Естонський розрив
Примітка редакції. Цей матеріал — спроба двох різних колективів (скажімо так) об’єднати свої зусилля в одному напрямі. Коли ще перетинаються теми євроатлантичного розвитку та регіональних ЗМІ? Лише в історичні часи, напевно.
Естонія не звикла розвішувати власну білизну на площі, ще й під камерами. Та чим ближча ймовірна атака Росії, тим більше тиску це принесе навіть місцевому суспільству, яке жило без зайвих конфліктів. На жаль, такі часи.
Що менше естонці сварились через вибори чи певних кандидатів, то сильнішим виявився удар із боку політики й оборонної спроможності держави. Хтось злив у пресу чернетку дуже важливого документа. Це мав бути звіт робочої групи комісії Рійгікогу з національної оборони.
Понад дві сотні сторінок. Оскільки ніхто не планував оприлюднювати цей документ, написано все було без дипломатичних формулювань. Готувала його робоча група, яку очолює Мееліс Кійлі — колишній командувач Естонської ліги оборони (Kaitseliit), а нині депутат від Естонської партії реформ (Reformierakond).
Та не встигли автори навіть донести до профільної комісії, як у Delfi (одне з головних видань держави) вже був його переказ. Ще й акцент зроблено не на самому звіті, а на найбільш гострих тезах.
Це те ж саме, що ми відчуваємо, коли на «Українській правді» з’являються секрети з Міноборони чи Генштабу. Ми-то вже звикли, що це використовують окремі депутати для власного піару через атаку умовного головнокомандувача. А в Естонії такої традиції, взагалі-то, не було.
Тому далі відбулася нетипова для мирної Естонії ситуація. Можна сказати, аномалія. Був гучний скандал, публічна відповідь екскомандувача Мартіна Херема, якого робоча група критикувала. Вистачало нервових коментарів від чинних політиків. У результаті 13 листопада комісія так-сяк ухвалила скорочену версію документа. Вдесятеро коротшу, якщо говорити точніше.
Вийшло десь двадцять п’ять сторінок висновків і рекомендацій. Статус той самий: це вам більше як політична порада, а не нормативний наказ. Та цього вистачило, щоб політична культура Естонії, збудована на порядку та консенсусі, від власного ж крику отримала розрив барабанних перетинок.
Уявіть себе естонцем. На кордоні у вас є озброєні росіяни, і провокацій від них стає дедалі більше. Європа переживає хвилю мілітаризації. Євросоюз довго не виділяв країнам Балтії кошти на зміцнення оборони від дронів. У таких умовах громадяни хочуть або хороших новин, або чогось за принципом «гірше не стало».
І тут робоча група заявляє, що країна загалом недостатньо готова до великої війни. І все так погано, бо оборону готують з урахуванням цінностей мирного часу. Якихось значних реформ в оборонному секторі немає. Парламент контролює ситуацію вкрай слабко. Актуальну концепцію оборони робили, підганяючи цілі під виділені бюджети, а не навпаки. Що із цим могло бути добре?
Де-факто пролунав вирок школі планування, яка відповідала за ключові рішення роками. Попри зміну прізвищ, підходи не змінювались. Якщо вам уже боляче читати, вибачте. Далі буде ще болючіше.
Ланцюг управління й тилового забезпечення, на думку авторів звіту, розколотий навпіл. Функції, які під час війни мають бути покладені на командувача Сил оборони (kaitseväe juhataja), частково передані іншим інституціям. Кадри — Агентству оборонних ресурсів (Kaitseressursside Amet), а бойове і тилове забезпечення та закупівлі — Національному центру інвестицій в оборону (Riigi Kaitseinvesteeringute Keskus).
Формально це подано як модернізація. Добре, що робоча група не стала гратись у м’які формулювання та вжила інший термін. Фактично це «обезголовлення».
Командувач за таких умов усе ще відповідає за результат, але вже не керує критичними важелями. Наче ваш автобус несеться до прірви, а водій може лише крутити кермо. Газ ногою тримає помічник, гальма — асистент. Однак у разі аварії проклинати ви будете лише водія. Питання, чи це правильно.
