Перейти до основного вмісту

Останній засіб Росії

Що РФ іще не викинула з рукава?
Джерело

Переклад: Sascha Rammstein

На Донбасі (президент Росії Володимир. – Прим. ред.) Путін перейшов із наступу в оборону. Водночас його загрози щодо ядерної зброї звучать дедалі гучніше. Але як би виглядав такий ядерний удар? І як би відреагували США? У своєму аналізі військовий теоретик Мартін ван Кревельд указує насамперед на недооцінену небезпеку.

Термоядерний синтез. Бойова частина і носій. Перший удар і другий. Протидія (Counterforce) та значення лічильника (Countervalue). Баланс терору. Ці та інші подібні таємничі терміни у всіх на слуху впродовж десятиліть, що свідчить про намагання політиків, експертів із питань оборони, військових, науковців та журналістів зрозуміти, що таке ядерна зброя, хто може її застосувати та як і до чого це може призвести. Окремі із цих обговорень публічні, багато – засекречені.

Деякі були зафіксовані на папері, інші набувають форми воєнних ігор, у яких висококваліфіковані аналітики, за допомогою якомога більших обчислювальних потужностей, намагаються відповісти на вищезгадані запитання на користь своїх начальників. Які – принаймні, судячи з того малого, що можна про них прочитати, – можуть про воєнні ігри навіть не знати, не те що якось брати в них участь.

Проте, з огляду на факти, справа зараз досить проста. «Удар рукою» (фр. Сoup de main – військ. тактичний прийом, спрямований на досягнення бажаного результату шляхом несподіваного стрімкого удару. – Прим. ред.) проти України провалився, пройшло сім місяців, і у Путіна та його штабу, схоже, закінчуються опції. Можна спробувати підкорити головні міста України: Київ, Харків і, можливо, Одесу. Проте ситуація на Донбасі демонструє, що вони втягнуться в тривалу, жорстоку і дуже кровопролитну війну в міських умовах, до якої їхні солдати не готові й успіх якої під великим питанням.

Вони можуть спробувати піддати ці та інші міста ще сильнішому бомбардуванню, ніж дотепер, але швидка капітуляція України вкрай малоймовірна. Вони можуть спробувати перенести війну в інші регіони України, але, враховуючи розміри країни та подекуди невелику густоту населення, більшість, якщо не всі ці атаки закінчаться нічим.

Врешті-решт, вони можуть змінити стратегію, яку фактично застосовували з травня, змінити атаку на оборону, та це поховає будь-які сподівання на перемогу.

''

''

Питання мети

Навіть якщо припустити, що Росії вдасться поповнити свої війська, жоден із наведених варіантів не є особливо привабливим. Путін повинен усвідомлювати цей факт, і в довгостроковій перспективі він може впасти від того у відчай. Отут в гру вступає ядерна зброя. І найголовнішим, надважливим є те, що в України її немає. Інакше, судячи з того, що було і чого не було з 1945 року, ця війна, ймовірно, взагалі б не почалася – і тому це ще більш прикро.

Припустімо, Путін захоче застосувати ядерну зброю. Тоді незрозуміло, як саме. Українські війська – яких вторгнення зробило ще більш розсудливими – занадто розпорошені та мобільні, щоб стати привабливою ціллю. Знищення критично важливої інфраструктури України (дамб, електростанцій, аеропортів тощо) лише збільшить ціну подальшої окупації й управління, оскільки, зважаючи на всі події до сьогодні, її нескладно зруйнувати конвенційними засобами.

Визнаймо: знищення міст, таких як Хіросіма та Нагасакі, – це варіант; та за ним йдуть величезні для окупаційної російської влади проблеми, і найперша – радіоактивність. Тому я вважаю погрози Путіна порожніми балачками. Вони доречні лише в тому малоймовірному випадку, якщо (президент України Володимир. – Прим. ред.) Зеленський і НАТО почнуть широкомасштабний наступ на російську територію, з потужними авіаударами – а в Росії водночас зміниться поняття «російської території» після псевдореферендумів на Донбасі.

Суїцид РФ – це чудово. Нумо диригувати!

Стресор

США та НАТО, зі свого боку, не зацікавлені у використанні ядерної зброї, тим паче, що вони, здається, виграють. Їхні теперішні заяви – публічні або через таємні канали – призначені лише для того, аби нагадати Путіну про жахливі для нього наслідки, якщо він зайде «занадто далеко». Що саме означає «занадто далеко» і що це за наслідки, вони навмисно не уточнюють. Отже, ніхто не може і не повинен бажати використання ядерної зброї просто зараз.

Однак це не означає, повторюю, не означає, що світ є безпечним місцем і що ядерна зброя в арсеналах (разом із блокувальними пристроями (Permissive Action Link), призначеними для запобігання нещасним випадкам або неправильному використанню) залишатиметься в цих арсеналах назавжди. Ситуація в Україні нестабільна і постійно змінюється. І більшість із нас навіть уявити не може той постійний стрес, у якому перебувають ключові гравці цієї війни.

У такій ситуації заяви – особливо неконкретні заяви щодо конкретних обставин, що призвели б до застосування ядерної зброї, – легко зрозуміти неправильно. Війна – це «як ти до мене, так і я до тебе», і тому найбільша небезпека – ескалація, а саме: за однією бомбою послідують усі інші. Як каже фон Клаузевіц, більшість кордонів існують лише в голові. Якщо вони зламані, їх може бути важко або неможливо відновити.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.