Новий Швейк
Деякі речі ніколи не застарівають, бо це класика. Ось подивіться на сучасний Євросоюз очима бравого вояка Швейка.
Картинка вийде і кумедна, і моторошна водночас. Сучасний, або новий Швейк виріс у суспільстві, де війна не те що не планувалась — вона буквально суперечила всім базовим принципам. У юності Швейк не служив у армії. Не їздив на курс молодого бійця або до якихось пластунів чи бойскаутів.
Коли новий Швейк виріс, парникова зона навколо нього доповнилась роботою. Інколи — відпочинком у іншій державі. І я не можу звинувачувати нового Швейка в тому, що він сам не шукав у мережі поради з тактичної медицини. Колись і ми були такими ж.
Тож тепер новий Швейк щиро не розуміє, яка ще може бути війна навколо нього. Коли він потрапить до війська (умовно кажучи, за сюжетом), його готовність до солдатського хліба та абсурду в штабах залишиться без змін. Тобто нульовою.
Багато деталей за 100 років не змінились. Замість монарха тепер є соціальна держава та її цінності. Писар на призовному пункті став таким собі HR-менеджером, бо тобі ж обіцяли рекрутинг. Не знаю, як у Європі зараз із капеланами. Підозрюю, замість них можуть бути психологи.
Однак запитання старе як світ. Що з усім цим буде, коли доведеться ризикнути життям?
Війна, на жаль, теж не сильно еволюціонувала. Еволюціонував лише інтерфейс. Там, де Швейка ганяли строєм і тикали в нього пальцем, сучасному європейцю принесуть планшет, розкажуть про місію, інклюзивність і програму реінтеграції ветеранів.
Та потім він так само сяде в певний транспорт і потрапить туди, де з неба по тобі прилітає метал. На цьому моменті різниця між 1914 і 2025 роками ризикує виявитись набагато меншою, ніж обіцяла рекламна брошура ЄС.
Солдат імператора був підданим, якого мобілізували «бо так треба для монархії». Солдат Євросоюзу — співробітник системи безпеки, який «свідомо обрав кар’єру військового». На папері — небо й земля. На практиці в критичний момент обидва виконують накази людей, які бачили війну переважно на слайдах.
Вибачте, від цього навіть наша армія не змогла позбутися на четвертий рік повномасштабки. А що буде там?
Ще один шар іронії — це європейська віра, що війна має бути максимально раціональною. Що кожен солдат є інвестицією, якою обережно керують спеціально навчені люди. Хоча на практиці навіть у найбільш цивілізованих арміях рішення приймають звичайні живі люди з усім набором страхів, амбіцій і комплексів. Я хотів сказати, такі ж люди, як і будь-де.
Як і сто років тому, хтось не хоче псувати собі кар’єру. Ще хтось наламав дров і побоїться як начальства, так і преси. Хтось завис у внутрішній боротьбі фракцій, заради цього зливаючи власні завдання (нехай війна почекає, поки ШПК-мафія між собою розбереться).
Що чекає сучасних європейців у випадку великої війни? Насамперед дуже жорстке розчарування. Люди, які роками вірили, що їхня армія існує десь між парадом і контингентом в Африці, раптом дізнаються, що треба йти воювати самим. Як і перед Першою світовою війною, сюжет якої для нас так старався пом’якшити пан Швейк та його творець.
Легко забути прості речі. Бронежилет, виявляється, буває важким, а окоп — мокрим. Це для початку. Потім іще виявиться, що противник не читав тих конвенцій, які західна людина знає явно краще за автомат. Що багато речей не дозволено, але цілком допускаються.
У певний момент вся ця ввічлива обгортка почне тріщати. І тоді проявиться те, що від сучасної Європи ретельно ховали — її здатність переносити справжню ціну війни, а не лише її теоретичні моделі.
Цікаво, з якої країни виросте новий Швейк? Знову з Чехії, бо історія любить симетрію? Завдяки десятиліттям глобалізації він може народитися у будь-якій країні Європи, де поєдналися три ключові інгредієнти: бюрократія, віра в «здоровий політичний глузд» і надія, що війна завжди буде десь в іншому регіоні.
Тобто будь-де.
Євросоюз дасть бюрократію тим, у кого її не вистачає. Зате віри та надії по всьому континенту вистачає, їх уже можна експортувати на мільярди тонн у місяць.
Новий Швейк може сидіти в берлінському барі та просторікувати, що НАТО «точно не дозволить статись великій війні». А потім виявити себе у формі, з каскою й автоматом. Імовірно, у колі тих самих людей, яким щось розповідав у барі.
Він може жити в Празі, клястися у європейських ідеалах і вважати оборону справою політиків, а не його. Вірити, що сам до війська не потрапить через ожиріння. Хоча чеська армія заговорила про скасування такої статті ВЛК іще два роки тому (ніхто не слухав).
Ще він може бути на самому передку майбутньої війни. Навіть литовцем, який десять років слухав про «гібридні загрози», але внутрішньо не вірив, що до його будинку долетить щось важче за інфляцію.
Війна ніколи не змінюється. Тож питання не в тому, чи з’явиться новий Швейк. Напевно, він уже сидить у своїй теплій вітальні, сміється з політиків, читає новини про чужі війни й не думає про такі ж «декорації» навколо себе. До цього нас привчили так, що Україна досі людям про складність війни нічого пояснити не може. Хоча, будьмо відверті, ми й не намагаємось.
Мабуть, єдина відмінність — українці навіть не починали так заможно жити, як громадяни країн Євросоюзу. Швидше звикли, що війна не проходила курсів із цифрової трансформації.
«Кудись влізти зуміє кожен, але вилізти — о, в цьому і є певне військове мистецтво. Коли людина кудись лізе, вона має знати, що навколо відбувається».
