Перейти до основного вмісту

Підіграти суїциду

Суїцид РФ – це чудово. Нумо диригувати!

Ми хочемо, щоб Росія впала. Ми хочемо, щоб від неї не зосталось навіть тіні. В ідеалі – якщо тінь залишиться, щоб ніхто не знав її джерело.

Що це? Тінь РФ? Якої ще РФ?

Хотіти не шкідливо, а ось робити подібні речі завжди складно. Коли ти сам собі русофоб, це потребує не лише слів.

Безумовно, Україна обривала телефони європейських партнерів із приводу нафти й газу. Безумовно, там її не надто хотіли слухати. До Бучі ніяке ембарго всерйоз обговорювати не хотіли, до останніх боїв за «Азовсталь» хтось сумнівався.

Бо вигода наша полягала у знищенні Росії та запровадженні ембарго на її газ і нафту. А вигода партнерів – зовсім не в ембарго.

Ти русофоб? Ну й займайся русофобством у себе вдома.

У цій ситуації ми ризикували полаятись із партнерами, втратити зв’язок із реальністю. Підмінити їхню вигоду власною. А потім дивуватись: отакої, чому ж наші побажання раптово стали нікому не цікаві?

Ми б тиснули втратами. Європейці відповідали б страхом перед зірваним опалювальним сезоном та вбитою промисловістю.

Десь на цьому відрізку й полаялися б. На радість Росії та іншим її агентам.

Шрьодер знову виходить. Але не як зараз, хник-плак, «дупумужіть зняти санкції з Путіна». Ні, тоді б він тиснув та залякував. Озирався на хазяїна, що за звичкою стоїть ззаду, й вішав би локшину на вуха: Україну поділити, тьху, федералізувати, а потім вляжеться все.

На щастя, Росія встигла полаятись першою.

У Німеччині чудив наш Мельник. Людина, яку особисто я вважаю повним кретином та копією Лаврова на мінімалках. Україна ризикувала втратити підтримку німців. Навіть на перспективу, навіть на найбільш віддалені десятиліття.

Вистачило б російської політики щодо замирення в обмін на газ і нафту. А ми побачили абсолютно протилежне.

''

''

Путін підірвався й побіг закручувати вентиль. Робив він це не на початку опалювального сезону, коли у європейців повні сховища та все одно страшно – ні, він зробив це влітку. Поки запасаються люди. Поки качають блакитне паливо у ті ж сховища.

Ми тут не могли ні на що вплинути. Нехай європейці «спасибі» скажуть, що скачок тиску в трубі з боку РФ згладили. Це ж була спроба диверсії.

Чому на цьому відрізку нам пощастило? Врахуйте різницю у світогляді сторін.

Москва вважає, що врізати партнеру в пах – чудове заняття. А щоб знав. Щоб боявся. Без страху жодну співпрацю там не готові розглядати, бо в розумінні росіян «треба, шоб поважали».

Європа та решта Заходу вважають, що ідеї ідеями, а контракт поважай. Тобто їх не так роздраконить Буча, як демарш партнера. Тому містер Пиня спочатку влаштував Бучу (розсердив найменш черствих), а потім прикрутив вентиль у абсолютно хамській манері (це вже для більш черствих).

Розумієте, наш ворог сам собі завдав прикрість. Я ціную такі моменти, бо без тупості Кремля українська сторона таку операцію ніяк не провернула б. По-щас-ти-ло. Ура!

Тепер Захід сам собі русофоб певною мірою. Нехай у нього й інші мотиви.

Бизнес-модель: почки отрастают, наверное.

Нам треба було чіплятись за лідерів суспільної думки? Вийшло. Те, що росіяни чинили на окупованих територіях, розбудило ліві рухи й нарешті змусило помітити щось реальне. Абсолютне зло.

Консервативний рух, націлений на прагматизм, не помітив, що відбувається. А удар по гаманцю – так, цілком. Оцінив та підрахував.

Тепер для нього Росія також стала злом. А як інакше? Ти їм контракт на скількись років, а вони психують і роблять тебе крайнім. Ти страждаєш. Причому через війну, яку самі росіяни досі війною бояться назвати.

