Перейти до основного вмісту

Новий арбітраж для сина Наталки

Як виперти Вітренка з НАК? Дустом?

Чому я недолюблюю Юрія Вітренка? На це є багато причин. Більшу частину сам пояснював у попередніх текстах, описуючи кожну претензію. Та є одна риса, яка викликає в мене лише огиду. Юрій Юрійович не розуміє, коли можна (і треба) піти вчасно.

Так, він не сто баксів, аби всім подобатись. Однак певні речі треба розуміти особливо тонко – надто коли працюєш керівником. По собі знаю.

Куди пхати Вітренка (та під яким кутом)?

Зараз проти Вітренка виступають майже всі. Адже наша держава відверто провалила список робіт, які стосувались «Нафтогазу». І не покарала винних, немов показуючи: та давай, чого ти, трощи все підряд. Нікого не звільнять. Гуляй по-панськи, гарцюй по столу.

Закупівлі газу? Шановні, їх завалили ще рік тому. І висновків не зробили. Але тоді не було повноцінної війни, а зараз є.

Відповідно, помилки обійдуться ще дорожче, і будуть більш болючими за хірургічну стоматологію без анестезії. Міжнародні партнери це чудово розуміють. Хто ж іще? І ставлять питання максимально гостро – той, хто не вміє працювати, має піти.

Судячи зі спроб прилаштувати Юрія Юрійовича на якусь нову роботу, партнери не просто натякали. Банкова без потиличника «своїх» не звільняє.

Треба кудись його запхати. Та куди? І під яким кутом, щоб випадково не випав назад?

Підкажу, в незручних і впливових людей наша влада старається раптово помітити дипломатичний хист. Нещодавно екс-генпрокурор Венедиктова подалася підкорювати сонячну Швейцарію своїми робочими навичками. Так хотіли й тут.

Спочатку була ганебна спроба всунути Вітренка послом до Німеччини. М’яко кажучи, ідея жахлива.

Розумієте, за час перебування у Берліні нашого колишнього посла Мельника мені досі соромно. Просто я дуже не люблю Лаврова – голову російського МЗС. То ж нахабна тварюка, яку варто судити в Гаазі. Ненавиджу. Але мені важко критикувати Лаврова, коли Мельник обзиває чужих канцлерів ковбасою чи ще якимись предметами власної анальної фіксації.

У нас іще один Лавруша виріс. Соромно – капець.

Не дивно, що німці не відчули захвату від кандидатури Юрія. Як мені розповіли хороші люди, розмова була на підвищених тонах, а декого навіть назвали «дурником».

''

''

Потім трапилась Австрія. Ну ось куди ж ще пхати великого технократа, як не послом туди? Австрійська сторона не встигла відмовити та оцінити розумові здібності Юрія Наталковича правильним словом на літеру «д». Тож процес просто завис.

Уявіть себе на Банковій. Тут партнери роги крутять, вимагають звільнення проблемної особи – а ти не можеш її нікуди прилаштувати. І кинути – теж. Бо «не по-пацанськи».

Впевнений, Юрій Юрійович був би чудовим дипломатом десь у Буркіна-Фасо. Чи іншій країні, що відповідає своїм економічним розвитком його рівню IQ. Однак так склалось історично, що в Буркіна-Фасо він чомусь не хоче. А ось до Європи ніхто не поспішає брати: суцільна халепа, а не кар’єрний поворот.

Dura lex sed lex. Наверное

Операція «Газове крісло»

Тому, поки Банкова бідкалась та шукала запасний аеродром для великого керівника, він сам теж часу не втрачав. І вирішив лишитись.

А як утриматись у кріслі, що вислизає з-під тебе на льоту? Потрібен конфлікт.

Необхідний зовнішній ворог. Потужний та відомий, щоб ти його ім’я сказав – і всі одразу заголосили: «Окей, окей, віримо в тебе». Враховуючи минуле Юрія Юрійовича, вибір припав на «Газпром». Ідеальний кейс. Ідеальна ціль, а ще дуже зручна.

Як заробити 5 млн доларів за добу? Корпоративно.

