Німці Корони Польської. Культура, технології, правителі
У попередній статті ми з’ясували, що німці жили у значній кількості на території Польського королівства, особливо в містах і в Королівській Пруссії, а правителі заохочували їхню імміграцію. Тепер же пропоную розглянути, який слід залишили представники цього етносу в різних сферах життя Корони, а також з’ясувати масштаб їхнього впливу на королів та монарший двір.
Правителі-космополіти
Польща мала власний аналог Рюриковичів — правлячу династію П’ястів. Перші її представники вже у Х столітті брали на службу німецьких рицарів (між іншим, це слово походить від німецького Ritter) і з задоволенням одружувалися з доньками всіляких герцогів і маркграфів Священної Римської імперії. Ці шлюби не мали великого політичного значення, зате встановлювали культурні зв’язки із дворами німецьких володарів. Саме завдяки шлюбу Мешка II з Риксою, донькою пфальцграфа Лотаринзького, стало можливим відновлення християнства після язичницького повстання. До речі, син цієї пари, Казимир І Відновитель, який жив у ХІ столітті, навчався в дідових володіннях — Рейнланді.
На відміну від Рюриковичів, П’ясти не могли похизуватися наявністю святих у своєму роді. Певною мірою це компенсувала німкеня, свята Ядвіга Сілезька — дружина князя Генріха Бородатого, який активно заселяв німцями милу серцю Сілезію. За часів правління їхнього онука Генріха ІІІ Білого та правнука Генріха IV Праведного вроцлавський княжий двір став спілкуватися німецькою мовою, до того ж там укорінилися німецькі рицарські звичаї. На додачу Генріх IV займав ще і краківський престол, що не заважало йому писати вірші німецькою мовою.
Як відомо, в першій половині XIV століття постало відновлене Польське королівство, щоправда, без багатьох земель на заході й півночі. Пропоную поглянути на список німецьких дружин польських королів із різних династій (у дужках зазначено роки правління).
П’ясти:
– Казимир ІІІ (1333–1370) — Адельгейда Гессенська;
Ягеллони:
– Казимир IV (1440–1492) — Єлизавета Габсбург;
– Сигізмунд ІІ Август (1548–1572) — інша Єлизавета Габсбург і Катерина Габсбург;
Вази:
– Сигізмунд ІІІ (1587–1632) — Анна Габсбург і її сестра Констанція Габсбург;
– Владислав IV (1632–1648) — Цецилія-Рената Габсбург;
Вишневецькі:
– Міхал-Корибут (1669–1673) — Елеонора-Марія Габсбург;
Веттини:
– Август ІІ (1697–1704, 1709–1733) — Крістіана-Ебергардіна Гогенцолерн;
– Август ІІІ (1734–1763) — Марія-Жозефа Габсбург.
Чому це важливо? Тому що з нареченими прибували їхні численні німецькомовні придворні та слуги. Разом із королевою вони створювали певну атмосферу в оточенні монарха. За словами Нормана Дейвіса, в часи Сигізмунда ІІІ «королівським двором у Варшаві порядкував здебільшого німецький персонал, надто імпортований із Баварії». Не забуваймо, що німецькі дружини ставали матерями майбутніх правителів. Скажімо, Єлизавета Габсбург, дружина Казимира IV, народила трьох польських королів: Яна І Ольбрахта, Александра та Сигізмунда І. Додам, що Веттини — взагалі саксонська династія. Так чи інакше, для багатьох польських монархів німецька культура не була чужою, як це могло здаватися на перший погляд.
«Штука німецька»
Прийняття християнства відчинило двері в Польщу німецьким духовним особам різного рангу. Після великого язичницького повстання нова партія завезених із Рейнланду священиків дала можливість відновити католицизм. Попутно ті прищепили культ рейнландських святих Герони і Леонарда, а також привезли із собою цінні книжки, з якими у предків поляків було не дуже. За дивним збігом побудований тоді ж кафедральний собор у Плоцьку нагадував культові споруди Кельна. Можливо, навіть Краків в ХІ столітті був архітектурною копією імператорського Аахена. Але це дрібниці порівняно з наслідками пізнішого масового переселення німців у Польщу.
