Оборона 38 держав. Частина І
Примітка редакції. Небажання західних держав готуватися до війни поступається лише одному: їх потребі у цій підготовці.
Оборонні видатки в країнах ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку, 38 учасників. — Прим. пер.) швидко зростають. Надто багато держав прагнуть зміцнити нацбезпеку.
Головна мета таких видатків на сферу оборони — посилити її, а не збільшити відсотки ВВП. Однак урядовцям усе одно важливо враховувати економічні наслідки нових військових витрат, а також їх імовірній вплив на державний бюджет.
Ми розглядаємо основні тенденції оборонних видатків у країнах ОЕСР, фіскальний контекст і наслідки зростання витрат на нацбезпеку, а також докази коротко- і довгострокового економічного впливу (Conigrave and Shin, 2026).
Хоча сфера оборони і необхідна для економічної стабільності, розширення військових видатків, певно, вплине, зокрема, і на збільшення державного бюджету. Загалом наявні докази свідчать, що економічний мультиплікатор оборонних видатків є помірним.
Однак економічні ефекти вищих оборонних витрат відрізнятимуться між країнами через такі чинники, як їхній економічний і фіскальний контексти, промислова структура та склад військових закупівель. Торговельні й логістичні зв’язки також розподілятимуть частину приросту виробництва між секторами невоєнної економіки та через національні кордони.
У короткостроковій перспективі оборонні закупівлі можуть допомогти наблизити випуск до потенційного рівня в тих економіках, де є вільні потужності для задоволення додаткового попиту. Імпорт потенційно може зменшити фіскальні витрати на своєчасне оновлення спроможностей, але послабить приріст виробництва від оборонних видатків у країнах з обмеженою спроможністю військової промисловості.
Натомість початковий стимул для виробництва може бути сильнішим у країнах, які забезпечують більшу частину своїх оборонних потреб за рахунок внутрішніх постачальників. Однак із часом конкуренція за ресурси з боку військових видатків може призвести до зростання цін і витісняти іншу приватну активність, потенційно відтягуючи працю і капітал від більш ефективних способів використання в економіці.
Купівельна спроможність оборонних бюджетів також може зменшитися на тлі сильного міжнародного попиту на військове обладнання та підвищеної оборонної інфляції. Вищі процентні ставки або фіскальні корекції, завдяки яким багато країн утримують державні фінанси на стійкій траєкторії, можуть додатково обмежити короткостроковий імпульс для зростання від військових видатків.
Компенсаційні скорочення невоєнних державних видатків також можуть підірвати інші політичні цілі — наприклад, якщо уряди відкладатимуть кліматичні дії, урізатимуть соціальні видатки або скорочуватимуть бюджети охорони здоров’я та освіти.
Примітка редакції. Сміялись усім взводом.
У довгостроковій перспективі малоймовірно, що вищі військові видатки розширять виробничий потенціал економіки, якщо вони не створять ефектів переливу в невоєнних секторах через інновації. Однак для реалізації таких ефектів можуть знадобитися структурні реформи, зокрема поліпшення практик закупівель, використання конкуренції та усунення дефіциту навичок, який може перешкоджати поширенню знань.
Більша координація військових закупівель, особливо у Європі, могла би підвищити загальну ефективність вищих видатків, обмежити ціновий тиск і розширити ринки для продуктивних фірм, водночас підтримуючи взаємосумісність.
Починаючи з 2022-го, першого року вже повномасштабної війни Росії проти України, витрати на сферу оборони різко зросли в багатьох країнах. На тлі тривалого військового нарощування оборонні бюджети в багатьох країнах ОЕСР збільшувалися швидше, ніж національні доходи.
Таке масштабне зростання видатків (відносно розміру відповідних економік) повернуло військові витрати до рівнів, які востаннє були помітні наприкінці Холодної війни. Важливо, що нещодавні нарощення оборонних видатків також є високо синхронізованими між країнами.
Середньострокові цілі щодо витрат на оборону збільшилися. Члени НАТО зобов’язалися до 2035 року спрямовувати 5% від ВВП на сферу оборони та пов’язані з нацбезпекою видатки, з яких 3,5% від ВВП мають піти саме на оборону. Швидке переозброєння на східному фланзі Альянсу вже наблизило оборонні видатки окремих країн до цих порогів (Естонія) або вивело їх вище за позначені орієнтири (Латвія, Польща).