Нам щастить, що РФ у своїй бронелобості зовсім не усвідомлює масштаб цієї помилки. Ось історію про турбіну згадайте. Росіяни вимагають, щоб їм повернули важливу технологічну штуку для газопроводу. Наші бомблять. Німеччина звертається до Канади з проханням таки віддати з ремонту турбіну. Наші бомблять іще сильніше.

Канада погоджується. Рівень кипіння в нашому суспільстві вже нагадує варіння пельменів.

І що? Правильно. Кремль тупо зливається, влаштувавши клоунаду на місці бізнесу. Йому вже готові віддати турбіну, похлопати по спинці, в чомусь якось повагу показати. І українці не здатні цьому завадити.

А він сам – цілком. Ось і завадив.

Російський менеджмент зливає в мережу документи, частину переписки із Siemens. Пропаганда обсмоктує кожну деталь угоди, всліпу повторюючи тези свого шефа: Захід слабкий, він слабкий, слабкий, слабкий, здав назад. І ми його вздрючили. Ось російська душа! Ось переможенька!

Коли ми вперше заговорили про нафтогазове ембарго, ніхто й слухати не хотів. Зате потім Росія сама собі його влаштувала, вирішивши погратись у набивання цін.

Коли ми вимагали не віддавати турбіну, РФ сама собі її не віддала.

Нам смішно, та це не спроба суїциду. Ми ж мислимо ринковими категоріями і розуміємо, чого хочуть наші партнери. Можемо сердитись через цинізм. Але самі колись так само не помічали війну в Грузії, за що й поплатились.

Те, що ми бачимо як свідомий суїцид, у Кремлі подають як небачену силу російської стратегічної думки.

Безумовно, суїцид лишиться суїцидом. Як інакше?

Просто його натхненник та виконавець вважає не так: дід вставив собі до дупи берданку. Пальнув назло Джорджу Бушу, Бараку Обамі й Дональду Трампу, не встигнувши дорахувати до Байдена. Підліток стрибнув у колодязь, на ходу крикнувши: «Це тобі, Ганько, бо не дала!». Росія сама собі закрутила вентиль. І чекає, що зараз усі навколо на спинку попадають. Логіка приблизно та ж.

Враг так упорно рисовал нас в роли failed state, что сам принялся позировать.

Колись ми навчимось не просто спостерігати за процесом. І якщо будемо лізти, то робитимемо це не так, аби залізно пролетіти повз інтересів союзника. Ми можемо впливати. Залишилось навчитись, як правильно це робити.

Ось що ми могли зробити в травні-червні?

Наприклад, підкинути ідею, що наше зерно – це етанол, хвилинку. Він же не лише для випивки. Так-так, громадяни РФ. Не лише для цього.

«Вова, це ж готовий ресурс для опалення. А в Німеччині саме б’ють рекорди з продажу біокамінів: люди готуються до важкої землі, тьху, зими. Відповідно, попередня блокада Чорного моря змушує нас шукати виходи.

Пиня, ти хочеш блокувати море далі? Тоді обирай, куди нам слати зерно: до Лівану та Єгипту, які ти хочеш голодом морити, чи до Європи. Щоб та не мерзла.

Подумай тричі. Ліван і Єгипет зброю не поставляють, на відміну від Євросоюзу.

Ми все одно відправимо зерно. Або більшою партією до бідних країн, або малими партіями – та не під їжу, а під енергетичну безпеку Європи. Обирай, куди пальнемо. Або й самі за тебе оберемо».

Так, спрацювало як треба. Та без нашої участі, а треба з нею та безпосередньо під нашим контролем. Поки що так ми не вміємо. Проте вистоїмо й обов’язково навчимось.

Досвід уже є. За ці півроку ми здобули більше досвіду, ніж могли сподіватись за 30 років незалежності. Питання лише в тому, як ним розпоряджатись. Я все ж віддаю перевагу тому, аби бити суперника й у майбутньому. Бо ми знаємо росіян як облуплених. А вони нас – ні. І справа не лише в убогості картографів.

Звісно, хотілося б отримати такі знання дешевше. Як мінімум, без утрат. Але досвід – те, що ми здобуваємо замість того, що хотіли.

Вже здобули. Товар дорогий, треба користуватись.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.