Перейти до основного вмісту

Лохи та Зеленський: альтернатива демократії

Демократія чудова, але не під керуванням будь-кого. Що ж робити?

Прикладів демократії з необізнаними виборцями в нас багато. Це не вперше
раніше

Що пропонують західні політичні теоретики замість демократії? Найбільш обговорювана альтернатива ― епістократія, тобто влада компетентних. Книжка Джейсона Бреннана є докладним обгрунтуванням епістократії.

Стосовно епістократії для України мені довелось бачити тільки одну коротеньку статтю Валерія Боровика, оприлюднену на сайті «Українська правда» в 2019 році. Він пропонує варіант епістократії, який базується на обмеженні виборчого права. Стаття так і називається: «Голосувати повинні не всі!»

Стаття Боровика написана після першого туру президентських виборів під враженням від феєричного голосування лохів за явно некомпетентного кандидата. Бажання заборонити голосувати невігласам було очевидним. Тому розглянемо не резони, а пропозиції Боровика, бо вони відповідають найбільш поширеному варіанту епістократії.

Базовою тезою є літературне порівняння, яке часто зустрічається в цьому варіанті ― порівняння виборчого права з правом водіння автомобіля. Ці права доступні кожному, але за умови належної підготовки і складання іспитів.

Центральна проблема ― як провести іспити на право голосувати. Боровик пропонує всі вибори проводити в два етапи: на першому етапі виборці складають іспити на знання кандидатів, їхніх програм і знання функцій інституцій, до яких балотується кандидат. Автор не деталізує проведення цих іспитів, просто пропонує взяти за аналог проведення ЗНО. На другому етапі виборці, які склали іспити, беруть участь у звичайному голосуванні за кандидатів.

Запропонований Боровиком варіант епістократії дуже громіздкий і витратний. Уявіть, що в реєстрі виборців у нас в 100 разів більше людей, ніж кількість учнів, які кожного року проходять ЗНО. Прийняти іспит у такої кількості людей перед кожними виборами просто нереально. Крім того, це непотрібно.

Якщо вдаватися до аналогії, то аналогом має бути не оцінювання учнів, а сертифікація вчителів. Якщо вчитель пройшов сертифікацію, то він отримує відповідну кваліфікаційну категорію, і йому не потрібно проходити сертифікацію перед кожним навчальним роком. Якщо виборець пройшов сертифікацію одного разу, йому не потрібно проходити іспити перед кожними виборами, він уже отримав кваліфікаційний статус. Саме такий варіант одноразових іспитів з отриманням ліцензії виборця пропонується у Бреннана.

Але навіть процедура однократного екзаменування потребує багато часу, якщо в реєстрі виборців 30 мільйонів осіб. Тобто це означає, що перед будь-якими черговими виборами буде велика кількість виборців, які не встигли на іспити. А відкладати вибори роками, доки всі в реєстрі виборців пройдуть іспити або відмовляться від цього , неможливо, бо вибори мають проходити регулярно у встановлені законом терміни.

Крім того, як мені здається, позбавлення людини якогось права, яке в неї було раніше, буде психологічно негативним явищем, навіть, якщо воно доцільне з точки зору державного управління. Комфортніше не позбавляти права, а надати додаткове, тобто компетентний виборець має отримати більшу виборчу силу, ніж некомпетентний, йому треба надати додаткові голоси.

Варіант епістократії, в якому голос компетентного виборця важить значно більше, ніж голос політичного невігласа, запропонований давно Джоном Стюартом Міллем (1806-1873). Мілль вважав, що право голосу не означає права рівного голосу. Він вважав, що критерієм отримання додаткових голосів є рівень освіти та наукового ступеня виборця. У множинному голосуванні можливі різні варіанти, наприклад, після досягнення 16-річного віку людина отримує один голос, після здобуття середньої освіти ― ще один, за ступень бакалавра ― ще один, за магістра ― ще один.

Мілль пропонував епістократичну систему суто теоретично, не маючи ніяких результатів емпіричних досліджень. Зараз уже можливо встановити емпірично кореляцію між політичною компетентністю й показниками освіти, можна розробити заходи, спрямовані на подолання байдужості до набуття соціально-політичних знань, тобто суто теоретичну ідею вже можна наповнити прикладним змістом.

Комбінацією демократії та епістократії є епістократичне вето. Суть ідеї полягає в тому, що загальне виборче право зберігається, але додатково створюється епістократична рада, яка утворюється з кваліфікованих виборців на підставі спеціальних іспитів. Епістократична рада має право накласти вето на результати виборів, якщо вважає, що вони були наслідком некомпетентного рішення, наприклад, масової параної виборців. Також епістократична рада має право вето на будь-який закон або нормативний акт. Серйозною проблемою епістократичної ради може стати ситуація глухого кута, коли демократичні й епістократичні інституції увійдуть у безвихідне протиріччя.

Розглядаючи всі варіанти епістократії, перераховані Бреннаном, мені здається, що найбільш реалістичною для втілення є стара ідея Мілля з множинним голосуванням. Для її втілення необхідні попередні емпіричні дослідження компетентності українських виборців, а саме треба знати відповіді на кілька запитань:

  • Як визначити політичну компетентність виборця?
  • Яка частка українських виборців є політично компетентною?
  • Чи є кореляція між політичною компетентністю і рівнем освіти, науковим ступенем, спеціальністю та іншими формальними показниками?
  • Чи потрібні спеціальні іспити для сертифікації (ліцензування) компетентного виборця? Якщо так, хто їх буде проводити і як їх фінансувати?
  • Чи потрібна багаторівнева градація компетентності виборців? Якщо так, то яка і за якими критеріями?
  • Яка дисперсія кількості голосів має бути між некомпетентними і компетентними виборцями, щоб вибір компетентної меншості переважав вибір некомпетентної більшості?
  • Як створити можливість для некомпетентного виборця набути політичні знання та підготуватися до іспитів? Як стимулювати подолання байдужості та набуття соціально-політичних знань?
  • Які зміни законодавства потрібні для запровадження множинного голосування?

Зараз на ці запитання відповідей немає, навіть немає кому їх адресувати. Природно, що державна влада, утворена некомпетентними лохами, не зацікавлена в компетентному голосуванні.

Тому відповіді на ці запитання має знайти недержавна організація, наприклад, подібна до Американського національного комітету електоральних досліджень. Цей дослідницький центр був створений Стенфордським та Мічиганським університетами на приватні кошти, щоправда, зараз фінансується державою через Національний науковий фонд.

Можливо, якійсь український університет буде спроможний ініціювати дослідження епістократії? Для українців це важливіше, ніж для американців.

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.