект угоди між Україною і Британією «Про політичне співробітництво, вільну торгівлю та стратегічне партнерство» — це продукт копіпасту з чинної Угоди «Про асоціацію» України з Євросоюзом.

Обидві столиці вимагатимуть від Києва відповіді «чий Гібралтар» і «чий Белфаст», одна з яких буде неправильна. А уникнення відповіді буде сприйняте як зрада. При тому, що в одному випадку ми втратимо британську місію Orbital, а в іншому — єесівську Місію з реформування сектору цивільної безпеки. Зону вільної торгівлі з ЄС, або з Британією. Макрофінансову допомогу ЄС або кредити на військові катери. А про такі дрібниці, як скорочення обсягу коштів ЄС, які на нас виділяють у рамках «Східного партнерства» та інших програм через менший бюджет Союзу без британського внеску, говорити навіть не треба. Як і про перспективу скорочення кількості робочих місць для українців у Європі. Оскільки їхні місця займуть вигнані із Британії європейці, в умовах коли на Альбіоні буде найбільше за 300 років падіння економіки — і через Brexit, і через коронавірус. Ніхто не згадує і про те, що зразу після Brexit на певний — невизначений — час продажі українських товарів у Британію суттєво впадуть. Як через невизначеність митних правил і нервозність у бізнес-середовищі Лондона, так і через банальну завантаженість їхніх складів металом і харчами на місяці наперед, сформовану саме в очікуванні жорсткого Brexit.

Однак писати про це не треба. Простіше самовдоволено коментувати деградацію британської політики через Brexit. А не думати про те, як вилазити з-під його руїн.