Європейський газовий фронт. Що на кону?

Ми свідки того, як авторитарні держави РФ і КНР намагаються зруйнувати єдність демократичної Європи шляхом економічної експансії. Для цього використовують інфраструктурні проекти. Тому між «Північним потоком – 2» та «Одним поясом – одним шляхом» доречно поставити знак рівності.

Якщо проекти будуть реалізовані, безпека ЄС буде розбалансована, що впливатиме на інтереси США. Американська влада, незалежно від партійної приналежності, усвідомлює такі виклики. Тому, безумовно, після інавгурації нового Президента США політика стримування АТ «Газпром» лише посилиться. Цьому сприятиме позиція Джозефа Байдена, яку він із 2015 року неодноразово озвучував під час перемовин із керівництвом ЄС і яку загалом можна описати двома словами — «невигідна угода».

Проте окремим членам НАТО не вистачатиме чіткого сигналу від європейських партнерів, що внутрішня та зовнішня політика Кремля суперечить засадам демократичного суспільства.

Відсутністю консолідованої позиції Європейської комісії користується Німеччина. Нещодавно, 7 січня 2021 року, під час засідання коаліційного уряду землі Мекленбург – Передня Померанія було створений Фонд із захисту клімату, через який планують закуповувати матеріали та інше обладнання, яке необхідне для завершення будівництва «Північного потоку – 2». Автори цього проекту передбачають, що діяльність фонду — це питання внутрішньої політики, тому централізація закупівель дасть можливість захистити компанії від санкцій і добудувати газогін. Насправді це ніщо інше, як маскування сил тилового забезпечення.

Про політичну заангажованість новоствореного Фонду свідчать три факти. Перший — рішення підтримали представники партій ХДС і СДПН, які лояльно ставляться до Ангели Меркель. Другий — питання про створення фонду обговорювали під час антикризового засідання, де головною темою порядку денного було питання протидії короновірусній інфекції. Третій — статутний капітал становить понад 60 мільйонів євро, із яких лише 0,3% були внесені регіональною владою, а все інше — консорціумом «Nord Stream – 2».

Цілком очевидно, що союзники РФ у Європі доволі поспішають завершити будівництво трубопроводу і, на жаль, маніпулюють питанням екології. Мовляв, доки альтернативна енергетика недостатньо розвинута, питання зменшення викидів потрібно розв’язувати, збільшивши частку природного газу, який має стати основою для розвитку «зеленої» генерації. Таким чином, новостворений «супермаркет» — наступний крок Кремля на газовій шахівниці, після заяв про постачання водню через «Північний потік — 2» і практичної дії Закону про захист енергетичної безпеки Європи (PEESCA).

Останній сприяв виходу компаній із проекту, зокрема Allseas — основного трубоукладача проекту. Також відмовилась працювати у проекті норвежська DNV GL, що означає суттєві ускладнення з діагностикою, випробовуванням та сертифікацією газогону.

Станом на початок 2021 року недобудованою залишається ділянка у 150 км, що становить менше ніж 10% від загальної протяжності трубопроводу. На іншій чаші терезів — санкції, які заблокували 700 мільйонів євро й охопили мінімум 120 компаній, зокрема із 19 європейських країн.

Що переважить — захист демократії чи експансія, звісно, покаже час.

Водночас варто уважно відстежувати також інші ділянки європейського газового фронту (наприклад, у Хорватії, Сербії та Італії), які можуть суттєво вплинути на загальний розвиток подій.

Коротко про нові три фланги протистояння за європейський газовий ринок.

1. Напередодні 2021 року розпочав свою роботу так званий південний газовий коридор, і азербайджанська Socar поставила першу партію блакитного палива з родовища Шах-Деніз в італійське місто Мелендуньо, що на узбережжі Адріатичного моря. Заплановано у найближчі 25 років за новим напрямком щорічно транспортувати принаймні 10 млрд куб. м блакитного палива. Найбільшими споживачами стануть Італія, Греція, Болгарія та сусідні держави балканського регіону. Загалом південний коридор буде нарощувати свою гнучкість за рахунок будівництва нових перемичок та інтерконнекторів, що розширить частку зрідженого газу, а також доступ до європейського ринку палива з Ізраїлю, Кіпру та Єгипту. Цьому сприятиме проект EastMedPipeline. Таким чином, ворота для неросійського газу відкриватимуться з кожним роком дедалі ширше.
2. Відразу після Нового року зі США до Хорватії (порт Омішаль, острів Крк) дійшов перший танкер (Tristar Ruby) зі зрідженим газом для споживачів з Угорщини (замовник — компанія MFGK). Стратегічно це означає, що газовий коридор «Північ – Південь», про який йшла мова раніше, фактично запрацював, а країни Центральної та Східної Європи отримали нові маршрути поставок неросійського палива.
3. Одночасно з розвантаженням першої партії американського газу на острові Крк, у Сербії було відкрито так званий «Балканський потік», яким відтепер постачатимуть російський газ для Сербії, Боснії та Герцеговини, і в майбутньому для споживачів Угорщини та Словаччини.

До речі, Китай не тільки із трубами працює. Поки у Штатах триває драма з президентськими правами, Пекін пропонує Європі нові інвестиційні угоди. Ви розумієте, чому китайці так квапляться — їм треба підписати якомога більше подібних угод до інавгурації Джо Байдена.

Як бачимо, ступінь протистояння наростає, і події навколо «Північного потоку – 2» є лише одним із флангів боротьби за демократичну цілісність європейських держав. Нівелювати загрози можливо за рахунок чіткого розмежування політик регулювання ринків і безпеки ЄС.

Ви ж не думаєте, що Азія живе за іншими законами? Таке ж протистояння відбувається між Пакистаном та Індією навколо провінції Гілгіт-Балтістан. Тут повний фарш: і територіальні претензії між двома країнами, й енергетичний інтерес з боку Китаю. Загалом усе ще грандіозніше. Аби відстояти свої транзитні апетити, КНР де-факто підштовхує Ісламабад видати захопленій території права провінції. Навіть не вийде вартого прикладу: якщо Україна чи Молдова отримає ОРДЛО/«ПМР» як частину Російської Федерації, це хоча б призведе до санкцій, оскільки Москві доведеться взяти «під крило» ці території. Проте Китай не створює проксі-формування, а робить ними цілі держави — як Пакистан у даному випадку.

Просто до Європи гра доходить не в такому масштабі. На щастя, чи на жаль — ще подивимось. Аби хитати нашу єдність, Пекіну достатньо економічних інструментів. Наприклад, проштовхувати свій сервіс поштових перевезень, який не може бути прибутковим апріорі — це виключно політичне рішення. Західний світ звик працювати за критеріями ефективності, і саме нею його намагаються побити.

Не можна гратись із державою, яка демонстративно порушує законодавство, а потім намагається подати себе як повноправного учасника міжнародних процесів. Чому Китай бігом намагається впарити Євросоюзу нові інвестиційні угоди, поки Байден не встиг стати повноцінним президентом — зрозуміло. Не ясно лише, як Європа може тиснути руку людям, які спокійно возили нафту з підсанкційної Венесуели. Схоже на спробу звичайного підкупу.

Загалом, буде чим зайнятись цього року. А геополітика обіцяє якщо не бойовик, то холоднокровний трилер.