Лохи та Зеленський: демократія невігласів
Демократична система з таким рівнем невігластва й упередженості виборців приречена на помилкові рішення. Історія дає нам яскраві приклади помилкового демократичного вибору: перемога нацистів на чолі з Гітлером у Німеччині, перемога Чавеса у Венесуелі, перемога Януковича і Партії регіонів в Україні.
Ми ще не знаємо, до чого призведе нинішній некомпетентний вибір українських виборців. Поки що наслідки не виглядають повною катастрофою, навіть смертність людей від коронавірусу не така жахлива, як у сусідній диктаторській Росії.
Якщо взяти широку історичну перспективу, то виявиться, що демократичні системи працюють краще, ніж монархічні, олігархічні, диктаторські та всі інші відомі нам політичні режими. Постає резонне питання ― чому демократія створює компетентнішу владу, ніж інші політичні системи?
Компетентна влада при некомпетентних виборцях
Бреннан багато сторінок присвячує теоретичним доказам компетентності демократичної влади. Ми не будемо на них зупинятися, бо (а) Бреннан доводить хибність цих доказів і (б) вони не мають стосунку до реальності.
Є очевидні емпіричні свідчення того, що демократії більш компетентні, ніж інші форми влади: демократії забезпечують мирний перехід влади, демократії як правило не воюють між собою, в демократіях не буває масового голоду, демократії краще захищають громадянські й економічні свободи тощо.
Які ж емпіричні фактори роблять демократичну владу достатньо компетентною для успішного функціонування?
- Наявність «когнітивних ярликів»: більшість кандидатів належать до політичних партій, що мають загальні ідеологічні та політичні платформи, яким підкоряються окремі кандидати. Це зменшує потребу виборця в інформації, бо знання про партійну належність дає уяву про уподобання та майбутні дії кандидата. Хоча багато виборців не мають знань про різницю політичних програм партій, «когнітивний ярлик» допомагає значній кількості виборців компенсувати незнання щодо особистих програм. Негативом «когнітивного ярлику» є політичний трайбалізм, хулігансько-фанатська поведінка виборців.
- Більша чутливість кандидатів до вимог заможних виборців. На прикладі американських президентів Мартін Гілес довів, що вони приблизно в 6 разів чутливіші до вимог багатих, ніж до вимог бідних. Позаяк рівень доходів має позитивну кореляцію з рівнем компетентності, це означає, що вимоги компетентніших є впливовішими.
- Глибинна держава (Deep State). Чиновники і військові зберігають свої посади і вплив при зміні політичної влади, вони мають змогу формувати свій порядок денний, діяти самостійно і навіть всупереч нагляду виборних політиків.
- Хоча виборці некомпетентні, політики значно більш поінформовані, ніж виборці. Політики спілкуються й узгоджують позиції між собою, від цього політичний результат стає більш поміркований і консервативний. Це є запобіжником руйнівних змін, які можливі через некомпетентні дії.
- Політичні партії мають значні повноваження в ухваленні політичних рішень. Ці рішення не завжди відповідають побажанням виборців, а через погану поінформованість виборців такі дії партій залишаються невідомими виборцям і не викликають політичних наслідків для партій.
Наведені фактори опосередковують бажання некомпетентних виборців і реальні дії демократичної влади. Існує велика кількість політологічної літератури, яка досліджує ці процеси опосередкування. Реальна демократія не є прямою реалізацією уподобань виборців, тобто демократія не працює ідеально, саме тому вона працює добре.
Як це стосується нас
Усе сказане у книжці Бреннана стосується сучасної західної демократії, точніше ― демократії американської. Наскільки все це може бути адекватне до сучасної української демократії? На жаль, у нас немає аналога АНКЕД або американських університетів, тому в нас немає емпіричних досліджень компетентності виборців і політиків. Тому ми можемо розмовляти тільки на інтуїтивному оціночному рівні.
Якщо говорити про компетентність і когнітивну упередженість українських виборців, то я не бачу жодного резону вважати, що в нас ситуація краща, ніж у американців. Тому всі висновки, сформульовані вище, треба вважати дійсними для української демократії.
Що ж стосується демократичної системи влади, то відмінність очевидна і полягає в наступному:
- На відміну від США і Європи, у нас немає ідеологічних партій з чіткими розбіжностями в політичних платформах. Партії є політичними фан-клубами Зеленського, Порошенка, Тимошенко, Ляшка, Гройсмана тощо. Реально чітка різниця є тільки з питання залежності або незалежності від Росії, та й то в партії Зеленського навіть це питання вдалося розмити. У таких умовах «когнітивний ярлик» не допомагає подолати брак компетентності, бо він означає лише особисту відданість Зеленському, Порошенку, Тимошенко тощо.
- Чутливість до вимог більш заможних виборців має в нас гіпертрофовану форму залежності від Коломойського, Ахметова або ще когось із десятка найбагатших. Така залежність перетворює демократію на олігархію, що поряд із некомпетентністю виборців виключає дію влади в інтересах виборців. Олігархам потрібен не компетентний, а слухняний уряд.
- «Глибинна держава» в нас не сформована, як через коротку історію державності, так і через низький престиж державної служби. Престиж військової служби відроджується після 2014 року, престиж державної служби, здається, лише падає. Державна служба через тотальну корупцію розглядається як джерело швидкого незаконного збагачення.
- Політичні партії у формі фан-клубів не є джерелом самостійної політики, вони є покірними провідниками волі лідера. Компетентність їхніх рішень і дій залежить від компетентності лідера, а також обмежена його власними рисами (корумпованістю, лицемірством тощо).
Висновок з цього доволі простий: наша демократія працює значно гірше, ніж західна, а звідси ― потреба в її поліпшенні значно нагальніша.
Далі буде
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!