Звісно, у злитій чернетці не обійшлось без персональних претензій. І тут ми, попри все розуміння естонських колег, змушені заперечити. Річ у тім, що документ містив фразу, буцімто екскомандувачу Маргіну Херему пощастило, що війна не почалася за його каденції. Дарма, дуже дарма. Як би не хотілося знайти винних, планувалось усе задовго до приходу Херема на посаду. Самі ж це визнавали у власній записці.
Проте саме тут і рвонуло. Так буває, коли від системної критики автори переходять до конкретних персон і припущень щодо їх компетенції.
Тож немає нічого дивного, що вже згаданий нами Мартін Херем відповів так само жорстко. Опубліковані фрагменти він назвав непрофесійно підготовленими та практично зловмисними за задумом. Авторів, відповідно, екскомандувач звинуватив у маніпулюванні фактами.
На користь Херема свідчить той факт, що якраз він іще 2021 року виступав за збільшення оборонних видатків Естонії. І навіть говорив, що власну військову силу треба вміти використовувати «більш широко, ніж на власній території». Що б це тоді не означало, перед вами точно не промова генерала-боягуза, яким документ Херема майже виставив.
Ще був гострий момент щодо капеланської служби. Екскомандувач вважає, що її слід розпустили, бо вона не потрібна. Автори із цим не погоджуються. Ми вам це вже розповіли, як бачите, але від власних висновків утримаємось. Капелани — не артилерія, тож можна дуже неприємно промахнутись, оцінюючи це збоку.
Тепер відійдіть від цього конфлікту, оцініть усю картину. Естонія витрачає вже понад 3% ВВП на оборону. Планує довести цей показник до 4–5%. Чому ж там так нервують люди?
Бо це елементарне питання — хто командує та що саме робить.
Повністю на це питання не можна відповісти, бо у кожного війська є свої грифи «цілком секретно». Але хоча б натякнути, щоб суспільство розуміло реальну ситуацію — річ важлива. Ми це можемо згадати по собі: коли армія вимагала мобілізації та розгортання бойових частин перед російським вторгненням, політична еліта цього дуже боялась. У результаті все відбулось із великим запізненням.
Платник податків хоче знати, що саме він купує. Реальну боєздатність, яка одного дня врятує його сім’ю та будинок? Чи латання старих організаційних швів?
Звісно, система відреагувала як система. Міністр оборони Ханно Певкур побачив у тексті нагнітання страху, тож похапцем нагадав про щит союзників і небезпеку «розкручування власної безпорадності». Підключився навіть президент Алар Каріс: він зауважив, що чернетка надто зосереджена на пошуку винних.
А їм, власне, більше нічого сказати. Це ми не образити намагаємось, просто ситуація така.
Естонія десятиліттями робила ставку на «доступність» як чесноту — акуратний бюджет, розумний компроміс, модернізація без надриву.
Війна, навіть імовірна, вимагає не вишуканих політичних діалогів. Будь-яка армія, якщо ми говоримо про ефективну, є зовсім не демократичною структурою з плюралізмом думок. Це боляче для маленької держави, яка стільки років будувала саме демократичний устрій. Та їй доведеться звикнути, що це тимчасова вимога. Запорука виживання.
Україна мала на своїй території гібридні бойові дії, але спробувала формувати оборонні видатки за логікою мирного часу. Можна скільки завгодно розповідати про користь від нових доріг для військової логістики, але один із наших адміністраторів пам’ятає хвилю звільнень у вітчизняній оборонці. Важко не пам’ятати, бо він сам тоді в ній працював.
Логіка мирного часу актуальна лише до першого пострілу. І важливо розуміти, що ти до цього пострілу хоча б готовий. Тому звіт наступив на мозолі водночас двом таборам. Тим, хто будував систему реагування, неприємно слухати про її «обезголовлення». Тим, хто платить за цю систему, не подобається натяк, що її готовність дещо умовна.
Таллінн не зламався. Він лише побачив себе у дзеркалі без гриму. Та й чи потрібен грим там, де спецпризначенці вже намазують собі на обличчя Chameleon Camo?