Очікується, що деякі з європейських країн (зокрема, Данія, Німеччина, Норвегія, Швеція) досягнуть нових цілей НАТО достроково — до кінця цього десятиліття або раніше. Однак значне збільшення видатків на військову сферу не обмежене Європою або НАТО. Оборонні бюджети Канади та Японії (відносно ВВП), які традиційно були на низькому рівні, зараз переглядають у бік нарощення.
Влада США також запропонувала посилити військові видатки, водночас оборонний бюджет Ізраїлю, що історично був значно більшим, ніж в інших країнах, теж суттєво зріс останніми роками.
Значні ресурси спрямовуються на капітальні видатки. Закупівлі озброєнь, головна мета яких — поповнити запаси техніки або закрити прогалини у спроможностях, підвищують частку оборонних видатків, що припадає на основний капітал.
Видатки, які також передбачають витрати на військову інфраструктуру та інновації, у 2024-му в середньому становили одну чверть оборонних бюджетів країн ОЕСР. Це більше, ніж 20% оборонних видатків у другій половині 2010-х років. Паралельно уряди деяких країн підтримують розширення внутрішнього виробництва озброєнь і боєприпасів або здійснюють значні капітальні трансферти іншим країнам, зокрема Україні, у формі військової допомоги (Данія, Фінляндія, Німеччина, Нідерланди, Норвегія).
Проміжне споживання залишалося значною часткою оборонних витрат багатьох країн. Ця велика категорія включає, серед іншого, витрати на транспорт, комунікації, енергоносії, ремонти й технічне обслуговування. Натомість витрати на персонал, включно із заробітною платою, хоча і є найбільшою окремою частиною багатьох оборонних бюджетів, зростали скромніше, ніж загальні видатки.
Це відображає стабільність чисельності активного персоналу, особливо у європейських країнах блоку. Хоча кілька держав відновили обов’язкову (Латвія, Литва) або добровільну військову службу (Франція, Німеччина) чи розширили наявні програми військової служби (Данія, Норвегія, Швеція), небагато країн суттєво збільшили свої постійні оборонні сили в останні роки (Польща, Чехія, Естонія та Латвія).
Несприятлива демографія — старіння населення і, в деяких регіонах, еміграція — додатково ускладнюють військовий рекрутинг.
Торгівля оборонними матеріалами зросла. Справді, з огляду на придбання обладнання, імпорт озброєнь у деяких країнах зростав значно швидше, ніж їхні загальні оборонні видатки (наприклад, Японія і Польща). Поточна промислова спроможність обмежуватиме те, наскільки внутрішня пропозиція може задовольнити негайні оборонні потреби країн, навіть за підтримки місцевого виробництва озброєнь.
Європейські країни НАТО, наприклад, сильно залежать від постачальників з інших регіонів у деяких типах військового обладнання, у тому числі протиповітряної оборони і реактивної артилерії. Імпорт оборонних матеріалів призводить до того, що більша частина економічного стимулу від оборонних видатків витікає за кордон до інших держав.
Однак закупівлі імпортного обладнання — за умови, що воно якісне і підкріплене міжнародною співпрацею, — також можуть бути критично важливими, якщо країни мають швидко закрити прогалини у спроможностях і обмежити вартість переозброєння.
Збільшення міжнародного попиту на військове обладнання ризикує спричинити зростання цін на ресурси: зокрема, метали, енергоносії, спеціалізовані компоненти і кваліфіковану працю. Тим самим воно підриватиме реальну купівельну спроможність оборонних бюджетів, особливо якщо обмеження пропозиції стануть жорсткими.
Країни ОЕСР входять у переозброєння з різних фіскальних стартових позицій. Проте у більшості з них великі оборонні потреби прискорюють складний вибір щодо пріоритетів державних видатків і способів їх фінансування для збереження боргової стійкості.
Фіскальний контекст країн, що переозброюються, різниться. Окремі держави з вищим боргом планують збільшити оборонні видатки, одночасно консолідуючи загальні бюджети (Бельгія, Франція, Італія, Велика Британія). Інші ж країни можуть собі дозволити, аби боргове навантаження певний час зростало, причому військове нарощування в окремих випадках відбувається на тлі значного фіскального розширення (Данія, Німеччина, Норвегія).
Розмір державного боргу і спосіб фінансування видатків на сферу оборони — у тому числі фіскальна переорієнтація та скорочення інших витрат — можуть упливати на їхні економічні наслідки й ускладнити досягнення інших політичних цілей.
