Чи будуть діти воїнів соромитись батьківських нагород?

«Немає уз святіше товариства!»
Микола Гоголь («Тарас Бульба»)

Нещодавно мені розповіли історію про те, що у близькому оточенні проросійських агентів впливу на судову гілку влади в Україні (і не лише на неї) один виродок, який вважає, що вже «вхопив Бога за бороду», озвучив тезу, що за пару років він у «законний спосіб» зробить так, щоб у нашій країні тим, хто захищав державу від російської агресії з 2014 року, «плювали у спину» і вони «боялися одягати свої нагороди», а імена загиблих за незалежність держави канули в небуття. Саме такими способами через відповідні медіа-ресурси зараз у суспільстві формується образ будь-якого військового як корупціонера, профана, п’яниці-заробітчанина і зрештою — злочинця, яким лякатимуть дітей.

Нині, з таким некомпетентним ставленням органів державної влади до військової служби, з такою гуманітарною політикою ми бачимо, що сценарій кремлівських запроданців успішно реалізовується у країні. Прогнозую, що за такого стрімкого розвитку подій отримані бойові нагороди дійсно будуть не відзнаками доблесті і честі, а приводом до звинувачень («не там», «не так» і «не з тими» воювали, «понесли невиправдані втрати», «не туди відправили» та іншої маячні). Найстрашніше, коли діти захисників України за певний час будуть соромитись батьківських нагород і в них виникатиме питання: за що (або за кого) загинув їхній батько…

Хочу заявити особисто від себе і від бойових побратимів, що жоден український Воїн не загинув даремно, захищаючи Україну — це ціна нашої свободи, це плата за нашу незалежність, тому що «Рабів до раю не пускають!» Честь, хвала і вічна пам’ять полеглим за волю українського народу. Ми у вічному боргу і зобов’язані перед ними, перед нацією й надалі давати відсіч будь-якому агресору і боронити нашу державу. Водночас маємо право також на захист від держави.

Виродки, що відкрито озвучують свої недолугі фантазії щодо очорнення майбутнього учасників бойових дій на сході України, звісно, мають відповідати за законом за свою підривну діяльність, і це справа спецслужб та правоохоронних органів (якщо вони ще дійсно на щось спроможні). Однак ці «манкурти» повинні також завжди знати, що ті, яким хтось «має плювати у спину», спостерігають за ними, фіксують їхній дії і будуть надалі робити свою справу — захищати від ворогів Україну, і коли потрібно, готові боротися проти свавілля і брехні за себе та побратимів. Не треба лякати тих, хто ризикував життям і кому смерть не один раз заглядала в очі. Собі дорожче.

Як відомо, розвиток ключової складової оборонного потенціалу України — армії — ділиться на два періоди: до 2014-го і після початку російської агресії. У довоєнному часі армія була зруйнована проросійськими політиками України за сценаріями Кремля. І найголовніше, що було ними зроблено, — це зруйновано здатність і волю офіцерів вищої ланки військового керівництва приймати адекватні рішення і брати на себе відповідальність щодо захисту держави.

Участь у російсько-українській війні сформувала тисячі військових лідерів на всіх рівнях управління, які були здатні приймати складні рішення в некерованому хаосі і з честю виконувати свій обов’язок — відновлювати територіальну цілісність, боронити від агресора свою землю і давати йому відсіч. Бойовий дух особового складу зріс у рази, а довіра українського суспільства до своєї армії відтоді тримається на рівні 70%, і це заслуга саме таких офіцерів, сержантів і солдатів — справжніх українських Воїнів. Вони переконані і чітко знають, заради чого служать, навіщо приймають рішення, за що відповідають, що і як потрібно досягти для перемоги і саме в цьому мають підтримку Українського народу.

Аксіомою є те, що будь-яке рішення на війні пов’язане з втратами людей. Їх неможливо уникнути. Впевнений, що ті «браві диванні вояки і радники», які стверджують, що це можливо, ніколи не готували, не віддавали бойових наказів або розпоряджень і жодним чином не відповідали за їх наслідки. За роки бойових дій командири здобували досвід виконувати завдання з найменшими втратами. І нам, офіцерам, як і рідним загиблих, важко морально і психологічно усвідомлювати і змиритися з втратами людей на війні. Тому що болить душа, і армія нами сприймається як одна велика родина, в якій служать твої побратими — від солдата до генерала.

Всі ці воєнні роки боровся проти всього, що повертає армію в довоєнні часи, знищує до неї довіру та повагу суспільства, буду й надалі продовжувати це робити. Зараз у країні знову повіяло «темними часами» і виникли небезпечні чинники, що розвертають армію у стійло рабського мислення, чиношанування і брехливих маніпуляцій. Офіцери, сержанти і солдати почали на собі відчувати гнітючу моральну атмосферу тиску, показухи, зокрема й від тих, хто майстерно її створював ще у довоєнний час.

Справжні Воїни завжди відчувають і знають, коли їх «кидають» напризволяще політики і влада. Адже захищати Україну — зараз обмежено і майже заборонено! Зверху й донизу, у командирський ланці, формують звичку не проявляти ініціативу в прийнятті самостійних рішень, не висловлювати відверто свою думку і не надавати слушних пропозицій, а така атмосфера породжує байдужість. Водночас прояви байдужості командирів на війні — це завжди смерть людей! І саме це є надзвичайно небезпечним прецедентом для теперішнього стану наших Збройних Сил.

Звісно, можна бравурно доповідати суспільству про збільшення фінансування й «нереальні» проривні досягнення в реформуванні армії (якщо вони насправді такі). Це завжди підтримуватиметься адекватними за національними цінностями українцями. Однак коли офіцер, наприклад, командир роти (батареї), обмежений заборонами та не здатний вчасно і самостійно прийняти адекватне рішення у критичний ситуації (повсякденній чи бойовій), а потім взяти на себе відповідальність за його наслідки, коли він «пов’язаний по руках і ногах» різними суперечливими вимогами, коли відповідальність завжди переводиться на найнижчу управлінську ланку, коли бойовий дух зруйнований, правовий захист із боку державної влади відсутній взагалі — тоді будь-яке найкраще фінансування (навіть рекордне за всі роки) армії буде марним.

Тисячі авторитетних і бойових офіцерів, сержантів і солдатів, деякі Герої України підтримали вимоги відкритої Заяви про загрозу національній безпеці України і звернулися до військово-політичного керівництва держави. Підтримка триває. У заяві викладено актуальні вимоги до очільників державної влади щодо правового захисту, об’єктивності і дотримання законності відносно всього особового складу ЗСУ і особливо тих, хто наділений правами приймати рішення на війні. Ці вимоги з’явилися не на пустому місці, їх обумовили певні чинники, які також розкриті у цьому зверненні.

Честь офіцерів, сержантів і солдатів, їхній корпоративний і бойовий дух, побратимство неможливо каналізувати чи монополізувати жодному політику або державній посадовій особі, однак саме від політиків і державних чиновників, які мають сформовану українську ідентичність і переконання, залежить як подальше існування й розвиток армії як важливої суспільної інституції, так і України як держави в цілому.

Якщо теперішні високопосадовці дійсно мають національні переконання і відстоюють державні інтереси України, то вони не дозволять повернути Збройні Сили України в довоєнний період руйнації і здобудуть більший авторитет як в армії, так і, впевнений — у суспільстві.

Особисто підтримую зміст Заяви, прошу військовослужбовців та громадян України, небайдужих до майбутнього національної безпеки і оборони держави, підтримати також її вимоги.