Роль німецьких колоністів видно хоча б на прикладі формування польської, білоруської та української мов. Не помічаючи, ми користуємося їхнім спадком дотепер. Такі звичні для нас слова «цегла», «танець», «мур» і безліч інших прийшли саме з німецької.
Німецькі переселенці запровадили трипільну систему на селі, що збільшило площу орної землі та підвищило її родючість. Змінилося планування сіл. Сільська громада почала жити на інших правових засадах під керівництвом солтиса та сільської лави.
Не менш значущі зміни вихідці зі Священної Римської імперії здійснили в місті. Найбільш очевидними є привнесені німцями підходи в архітектурі та містобудуванні. Ми досі бачимо їх, милуючись історичними центрами польських міст, які приваблюють мільйони туристів. Крім цього, завдяки німецьким колоністам поширилася цехова організація ремісників. Безумовною новинкою для поляків стало німецьке міське право в кількох різновидах — маґдебурзьке, хелмінське та средське — і пов’язані з ним поняття міської ради, лави, війта та бурмистра.
До речі, міське самоврядування королівства приховує цікаву історію. Польські міські суди зверталися за порадами та роз’ясненнями до досвідченіших лавничих судів Маґдебурга та інших міст Священної Римської імперії. Туди ж подавали апеляції особи, незадоволені вироками коронної феміди. Відповіді, звані повчаннями, мали силу вироків і судових норм. У середині XIV століття Казимир ІІІ вирішив припинити це неподобство, створивши у Кракові вищий суд німецького права. Поле його діяльності охоплювало лише невелику частину королівства, тому з часом Казимирові наступники створили подібні інституції і в інших містах. Незважаючи на це, практика отримання повчань від маґдебурзької лави продовжилася.
Важко уявити без німців і Краківський університет, стабільне існування якого почалося 1400-го. Представники цього етносу посіли чільне місце в альма-матер, обіймаючи посади ректорів і професорів, а німецькі студенти проживали аж у двох бурсах. Праці науковців-німців цього вишу — наприклад, гуманіста Рудольфа Аґріколи, теолога Матеуша з Кракова, поета Андреаса Шона — читала освічена публіка всієї Європи.
До епохи інтернету друкарський верстат здійснив першу інформаційну революцію в історії людства. В Польщу книгодрукування потрапило зі Священної Римської імперії. Через колір фарби поляки називали новинку «чорною штукою», хоча, за влучним спостереженням Ігоря Конколєвського, цілком правомірною була б назва «штука німецька». Так, першодрукарем у Короні став німець Каспер Штаубе, стараннями якого 1474 року у Кракові побачив світ латинський календар. Інший німець Каспер Хохфельдер видав першу книжку польською. 1506-го Ян Галер і Флоріан Унґлер надрукували першу ілюстровану польську книжку. До слова, нею став знаменитий Статут Ласького — збірник усіх законодавчих привілеїв, статутів, указів, договорів під однією обкладинкою. Перший польський буквар видав 1539-го німець Гієронім Вєтор. Видавництво Шарфенбергів отримало королівський привілей на друкування різноманітних державних актів: статутів, сеймових конституцій (ухвал), привілеїв тощо. Крім цього, завдяки йому 1570-го вперше з’явилася можливість читати польською мовою історичний роман. На додачу вихідці зі Священної Римської імперії володіли багатьма книгарнями, вони ж відкривали або фінансували перші папірні.
Українці пишаються першодрукарем Іваном Федоровим, білоруси — Франциском Скориною (хоча в XVI столітті не існувало поділу русинів на білорусів і українців, спільним був і культурний простір). Мало хто знає, але першим видавцем кириличної книжки став краківський німець Швайпольт Фіоль. 1491 року він видав церковнослов’янською мовою «Октоїх» і «Часослов». На останній сторінці цих стародруків можна прочитати: «Докончана бисть сія книга у великом граді у Кракові при державі великого короля польського Казимира і покончена би[сть] міщанином краковским Швайполтом Фіоль, із німець, немецького роду, франк». Тим же шрифтом видрукувані дві інші церковні книжки — «Тріодь пісна» і «Тріодь цвітна».