Чому зручна? Новий арбітраж дійсно намічається. Проте ним у будь-якому разі опікуватимуться наймані співробітники. Присутність голови НАК не те що не обов’язкова – вона навіть трохи заважатиме. Тому, згідно з планом, син Наталки у цей час займатиметься своїми справами. Наприклад, вивчатиме взаємодію деяких газів із поверхнею власного крісла.

Оскільки це єдиний спосіб, яким Юрій Юрійович здатен потішити наші газові сховища, ідея йому явно сподобалась. Щоправда, мені якось не дуже.

Але пофіг. То в тебе вікна відчиняти життєво необхідно, а то імідж. Ти ж уже ворог Аж Самого «Газпрому» та особисто Міллера. Хто тебе вижене? Хто ризикне?

Насправді, пардон муа, Юрію Юрійовичу той арбітраж геть не всрався. От узагалі. Бо приводи, аби притиснути росіян, в нього з’явились ще у травні: орки тупо припинили платити за контрактом. Але арбітраж уперто не з’являвся. Гороскоп не дозволяв лицарю, а ще під ним не хиталось крісло.

Ось зараз хитається – і все, гороскоп дозволив заговорити про судові баталії. Зручно.

Але залишились сліди. Як мінімум, певні незрозумілі пробіли в загальних даних. Цілком можливо, якась нехороша людина у керівництві «Нафтогазу» трохи підшаманила з документами та приховала збитки від російського демаршу. Поясню, чому так думаю.

Юрій Юрійович, він же шеф. Має подавати звітність, доводити свою компетентність. Враховуючи його реальний рівень здібностей, це доволі важко зробити.

Тому будь-які збитки вкрай заважають. Бо треба заявити про дохідність, от і все.

Але нестача коштів мала бути. Ми ж не цукерками «Ромашка» за ГТС гешефт отримуємо? Ні. Питання в тому, чому про ці збитки ніхто не чув.

Може, ще почуємо.

«Газове крісло» все одно хитається

Ідеальний план Юрія Вітренка був би ідеальним за однієї умови: якби його розробив не Юрій Вітренко. Проте інших опцій не було. Доводиться працювати з тим, що є – і тому крісло під великим технократом хитається у тому ж темпі. Отакі справи.

По-перше, міжнародні партнери дійсно сердяться через корупцію в наших державних органах. Так і кажуть, що це – другий ворог.

По-друге, скепсис щодо корупції таємничим чином поширюється й на кількість хромосом в організмі Юрія Юрійовича. Навіть не знаю, чому ж так вийшло. Мабуть, випадковість. Або не з тієї ноги американці встали.

По-третє, «красиве» життя у країні, яка воює – те, що налаштує проти тебе решту людей.

Корупція, недовіра топ-менеджеру, бенкети. Три складові поразки. Аби втратити місце під сонцем, вистачить двох інгредієнтів. Та син Наталки – надзвичайно талановита людина, тож зумів поєднати всі.

Нещодавно пан Вітренко катався на День газовика в «Укргазвидобування». Про ту структуру ходили дуже неприємні чутки: мовляв, вони з руки годували нашого технократа. Звісно, вірити чуткам я не бажаю. І вам не раджу. Просто підкреслюю один момент – щойно на місці святкування з’явився наш герой, спрацювала СБУ.

Звісно, вона не зривала святкування. Так, поїхала до місцевих співробітників і взяла під варту. Адже ті допускали службові зловживання, кудись діваючи чорну касу.

Куди? Поняття не маю, чесно. Можу лише сказати, що Юрій Юрійович засмутився.

І чого, питається. Невже свято не сподобалось?

До цього додається публічне «фе» з боку міжнародних партнерів. Попередній пункт я присвятив цьому нюансу, тож ідемо далі. Третій інгредієнт поразки.

Хочеш прискорити кар’єрне падіння? Влаштуй в «Укргазвидобуванні» вакханалію з розмальованими дівками, танцями, морозивом, оргією (хоча стоп, це не підтвердилось). І все це обов’язково за державний кошт. ЗСУ потерплять.

Хочеш, аби всі вважали тебе дебілом? Думай, що арбітраж проти «Газпрому» врятує твоє сідало від минулих помилок та ось таких реалій.

Хочеш, аби відчепились? Просто піди геть. Напиши заяву та позбав нас цих драм.

Арбітраж, синку, тебе не врятує.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.