Фіскальні правила, особливо у Європейському Союзі, на найближчі кілька років пристосовують до національного боргового фінансування збільшених військових видатків. Національні виняткові положення в межах Пакту стабільності та зростання були активовані для 17 країн, що дає їм можливість щороку витрачати додаткові 1,5% ВВП на оборону з 2025-го по 2028-й.
Така гнучкість тимчасово усуває формальну перешкоду для розширення оборонних бюджетів у країнах, які зараз витрачають на оборону менше, ніж передбачають їхні безпекові стратегії або союзницькі зобов’язання. Досі значні збільшення видатків зазвичай відбувалися в країнах із низькими або помірними рівнями державного боргу, але виконання цілей НАТО найближчими роками означатиме зростання оборонних бюджетів і в кількох країнах із високим боргом.
Наднаціональна підтримка оборонних інвестицій доступна членам ЄС у формі позик, які надають ЄС і ЄІБ, Соціальний і Когезійний фонди, а також невикористаних коштів із Механізму відновлення та стійкості. Кредити, профінансовані боргом ЄС, такі як у межах інструменту Заходів безпеки для Європи (Security Action for Europe, SAFE — Прим. пер.) на 150 мільярдів євро, пропонують відносно дешеве фінансування країнам із високою вартістю позик.
Однак такі позики все одно збільшують державний борг. Коли дія виняткових положень для країн завершиться, звичайні фіскальні обмеження ЄС мають знову застосовуватися, що вимагатиме фіскального затягування в країнах, де державний борг зростає нестійкими темпами.
Додатковий тиск, пов’язаний із підтриманням великих оборонних бюджетів, вимагатиме від багатьох країн скорочувати інші державні видатки і ширше консолідувати державні фінанси в наступні роки, щоб стримати державний борг. Накопичення боргу, наприклад, було швидким у Латвії та Польщі — країнах, які рано почали збільшувати оборонні видатки з 2022 року.
Позичивши кошти для запуску переозброєння з помірним борговим навантаженням, обидві держави відтоді вжили або оголосили заходи для обмеження подальшого погіршення бюджетного балансу. Для багатьох країн великі оборонні видатки посилюють уже наявні виклики пошуку місця в бюджетах для збільшених витрат на пенсії, охорону здоров’я і кліматичні заходи.
У багатьох випадках будуть потрібні середньострокові корекції, щоб утримати державний борг на стійкій траєкторії. Підвищення ефективності видатків може виявитися необхідним. Однак, для того щоб виправити широкі бюджетні дисбаланси, деяким країнам із високим боргом, можливо, доведеться зробити більше для переспрямування державних видатків або нарощення податкових надходжень.
Економічні наслідки оборонних видатків є невизначеними і відрізнятимуться між країнами. Оцінки мультиплікаторів оборонних видатків — які вимірюють накопичені прирости випуску за певний період відносно змін у державних видатках — часто перебувають у діапазоні від 0,6 до 1.
Такі оцінки свідчать, що можна очікувати короткострокових приростів випуску, хоча часто з певним витісненням приватної активності, оскільки конкуренція за ресурси підвищує ціни. На тлі зростання міжнародного попиту на військове обладнання в оборонних секторах може створюватися ціновий тиск, поки пропозиція розширюється для виконання нових замовлень.
Компенсаційні втрати в невоєнній активності можуть виникати, якщо підвищуються процентні ставки. Такий результат імовірніший там, де вільні потужності обмежені, або в монетарному союзі, такому як єврозона, коли оборонні видатки збільшуються одночасно в кількох економіках-членах, як нині. Необхідні фіскальні корекції для стабілізації державного боргу також можуть нівелювати імпульс до зростання від вищих оборонних видатків.
Справді, там, де збільшені військові видатки переважно фінансуються за рахунок скорочення невоєнних державних витрат або вищих податків, може відбутися чисте зниження економічної активності (Barro and Redlick, 2011). Імпортний витік послаблюватиме прямий стимул від оборонних закупівель, і особливо в країнах із відкритими економіками та малими оборонними секторами.
Однак, оскільки військові видатки зростають у багатьох країнах одночасно, торгівля також може розподіляти прибутки через державні кордони та серед фірм, не пов’язаних зі сферою оборони. Для конкретної країни і контексту такі чинники допоможуть визначити вагу потенційних короткострокових ефектів для зростання від вищих військових видатків.
Далі буде.