Перемога економічного лібералізму: Британія в першій половині ХІХ ст. Частина ІІ
Щодо рівня економічного розвитку Британії на початку ХІХ століття політика протекціонізму була шкідливою як із точки зору Кобдена, так і з точки зору Ліста. Протекціонізм давно виконав своє завдання.
Мабуть, тільки англійська схильність до консерватизму та політичний вплив земельної аристократії на декілька десятиліть затримали повну перемогу економічного лібералізму.
Навігаційні акти
У британській історії Навігаційними актами називають цілу низку правових актів, які регулювали зовнішню торгівлю та мореплавство впродовж декількох століть. Хоча перший законодавчий документ із такою назвою був ухвалений за часів Олівера Кромвеля 1651 року, та подібне державне регулювання зовнішньої торгівлі було започатковане декількома віками раніше.
Закон 1381 року, прийнятий за короля Ричарда II, передбачав, що вивозити чи імпортувати товари можна лише на кораблях, що належать підданим короля. Генріх VIII запровадив такий принцип щодо англійських кораблів: судно має бути побудоване в Англії, а більшість екіпажу має бути англійського походження. Ці ранні закони XIV–XVI століть мали ще не дуже сильний вплив, до часів королеви Єлизавети І у зовнішній торгівлі Англії домінувала Ганза. Під час правління Єлизавети I не тільки відбулися законодавчі зміни, які зумовили значне збільшення англійського торгового судноплавства, а й з’явилася воля і сила для реального покарання порушників. Показовим був випадок, коли Єлизавета наказала конфіскувати 60 ганзейських суден разом із товаром за порушення англійського закону.
Навігаційний акт 1651 року потім неодноразово доповнювали і модифікували (у 1660-х роках, 1673-го, в 1760-х роках). Закони загалом забороняли використання іноземних кораблів, вимагали, аби щонайменше 75% чисельності екіпажів становили англійські (з 1707 року — британські) моряки або піддані з колоній. Закони забороняли колоніям експортувати певну продукцію до інших країн, крім Великої Британії, і встановлювали, що імпорт туди має надходити лише через Британію. Але такі відносини з колоніями виникли ще до 1651 року, наприклад, уже з 1621 року Вірджинія мала продавати свій тютюн тільки в Англію.
Після занепаду Ганзи головними конкурентами для англійців були голландці, тому Навігаційні акти мали за мету протидіяти голландському домінуванню на морі. Ці закони суттєво обмежило можливості голландських кораблів брати участь у перевезенні товарів до Великої Британії. Зберігаючи британську колоніальну торгівлю за британським судноплавством, ці закони допомогли зростанню Лондона як основного порту для американських колоніальних товарів за рахунок голландських портів. Підтримка торговельного судноплавства і торгівлі загалом також сприяла швидкому збільшенню розміру та якості британського флоту, що, врешті-решт (після англо-голландського договору 1689 року), привело до того, що Велика Британія стала глобальною морською наддержавою, якою вона залишалася до середини ХХ століття.
Навігаційні акти були засадничими для англійської (а пізніше британської) міжнародної торгівлі впродовж майже 200 років, але з розвитком і поступовим прийняттям вільної торгівлі вони були врешті скасовані 1849 року, коли не тільки Нідерланди, а вже жодна країна у світі не могла скласти конкуренцію Британії.
Заключні зауваження
Розглянуті нами три епізоди з історії економічної політики Англії та Британії (епоха Тюдорів, коли сформувалася протекціоністська політика; перша половина XVIII століття, коли ця політика досягла найбільшого розвитку; перша половина XIX століття, коли ця політика себе повністю вичерпала) охоплюють період понад 300 років. Це найдовший період державного захисту економіки, яка наздоганяла більш розвинуті за рахунок індустріалізації та зовнішньої торгівлі. Всі наступні зразки подібної політики — від Франції та США до Японії і сучасного Китаю — потребували значно меншого часу.
Зрозуміло, що в ХХІ столітті використовувати досвід політики економічного розвитку, яку практикувала Англія (а згодом — Британія) 500 чи 300 років тому, практично неможливо. Цей досвід для нас є не практичним, а світоглядним джерелом, бо світогляд українських політиків та економістів зараз деформований з одного боку рудиментами радянського державного управління, з іншого — мейнстрімом неоліберальної економічної теорії, яка зосереджена на проблемах високо розвинутих економік західних країн.
Із нарисів щодо понад 300-річної історії економічної політики у Британії, можемо зробити три загальні зауваження.
1. На початковому етапі розвитку, коли економіка країни значно слабша за економіку конкурентів, вона потребує державного захисту й опіки. Тривалість цього періоду може бути значною, як бачимо на прикладі Англії, якщо економічне зростання відбувається повільно. Відсутність державної опіки консервує відсталість, бо незріла індустрія потерпає від конкуренції (як наприклад, португальська суконна промисловість у XVIII столітті була зруйнована конкуренцією британців унаслідок укладання торговельної угоди 1703 року).
2. Державне втручання в економіку може спричинити помилкові заходи, зроблені навіть із благих намірів (за тюдорівських часів можемо пригадати відмову Генріха VII підписати запропонований парламентом навігаційний акт або рішення Генріха VIII щодо висилання з Англії 50 тисяч фламандських ремісників, яке було ухвалене, щоб стримати зростання цін на продовольчі товари). Такі помилки ми бачили в особливо великий кількості протягом ХХ століття в Латинський Америці та Африці, що свідчить про складність політики, яка вимагає високої якості державного апарату. Тому засаднича проблема бідних країн, що прагнуть до розвитку, — не скорочення бюрократії, а підвищення її кваліфікації та ефективності. Слабка, неспроможна держава — головна перепона зростанню і розвитку національної економіки таких країн.
3. Економіка має дозріти до політики вільної торгівлі, але коли вона стає конкурентоспроможною, то протекціоністська політика стає не просто зайвою, а шкідливою. Вільна торгівля збільшує конкуренцію, а це приводить до зниження споживчих цін. З іншого боку, конкуренція між рівними за розвитком економіками є стимулом технологічного розвитку.
Найбільш показовий сучасний приклад переходу до лібералізму від жорсткого протекціонізму — економіка Південної Кореї, бо там цей процес відбувся в 10 разів швидше, ніж у Британії. Всесвітньо відомий корейський економіст, професор Кембриджського університету Чанг Ха-Джун якось зауважив, що економічний розвиток, який він побачив до свого 50-річчя (а він народився 1963-го, на самому початку «економічного дива») аналогічний тому, якби він народився у Британії за часів Георга ІІІ. За словами професора Чанга, популярне уявлення про те, що Корея стала економічно розвинутою завдяки ліберальній політиці цілком хибне, насправді все було навпаки — Корея стала ліберальною завдяки економічному розвитку, створеному політикою протекціонізму.
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!