Хто відлив кириличний шрифт на замовлення Фіоля? Рудольф Борсдорф із Брауншвейґа. Друкар високо оцінив роботу майстра, пообіцявши, що й надалі замовлятиме церковнослов’янські літери та надрядкові знаки у працьовитого Рудольфа. Видана Фіолем «Тріодь цвітна» вартісна також першою в кириличному друкарстві гравюрою — розп’яттям. І тут не обійшлося без німців — дерев’яну гравюру, з якої робився відбиток на папері, виготовили в Нюрнберзі.
Гіганти думки
Всесвітньо відомий астроном, автор геліоцентричної системи Миколай Коперник (1473–1543) народився в німецькомовній сім’ї патриціїв міста Торна — німецькомовного мегаполіса на Віслі, заснованого в першій половині XIII століття лицарями Тевтонського ордену. Етнічна приналежність батька генія досі під питанням, а ось щодо матері немає сумнівів — Барбара Ваценроде була німкенею. Після навчання у Краківському та кількох італійських університетах, проживши в Італії кілька років, Коперник повернувся в рідну Пруссію. Видатний астроном на довгі роки перебрався в Емерланд, або, по-слов’янськи, Вармію — церковну автономію під управлінням вармійського єпископа всередині і так автономної Королівської Пруссії. Саме там, у тихому Фрауенберзі, Коперник задумав і написав свій революційний трактат про обертання небесних тіл навколо Сонця. Цікаво, що всі виявлені тексти генія написані німецькою та латиною.
Незаслужено забутим вітчизняними козакофілами залишився німець і шляхтич Ян Щасний Гербурт із Руського воєводства, який називав себе русином. Незважаючи на своє католицьке віросповідання, після Берестейської церковної унії Гербурт усіляко боровся за права православних як посол на Сейм, автор текстів і повстанець проти короля — учасник рокошу Зебжидовського. Його перу належить широко цитований сучасниками бестселер «Роздум про народ руський». Власне, ця бурхлива діяльність і стала причиною забудькуватості «національної історії», адже згадка католиків-борців за права грецької віри псує таку зручну нафталінову схему «католики-гнобителі проти православних».
До грона непересічних особистостей німецького походження належать: і вшанований Сеймом гігант польської історичної думки XVI століття Мартін Кромер; і батько польської дипломатії Іоган фон Гьофен, відоміший під польською версією свого латинського псевдоніма як Ян Дантишек; і один із найвидатніших поетів німецького бароко Мартін Опіц; і багатофункціональний Станіслав Гозій — теолог, поет, єпископ, дипломат. Про них і багатьох інших можна написати не одну товстезну книжку.
***
У підсумку доводиться визнати величезний цивілізаційний вплив німців на Польське королівство та поляків. Вони запровадили нові способи організації праці, технології, правові норми, архітектурно-просторові підходи. Бувши духовними особами, вченими, викладачами, поетами, німці зробили неоціненний внесок у розвиток польської культури та науки. Видавці німецького походження зіграли виключну роль у поширенні друкованого слова серед поляків. Вихідці зі Священної Римської імперії докорінно змінили життя польського села та міста. Зрештою, навіть польська мова сформувалася значною мірою за їхньої участі. Схожий вплив почасти напряму, почасти за посередництвом поляків німці здійснили і на русинів.
Усьому цьому сприяли польські князі та королі. Вони часто одружувалися з доньками німецьких правителів. Когось із них народила німкеня, хтось писав німецькою вірші чи навіть сам належав до німецької династії. Хоча далеко не всі польські монархи мали зв’язок з німецькою культурою, всіх їх об’єднує гідне подиву ставлення до німців. Принаймні, воно виглядає дивним з точки зору людини, яка звикла шукати національний гніт, національну боротьбу чи національні інтереси у становому суспільстві.
Література
1. I. Kąkolewski «Niemcy»//«Pod wspólnym niebem. Narody dawnej Rzeczypospolitej» — Warszawa, 2010.
2. Н. Дейвіс «Боже ігрище. Історія Польщі» — Київ, 2008.
3. Л. Зашкільняк, М. Крикун «Історія Польщі» — Львів, 2002.
4. Я. Ісаєвич «Початки кириличного друкарства»//«Історія української культури», т. 2 — Київ, 2001.
5. Н. Старченко «Українські світи Речі Посполитої» — Київ, 2021.
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!